При вивченні першої теми курсу цивільного права зазначало­ся, що цивільне право регулює кілька видів суспільних відносин, серед яких важливе місце посідають особисті немайнові відноси­ни. Необхідно підкреслити, що вперше в законодавчій практиці України в ЦК вміщено окрему книгу «Особисті немайнові пра­ва фізичної особи», яка відкриває особливу частину цивільного права. Цим, по-перше, підкреслюється важливість особистих не­майнових прав у порівнянні з іншими правами, що регулюються ЦК і, по-друге, законодавчо закріплюється положення про те, що особисті немайнові права не тільки захищаються цивільним законодавством, а й регулюються ним.

Зміни, що відбулися в структурі ЦК, спричинені необхідніс­тю втілення в життя положень ст. З Конституції України, в якій людина, її життя і здоров´я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов´язком де­ржави.

Поява другої книги ЦК України й засвідчила послідовність законодавця у створенні норм, спрямованих на забезпечення свободи людини і громадянина в усіх її проявах. На перше міс­це в цивільному законодавстві висуваються не майнові інтереси громадян, а особисті - честь, гідність, ділова репутація - голо­вні чинники сутності особистості. У «правах особистості» зна­ходить втілення в життя категорія особливих абсолютних прав, пов´язаних з людиною і громадянином, прав, які є невідчужува-ними, тому, що у своїй більшості вони є невід´ємними від особи, виникають з моменту її народження. Деякі з них продовжують буття особи і після її смерті немовби підтверджують думку, що зі смертю людина не зникає, а продовжує жити в тих справах, які були започатковані нею, в спогадах близьких та знайомих їй людей. Особисті немайнові права (особисті немайнові правовід­носини) досить неоднорідні та є предметом регулювання різних галузей права. Так, право на свободу зборів, друку, право на участь у виборах, право бути обраним та деякі інші регулюють­ся конституційним правом. Право на вибір прізвища подружжя при реєстрації шлюбу, право на вибір місця проживання, виду занять кожним із подружжя, право на виховання дітей та інші регулюються сімейним правом.

Є особлива група немайнових прав, які здебільшого виника­ють непомітно, діють постійно, не можуть бути припиненими на підставі правочинів або інших юридичних дій. Це права на життя, на особисту недоторканість, честь, гідність, ділову репу­тацію, на ім´я тощо. їх відносять до предмета цивільного права.

Уперше в законодавчій практиці України визначення понят­тя особистого немайнового права дається в ЦК. Хоча це визна­чення дещо відрізняється від традиційних, воно більше схоже на перелік основних ознак особистих немайнових прав у порівнян­ні з іншими конституційними правами. Стаття 269 ЦК зазначає, що особисті немайнові права:

- належать кожній фізичній особі від народження або за за­коном;

-  не мають економічного змісту;

-  тісно пов´язані з особою, яка не може відмовитись від них і не може бути позбавлена цих прав;

-  фізична особа володіє ними довічно.

Оцінюючи перелік ознак особистих немайнових прав, мож­на зробити висновок, що законодавець сформулював основні засади виникнення, здійснення і припинення цих прав, пок­лавши в основу класичні положення теорії природного права. Зазначені в ст. 269 ЦК ознаки особистих немайнових прав вип­ливають із оцінки сутності людини як особистості, виступають її загальними характеристиками. Але перелік таких ознак не є вичерпним.

Крім зазначених у ст. 269 ЦК ознак, особисті немайнові пра­ва характеризуються спрямованістю на індивідуалізацію особи (право на ім´я, місце проживання, свободу пересування та ін.).

Особисті немайнові права мають специфіку об´єкта правово­го регулювання. їх об´єктом є немайнові блага: життя, здоров´я, безпечне для життя і здоров´я довкілля, свобода та особиста не­доторканість, недоторканість особистого і сімейного життя, гід­ність та честь, таємниця листування, телефонних розмов, теле­графної та іншої кореспонденції, недоторканість житла, вибір місця проживання, вільне пересування та ін. (ст. 270 ЦК).

Зазначені права характеризуються специфікою виникнення і припинення. Більшість особистих немайнових прав виника­ють з настанням певних подій´. Так, з моментом народження пов´язується право на життя, здоров´я, безпечне для життя і здоров´я довкілля та інші права. З досягненням 16 років особа має право змінити своє прізвище та ім´я.

