Інколи сторони порушують умову контракту або, в разі не названої умови, порушують умову в такий спосіб, що розцінюється як відмова від контракту. В будь-якому разі безвинна сторона може підтвердити контракт, подавши позов про відшкодування збитків, або прийняти відмову від контракту і вважати себе звільненою від зобов´язань, передбачених нею (див. розд.7 "Умови контракту").

У справі Федеральне управління з торгівлі та навігації проти "Молена Альфа" (1979 р.) фрахтувальники трьох суден за ідентичними чартерними угодами (тобто угодами про фрахт суден) мали право робити відрахування з ціни оренди в разі певних подій, однією з яких були "затримки в плаванні". Щодо цих відрахувань у разі затримок у плаванні виник спір, і власники судна наказали капітанам суден, виписуючи коносамент, на звороті замість зазначення, що фрахт оплачено авансом, писати: "вантаж підлягає затримці на забезпечення плати за фрахт". (Коносамент — це транспортна накладна, яку виписує капітан, коли вантаж завантажено на його судно. Коносамент діє як товаророзпорядчий документ, оскільки товари часто продають, коли вони ще перебувають у морі. Затримка товарів — це право утримувати товари доти, доки за них буде заплачено. Таким чином, те, що зробили власники суден, означає, що вони позбавили власників транспортованих товарів права продавати їх.) Фрахтувальники розірвали угоду. Суд ухвалив рішення, що дії власників були порушенням, яке зачіпає основу угоди. На цій підставі розірвання угоди фрахтувальниками було визнано виправданим.

Якщо одна сторона оголошує про свій намір не продовжувати виконання контракту або вчиняє якісь дії, що заважають виконанню контракту, до настання часу виконання, це називається порушенням контракту до настання терміну виконання. Наслідком порушення контракту до настання терміну виконання є право безвинної сторони прийняти розірвання контракту іншою стороною і негайно подати позов про порушення контракту: вона не повинна чекати доти, доки настане час виконання контракту, щоб подивитися, чи не передумає інша сторона і чи не почне вона виконувати контракт. У справі Хохстер проти "Де Ла Тур" (1853 p.) X. уклав 12 квітня контракт з туристичною компанією Д. Згідно з контрактом, X. мав працювати гідом у цій туристичній компанії починаючи з 1 червня. 11 травня компанія Д. поінформувала X. про те, що вони передумали і не мають бажання продовжувати угоду. Угода не виконувалась, а мала виконуватися з 1 червня. 22 травня X. написав позовну заяву, вимагаючи відшкодування збитків у зв´язку з порушенням контракту.

Однак, якщо сторона діє добросовісно, покладаючись на те, що вона, згідно з контрактом щиро вважає за свої права, інша сторона не має підстав вважати це за розірванням контракту. У справі "Вудар Інвестмент Девелопмент" проти Вімпея (1980 р.) компанія "Вудар" уклала контракт з Вімпеєм на продаж ділянки землі. Контракт передбачав, що Вімпей має анулювати контракт у разі, якщо до його завершення (тобто між моментом обміну контрактами та моментом передачі землі Вімпею) розпочне купівлю землі передбачений законом орган. Насправді ж дії, спрямовані на примусовий продаж, мали місце до обміну контрактами. Вімпей прагнув ухилитися від виконання контракту, бо ціни на землю впали, тож він запропонував розпочати нові переговори, зазначивши, що поки вони будуть завершені, сторони здійснюватимуть своє право на анулювання контракту, спираючись на умову про обов´язковий продаж. Суд ухвалив рішення, що Вімпей не розривав контракт, бо гадав, що ці дії відповідали передбаченому контрактом, тож він не зобов´язаний компенсувати збитки за неправомірне розірвання контракту. (Компанія "Вудар", прагнучи зменшити свої втрати, продала землю третій стороні після того, як Вімпей оголосив про намір анулювати контракт. Таким чином, радше контракт порушила "Вудар", ніж Вімпей, хоч Вімпей і не починав проти неї справи.)

Один з підводних рифів, пов´язаних із прийняттям порушення контракту до настання терміну його виконання, полягає в тому, що якщо порушення не приймається як таке, що припиняє контракт і до часу, коли має відбутися виконання контракту, настає фрустраційна подія, то контракт зазнає фрустрації. У справі Ейвері проти Боудена (1855 p.) Е. здав Б. в оренду судно, Б. зобов´язався завантажити судно в Одесі протягом 45 днів. В Одесі Б. сказав капітанові Б., що він не має вантажу для судна й порадив, щоб судно вирушало. Попри це судно залишилося в порту. До закінчення 45-денного терміну розпочалася Кримська війна, що призвела до фрустрації контракту. Рішення: порада Б. не мала достатньої сили, щоб дорівнювати розірванню контракту. Але якби вона навіть і була такою, той факт, що капітан Б, наполягав на тому, щоб дочекатися вантажу, означав би, що він не прийняв розірвання контракту. Дія контракту була припинена на підставі фрустрації. (У таких обставинах Е. не мав би, звичайно, права на подання позову про відшкодування збитків.)

