Загальний принцип полягає в тому, що позивач має бути поставлений у становище, в якому він перебував би в разі виконання контракту. Це означає, що в теорії договірне право компенсує крах очікувань. Наприклад, якщо Б купує картину за 50 тис. фунтів стерлінгів, про яку йому сказали, що вона написана Пікассо, і на порушення контракту з´ясовується, що вона написана невідомим художником і коштує лише 1 тис. фунтів стерлінгів, то Б має право на відшкодування різниці між її вартістю і тим, у скільки б вона оцінювалася, якби справді була написана Пікассо. Таким чином, якби картина коштувала 1 млн фунтів стерлінгів, Б мав би право на відшкодування 999 тис. фунтів стерлінгів збитків. Однак через проблеми з обґрунтуванням вартості предмета контракту на практиці позивачу, як правило, присуджують виплату лише втрати, якої він зазнав, покладаючись на договірні обіцянки іншої сторони.

За прикладом США англійські вчені зараз прийняли розподіл втрат, який ми розглянемо нижче.