Окремі особисті права виникають у зв´язку з укладанням пра­вочинів, наприклад право на таємницю кореспонденції - із дого­вору про надання послуг зв´язку.

Особисті немайнові права можуть виникати безпосередньо з майнових прав. Наприклад, охорона честі, гідності, ділової репутації тісно пов´язані із захистом майнових прав підприєм­ця, його фірми, комерційної репутації. Саме на такий зв´язок звертав увагу І.О. Покровський, зазначаючи, що «прообразом і попередником загального права на ім´я виникло право торгівця на фірму. З фірмою пов´язувалась відома репутація, яка нерідко вже сама по собі мала високу цінність».

У зв´язку з цим дещо не відповідає реальності твердження про те, що особисті немайнові права не пов´язані з майновими. Адже всі права, що складають предмет цивільного права, пере­бувають у певному зв´язку, доповнюють одне одного. Інша спра­ва, що вони не мають економічного змісту, а відтак не можуть бути точно оцінені в грошах, їх здійснення не супроводжується майновим еквівалентом збоку інших осіб. Вони належать будь-якому громадянинові незалежно від його майнового стану. Пра­во на життя, честь, гідність мають в однаковій мірі як багаті, так і бідні.

У випадках, передбачених законодавством, особисті немай­нові права можуть бути обмежені. Так, особа може бути заареш­тована або триматися під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі і в порядку, встановленому законом.

Більшість особистих немайнових прав припиняється зі смер­тю громадянина, хоча деякі з них можуть здійснюватися право­наступниками померлого. Наприклад, використання імені осо­би, яка померла, у літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) допускається за згодою ЇЇ дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає - батьків, братів та сестер.

Таким чином, характерними ознаками особистих немайнових прав, що регулюються нормами цивільного права, є:

1)   вони утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають економічного змісту;

2)   носять особистий характер і є невід´ємними від особи;

3)  спрямовані на індивідуалізацію особи;

4)  є абсолютними правами;

5)   виникають і припиняються, як правило, з настанням події - народженням людини і її смертю.

Особисті немайнові права - це суб´єктивні цивільні права гро­мадян. Вони виражають не потенційну, а реальну можливість особи бути їх носієм. Розриву між можливостями набуття і ре­альною наявністю в особи майнових прав не існує.

Суб´єктивне особисте немайнове право за своїм змістом ха­рактеризується певними ознаками. Його носій може:

-  використовувати його на свій розсуд без застосування будь-яких додаткових юридичних актів (правочинів, дозволів та ін.);

-  вимагати від інших осіб припинення дій, спрямованих на обмеження його особистих немайнових прав;

-  мати свободу поведінки, вчинків у межах, встановлених за­коном;

-  звертатись до компетентних державних органів за захистом порушеного його особистого права.

Громадянин не може бути позбавлений більшості особистих немайнових прав.

Особисті немайнові права громадянин здійснює самостійно. В інтересах малолітніх і неповнолітніх, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров´я не можуть самостійно здійснювати свої особисті црава, їх права здійснюють батьки (усиновлювачі), опі­куни або піклувальники.

Кожний громадянин має право вимагати від службових (поса­дових) осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпе­чення здійснення своїх особистих немайнових прав.

Будь-яке рішення, дія чи бездіяльність органу державної вла­ди, місцевого самоврядування, службових і посадових осіб, яки­ми порушені особисті немайнові права, є незаконними.

Особисті немайнові права тривалий час не мали чітко визна­ченого цивільно-правового регулювання. Вважалось, що як не підлягає правовому регулюванню порядок вживання повітря, яким людина дихає, так не можна і регулювати особисті немай­нові права. Так як ці права не набуваються з допомогою того чи іншого спеціального нормативного акта, наприклад правочину, то спорів щодо їх виникнення, зміни чи припинення не може бути.

У ЦК УРСР 1922 р. не було статей, які б захищали честь, гідність, ділову репутацію громадян, тому що захист особистих немайнових прав покладався на кримінальне і адміністративне право. Вважалося, що за поширення завідомо неправдивої ін­формації, що ганьбить іншу особу, а також за навмисне прини­ження честі й гідності особи винний може бути притягнений до кримінальної відповідальності. Притягнення ж порушника до такої відповідальності повинно було принести моральну реабілі­тацію потерпілому, і таким чином, його честь і гідність вважа­лися захищеними. Проте така позиція не є обґрунтованою. Як бути, наприклад, у тому разі, коли наклеп поширювався будь-ким ненавмисно? Адже такого поширювача не можна притягну­ти до кримінальної відповідальності, а честь і гідність потерпіло­го була приниженою. Таким чином, порушені права потерпілого залишалися незахищеними.