В окремих випадках безвинна сторона може продовжити контракт попри неправомірне розірвання його винною стороною. Наприклад, якщо Люсі укладе контракт на оздоблення інтер´єру мого будинку, а я передумаю і розірву контракт, вона нічого не зможе зробити, щоб продовжити виконання контракту, бо я не дозволю їй увійти до мого будинку. Однак, якщо я попрошу редакцію місцевої газети надрукувати оголошення, що я продаю свій автомобіль, і ще до появи оголошення продам автомобіль і попрошу зняти оголошення, газета буде в змозі продовжувати виконання контракту без моєї участі й відмовитися прийняти розірвання мною контракту.

У разі, якщо безвинна сторона вибирає продовження контракту замість прийняття його розірвання, вона не зобов´язана робити щось для зменшення своїх втрат. Вона може продовжувати виконання контракту всупереч бажанню іншої сторони. У справі Байт і Картер проти Макгрегора (1962 р.) Палата лордів ухвалила рішення, що якщо безвинна сторона відмовляється прийняти порушення контракту до настання терміну його виконання як розірвання угоди, вона не зобов´язана намагатися зменшити свої втрати. Це пов´язано з тим, зазначили члени Палати лордів, що обов´язок зменшувати втрати настає лише тоді, коли контракт припиняється його розірванням. У цій справі позивачі займалися бізнесом постачання урн для сміття місцевим органам влади. За урни платили компанії, які розміщували на них свою рекламу. Менеджер відповідача (уповноважений укладати контракти від імені компанії) уклав контракт з позивачами, за яким вони протягом трьох років мали рекламувати на урнах гаражний бізнес відповідача. Пізніше, того самого дня, відповідачі написали листа про розірвання контракту. На час одержання цього листа позивачі нічого ще не починали робити на виконання цього контракту. Однак вони відмовилися прийняти його розірвання. Вони підготували рекламні стенди і виставляли їх, як передбачалося угодою, протягом наступних трьох років. Вони нічого не зробили для мінімізації своїх втрат, не намагалися знайти інших рекламодавців, щоб замінити їхньою рекламою рекламу відповідачів. Вони подали позов, вимагаючи виплатити їм всю передбачену контрактом ціну. Рішення Палати лордів: позивачі не були зобов´язані намагатися зменшити свої втрати, бо цей обов´язок виникає лише тоді, коли контракт припиняється. Контракт не припинився в результаті його розірвання відповідачами, бо позивачі відмовилися прийняти розірвання.

Якщо контракт має виконуватися постадійно, наприклад, шляхом продажу товарів партіями, питання, чи відбувається розірвання контракту через порушення умов, залежить від пропорції недовиконання контракту в цілому і ступеня вірогідності повторного порушення.

У справі "Мапл Флок Ко Лтд" проти "Юніверсал Феніче Продайте" (1934 р.) компанія М. уклала контракт на продаж 100 т пачосів, які мали поставлятися з частотою три партії на тиждень, у міру потреби. Після доставки 18 партій компанія Ю. написала листа до М., зазначаючи, що вони більше не приймуть жодної партії пачосів. Причиною стало те, що при аналізі 16-ї партії було виявлено, що вміст хлору більше ніж у 8 разів перевищує державний стандарт. Рішення: покупці не мали права відмовлятися приймати наступні партії, передбачені контрактом. Відповідь на запитання, чи мала компанія Ю. право відмовлятися від продовження виконання контракту на підставі виявлення однієї дефектної партії, залежала від результатів застосування двох тестів. Перший тест — тест на те, яка кількісна частка порушення в загальному обсязі контракту. Другий тест — тест на вірогідність повторного порушення. Застосувавши перший тест, суд дійшов чіткого висновку, що дефектна партія (1,5 т) з контракту на 100 т була надто малою часткою. Стосовно другого тесту суд вказав, що відбувалося 20 задовільних поставок до і після партії, яка була відхилена, і не виявлено ніяких даних, що з будь-якою з них щось негаразд. Суд дійшов думки, що порушення було поодиноким випадком і вірогідність його повторення незначна.