За загальним правом будь-який контракт, що повністю чи частково обмежує свободу сторони контракту займатися будь-якою законною підприємницькою діяльністю, не є дійсним і не може бути виконаний у судовому порядку. Однак право поволі відступало від цього принципу, і врешті-решт деякі обмеження були дозволені за умови їх доцільності.

14.3.1. Обмежувальні умови в контрактах найму та контрактах про продаж підприємства

У деяких випадках роботодавець прагне обмежити свободу працівника використовувати інформацію, одержану ним під час роботи, після звільнення останнього. Переважно йдеться про інформацію з бази даних про клієнтів працедавця, але інколи це стосується професійних таємниць роботодавця.

Найкращим способом досягнення цієї мети є включення до контракту найму працівника чітко висловленої обмежувальної умови. Це пов´язано з тим, що невисловлені умови контрактів найму за загальним правом мають обмежену дію і в деяких випадках неспроможні забезпечити роботодавцю після звільнення працівника того захисту, якого він потребує. Аналогічно, коли власник підприємства продає його, покупець часто хоче отримати додатковий правовий захист, щоб продавець не розпочав одразу ж конкуренції з ним.

Обмежувальні умови, за якими сторона контракту зобов´язується не займатися тим чи іншим бізнесом, не працювати в певному географічному регіоні та протягом окресленого періоду часу, є prima facie недійсними за загальним правом, бо вони обмежують підприємницьку діяльність. Право надає чинності обмежувальним умовами лише за таких трьох умов.

1. Роботодавець повинен мати інтерес, який потребує захисту і який право вважає за такий, що заслуговує на захист. Як правило, в контрактах найму це:

а) захист професійних таємниць роботодавця;

б) або захист зв´язків роботодавця з клієнтами.

Щоб бути дійсною, обмежувальна умова повинна мати на меті захист того чи іншого з цих інтересів, а обмеження, що має на меті просто завадити працівникові в майбутньому конкурувати з роботодавцем, буде недійсним. У справі Булл проти "Пітней Боус" (1966 р.) Б. був залучений до пенсійної програми компанії, яка не передбачала внесків. Він звільнився з роботи в цій компанії у віці 45 років із 26-річним стажем і мав право на пенсію після досягнення звичайного пенсійного віку. Одним із правил пенсійної програми було таке: якщо після свого звільнення працівник займатиметься діяльністю, що конкурує з діяльністю роботодавця або йде йому на шкоду, він втратить права на пенсію, якщо не припинить своєї діяльності на вимогу відповідача. Б. уклав контракту найму з конкурентом відповідача. Його попросили припинити свої трудові відносини з конкурентом і сказали, що в іншому випадку він втратить пенсію. Б. звернувся до суду з проханням оголосити, що дії відповідача протиправні, бо обмежують діяльність позивача. Рішення: правило, що дозволяє позбавляти права на пенсію, було недійсним і не може бути виконане в судовому порядку, бо воно спрямоване просто на заборону конкуренції з роботодавцем. Див. також справу Кантор Фітцдже-ральд проти Воллеса (1991 р.), в якій було ухвалено рішення, що роботодавець не має права або інтересу, що заслуговує на захист, якщо основним атрибутом роботи є індивідуальні навички або особистість.

2. Обмеження має бути доцільним з огляду на таке.

А. Період часу дії обмеження.

Нині за норму вважається період від шести місяців до двох років. Однак траплялося, що ухвалювали рішення про доцільність довічного обмеження. У справі Фітч проти Дьюеса (1921 р.) на асистента адвоката було накладено довічне обмеження практикувати в радіусі семи миль від мерії Тем ворса. З іншого боку, в справі їсте проти Расса (1914 р.) було ухвалено рішення, що довічне обмеження, накладене на асистента патолога, є недоцільним.

Б. Географічне охоплення обмеженням.

У справі "Норденфельд" проти Максима Норденфельда (1894 р.) на продавця підприємства — виробника зброї — було накладено 25-річне обмеження, що охоплювало весь світ. Однак це було виправдане характером проданого підприємства: в усьому світі було лише кілька клієнтів, які купували таку зброю.