Враховуючи незахищеність особистих немайнових прав гро­мадян та юридичних осіб у цивільному праві, укладачі ЦК УРСР 1963 р. включили до нього кілька статей, які б регулювали ці права. Було наголошено, що особисті немайнові відносини мо­жуть регулюватися ЦК УРСР (ст. 1). Стаття 7 ЦК УРСР перед­бачала захист честі і гідності громадян або організацій, а ст. 511 захищала інтереси громадянина, зображеного у творі образот­ворчого мистецтва. У 1993 р. ЦК УРСР був доповнений ст. 440^і, яка передбачала можливість відшкодування моральної (немай-нової) шкоди. Проте цього було недостатньо.

Тому законодавець приймає нові закони та доповнює чинні статтями про захист особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, до Кодексу законів про працю України Законом України від 15 грудня 1993 р. була внесена стаття 173⁶ про відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди.

18 лютого 1992 р. був прийнятий Закону України «Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»´ (введений в дію 15 березня 1993 p.). У цьому законі слід звернути увагу на ст. 7 в тій її частині, де йдеться про ознаки недобросовісної конкуренції шляхом пору­шення особистих немайнових прав учасників підприємницької діяльності.

Слід також назвати «Основи законодавства України про охо­рону здоров´я». Так, ст. 6 Основ закріплює право громадян на охорону здоров´я. Стаття 9 дає перелік випадків обмеження особистих немайнових прав громадян, пов´язаних із станом їх здоров´я. Стаття 78 встановлює обов´язки медичних і фармацев­тичних працівників щодо дотримання особистих немайнових прав громадян. Зокрема медичні працівники зобов´язані дотри­муватися вимог професійної етики і деонтології³, зберігати лі­карську таємницю. Стаття 80 передбачає встановлення цивіль­но-правової відповідальності за порушення законодавства про охорону здоров´я.

Як уже зазначалось, найважливіші особисті немайнові права врегульовані Конституцією України. Зокрема ст. 27-33 закріплю­ють права людини на життя, повагу до її гідності, свободу та осо­бисту недоторканість, недоторканість житла, таємницю листу­вання, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має важливе значення для розвитку законності в Україні, але не вирішує всіх проблем їх захисту. Підтвердженням цієї думки є ЦК України, в якому особистим немайновим правам фізичних осіб присвячується окрема книга (друга), яка складається з трь­ох глав (20, 21, 22), що вміщують 47 статей. Глава 20 визначає загальні положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. Глава 21 закріплює особисті немайнові права, що забезпе­чують природне існування фізичної особи, а глава 22 - права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Потреба регулювання особистих немайнових прав ЦК України, передусім, пояснюється тим, що законами України деяким орга­нам та їх посадовим особам надана можливість втручатися у сферу дії особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (ст. 8) надано право підрозділам, що здійснюють таку діяльність, зні­мати інформацію з каналів зв´язку, застосовувати інші технічні засоби одержання інформації, контролювати телеграфно-поштові відправлення, здійснювати візуальне спостереження в громадсь­ких місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомок, оптичних та інших технічних засобів. Але при застосуванні всіх цих форм втручання не виключена можливість правопорушень.

Крім того, в період зростання інформаційних можливостей деякі особи (як фізичні, так і юридичні) можуть зловживати за­собами масової інформації - тиражувати і поширювати неправ­диві чутки про того чи іншого громадянина, розпоряджатися його (її) фотографіями, листами, щоденниками тощо.

Зрозуміло, без чіткого цивільно-правового регулювання від­носин, що можуть виникнути у сфері дії особистих немайнових прав, гарантії захисту цих прав немає. Дозволяючи тим чи ін­шим органам втручатись в особисті немайнові відносини, закон повинен не тільки давати дозвіл на таке втручання, а й визнача­ти, хто і в якому розмірі повинен буде відшкодовувати заподія­ну таким втручанням шкоду. При цьому потрібно створити таку систему засобів захисту порушених прав, яка б діяла швидко, ефективно і справедливо, потребувала мінімальних затрат ду­шевних сил і коштів потерпілого.