Інколи трапляється що особу спонукають до укладення контракту за допомогою заяви, яка не є частиною контракту. Така заява називається "репрезентацією", і якщо виявляється, що вона не відповідає дійсності, то це називається "введенням в оману".

Вище (в розд. 7 "Умови контракту") ми бачили, що у випадках, коли суд вважає це виправданим з практичного погляду, заяві, котра в іншому випадку класифікувалася б як репрезентація (або взагалі не отримала б правового статусу — наприклад, заява про наміри на майбутнє), надається статус договірної умови. Через відносну легкість, з якою судам вдається концептуально це обґрунтовувати, дехто робить висновок, що норми права про введення в оману є анахронізмом і нині, коли договірне право вже достатньо розвинуте, без них можна обійтися. Здається, що збереження цієї концепції назавжди не має великого позитивного значення, якщо зважити на те, що в цій сфері права труднощів не бракує.

До прийняття Закону про введення в оману 1967 р. становище жертви ненавмисного (тобто без умислу) введення в оману порівняно зі становищем жертви порушення контракту, як правило (якщо не сказати завжди), було значно гіршим. Закон 1967 р. значно поліпшив становище жертви ненавмисного введення в оману, але навіть нині засоби судового захисту, які є в розпорядженні суду в разі введення в оману, ще не повністю прирівнюються до засобів судового захисту, що застосовуються при порушенні контракту. Це пов´язано з двома причинами:

1) Закон 1967 р. передбачає присудження відшкодування збитків так, ніби введення в оману було умисним, тобто на основі делікту обману, що означає компенсацію всіх збитків, безпосередньо пов´язаних з деліктом. А в разі порушення контракту відшкодування збитків має покривати лише втрати, що природно випливають із порушення контракту (тобто є ймовірним наслідком його порушення). Через це, зокрема в разі, коли обсяг малоймовірних збитків значний, жертва введення в оману опиняється у вигіднішому становищі, а якщо очікувані збитки є значними, то в кращому становищі опиняється жертва порушення контракту. Нижче ми розглянемо цей момент докладніше;

2) за Законом-1967 р. у разі цілковито мимовільного введення в оману, тобто коли особа, яка повідомила певні факти, що виявилися неправильними, мала всі підстави вважати, що вони правдиві, відшкодування не присуджується. Якщо ж, з іншого боку, таке введення в оману відбувається при договірних відносинах, особа, котра повідомляє факти, гарантує їхню правдивість, тож, якщо виявиться, що вони не відповідають дійсності, вона буде зобов´язана відшкодувати збитки.