У контрактах найму таке обмеження визнається виправданим украй рідко, хоч і траплялися випадки, коли суд схвалював обмеження на весь Східний Гемпшир та все Сполучене Королівство. Так, обмеження, накладене на менеджера м´ясної крамниці в Кембриджі, якому було заборонено займатися аналогічним бізнесом у радіусі п´яти миль від крамниці, де він працював, визнали занадто широким, а тому недійсним (див. "Емпає Міт" проти Патріка (1939 р.)). У справі Лансінг Лінд проти Керра (1991 р.) обмеження, що охоплює весь світ, накладене на директора-розпорядника підприємства — виробника автонавантажувачів, було визнано надто широким, хоч обмеження, що охоплювало б Велику Британію, очевидно, суд підтримав би.

В. Діяльність, що обмежується. Обмеження на діяльність має бути не ширшим, ніж це потрібно для захисту інтересів роботодавця.

Так, у справі Аттвуд проти Ламонта (1928 р.) спробу накласти обмеження на менеджера відділу чоловічого одягу універсального магазину, щоб він не займався ніякою іншою діяльністю, що здійснюється універмагом, було відхилено на тій підставі, що обмеження надто широке.

3. Обмеження не повинне суперечити суспільним інтересам.

Що це означає, досі не було ще чітко роз´яснено. Робилися припущення, що порушенням цієї вимоги є обмеження працівників, які мають важливі навички (наприклад, лікарів, інженерів та ін). Однак, якщо звернутися до справи Лайн Перкінс проти Джонса (1969 p.), то складається враження, що Апеляційний суд був готовий підтримати обмеження проти лікаря в разі його доцільності.

Можна припустити, що контракт, який опосередковано накладає протиправне обмеження, буде визнано недійсним на тій підставі, що він суперечить суспільним інтересам.

У справі Корее проти Колака (1959 р.) дві компанії, які виробляли схожі продукти, домовилися, що жодна з них не прийматиме на роботу протягом п´яти років будь-яку особу, котра працювала в іншій. Відповідачі порушили цю обіцянку, й інша компанія подала на них до суду. Апеляційний суд ухвалив рішення, що контракт був недоцільним, бо захист, який він забезпечував, виходив за межі необхідного для охорони комерційних інтересів кожної з компаній. Однак згодом лорди Рейд та Ходсон висловилися за те, що було б правильніше ухвалити, що контракт є недійсним на тій підставі, що він суперечить суспільним інтересам.

14.3.2. Обмеження, що накладаються сторонніми органами, наприклад, галузевими асоціаціями виробників та дилерів

В окремих випадках обмеження на наймання особи або класу осіб накладаються не окремими роботодавцями, а галузевими асоціаціями чи аналогічними організаціями. У такому випадку, якщо обмеження є недоцільним, суди оголошують його недійсним на тій підставі, що воно суперечить суспільним інтересам.

Наприклад, Жокей-клуб, керівний орган перегонів, мав колись правило не видавати жінкам ліцензії на тренування скакових коней. Кінь, якого готує тренер без ліцензії, не допускається до участі в жодних перегонах, організованих Жокей-клубом, тож жінка, яка хотіла стати тренером скакових коней, повинна була або займатися цим за ліцензією, виданою чоловікові (наприклад, її чоловіку або праці ви и коні-мужчин і та ін.), або тренувати лише коней-напівкровок для незначних перегонів, що організовуються іншими установами, а не Жокей-клубом. Нині таке обмеження суперечило б Закону про статеву дискримінацію 1975 р. Однак у 1966 р. амбіційна жінка-тренер порушила справу, заявивши, що правило, котре забороняє жінкам займатися тренерською роботою, є недійсним, бо обмежує свободу діяльності. Апеляційний суд погодився з тим, що таке обмеження має бути проголошене недійсним (див. справу Нагл проти Філдена (1966 р.)).

Аналогічно в 1963 р. тодішня система "затримання та трансферів", що застосовувалася Футбольною лігою, була оголошена такою, що обмежує свободу діяльності, а отже, протиправною. За цією системою гравець, контракт якого закінчувався, міг бути затриманий своїм клубом без заробітної плати, доки не завершаться переговори про його передачу (трансфер) до іншого клубу на умовах, прийнятних для колишнього клубу, або мав підписати новий контракт (див. справу Істхем проти футбольного клубу "Ньюкасл Юнайтид" (1964 p.).