У будь-якому випадку, коли неповнолітній набуває власність за умовами контракту, який не має позовної сили, або в разі розірвання контракту, від нього можуть вимагати повернути майно (стаття 3(1) Закону про контракти неповнолітніх 1987 p.). Це передбачено за таких умов:

а) особа ("позивач") після набрання чинності зазначеним законом уклала контракт з іншою особою ("відповідачем");

б) контракт не має позовної сили проти відповідача (або він його розриває) на тій підставі, що був неповнолітнім під час укладення контракту; в такому разі суд може, якщо це справедливо і чесно,вимагати від відповідача передати позивачеві будь-яке майно, набуте відповідачем згідно з контрактом, або будь-яку власність, якою він володіє.

Докладніше з принципами реституції можна ознайомитися на прикладі справи Леслі проти Шейла (1914 р.). У цій справі було ухвалено рішення, що неповнолітнього не можна зобов´язати повернути позичку в розмірі 400 фунтів стерлінгів, яку він одержав шахрайством, хіба що будуть точно названі банкноти та монети, оскільки зобов´язати його повернути борг означає виконати контракт про позичку, а не застосувати доктрину реституції.

З цією справою контрастує справа Стоке проти Вільсона (1913 p.), в якій неповнолітній одержав у кредит товари, завищивши свій вік, і продав їх. Рішення: хоч він не може відповідати за деліктним

позовом про відшкодування вартості товарів, проте може відповідати з реституції, тобто повинен повернути виручені за продаж гроші.

Складається враження, що можна зняти суперечність між справою Леслі проти Шейла та справою Стоке проти Вільсона на тій підставі, що у справі Леслі проти Шейла примушення неповнолітнього виплатити позику з його загального майна неминуче означало б виконання контракту. Однак у справі Стоке проти Вільсона неповнолітнього не зобов´язали заплатити належну за контрактом ціну за придбаний ним товар, а просто змусили повернути виручку від продажу.