Договірна умова про звільнення від відповідальності — це умова, за допомогою якої одна зі сторін прагне виключити або обмежити свою відповідальність.

Такі умови можуть застосовуватися з такою метою:

1) щоб заздалегідь визначати, яка зі сторін нестиме ризики в разі виникнення певних можливих випадків (і, можливо, для того, щоб застрахуватися на такий випадок);

2) щоб користуватися (а часом і зловживати) переважаючою економічною "владою" постачальника товарів чи послуг над "владою" споживача товарів чи послуг.

Перша мета є законним і справді потрібнім засобом розподілу ризиків у контрактах між бізнесменами. Однак використання умов про звільнення від відповідальності для другої мети, надто стосовно споживачів (особливо активно їх застосовували члени спілок автомобілістів) зіпсувало репутацію самої концепції умов про звільнення від відповідальності, у результаті чого використання їх для сумнівних з погляду моралі цілей затьмарило їх законне застосування.

Найістотніший законодавчий контроль застосування таких договірних умов запроваджено Законом про несправедливі умови контрактів 1977 p., хоч Постанова про несправедливі умови в споживчих контрактах 1994 p., яку ми розглянемо нижче, забезпечує, як здається, повніший захист від застосування нечесних договірних умов у разі, якщо скаржник є споживачем. Згідно з положеннями цього закону, певні умови про звільнення від відповідальності не мають сили. Це означає, що вони не можуть бути включені до контракту за законом. Таким чином, якщо ясно, що умова є недійсною, то немає потреби розглядати чи внесена вона до контракту. Однак більшість умов про звільнення від відповідальності в угодах між підприємствами не є недійсними, а мають відповідати вимозі виправданості. У такому випадку (і у невеликій кількості випадків пов´язаних із бізнесом умов звільнення від зобов´язання, котрі не регулюються цим законом) перша вимога до умови полягає в тому, що вона має бути внесена до контракту, про який ідеться. Якщо умова, що розглядається, в контракті відсутня, то не має значення, виправдана вона чи ні — вона не має зобов´язальної сили!

(Примітка: ряд, справ, які ми розглянемо у зв´язку з питанням про те, чи внесена умова до контракту, якщо виходити з їх фактів, мали б нині інший результат. Однак ці справи і тепер залишаються дійсним джерелом права, коли йдеться про принципи внесення умов до контракту.)

Аналізуючи умови про звільнення від відповідальності, ми розглянемо два питання.

1) Коли умова про звільнення від зобов´язання включається до контракту?

2) Як можна позбавити сили умову про звільнення від відповідальності, котра, як видається, є дійсною?

8.6.1. Включення до контракту

Щоб бути дійсною, умова про звільнення від відповідальності, має бути визнана частиною контракту, що розглядається.

Є два методи включення умови про звільнення від відповідальності до контракту:

1) за допомогою підпису;

2) за допомогою доведення її до відома.

Підпис

Особа, яка підписує договірний документ, є зв´язаною його умовами незалежно від того, прочитала вона його чи ні, а якщо прочитала, то зрозуміла чи ні. У справі Лестрендж проти Грокоба (1934 р.) Л. підписала угоду купівлі-продажу про придбання автомата для торгівлі сигаретами. Угода була надрукована на коричневому папері, причому окремі умови — дуже дрібним шрифтом. Одна з них така: "Будь-які істотні умова, положення чи застереження, висловлені чи невисловлені, статутні чи інші, якщо вони не записані в цій угоді, вважаються не внесеними до неї". Через кілька днів сигарети в автоматі почали застрявати, і він вийшов з ладу. Л. подала позов, вимагаючи відшкодування частини закупівельної ціни, яку вона внесла. Вона заявила, що не вважає себе зв´язаною умовою про звільнення від відповідальності, оскільки вона її не прочитала. Рішення: факт підписання нею документа означає, що вона є зв´язаною його умовами.

(Примітка: якби цю справу слухали сьогодні, умова про звільнення від відповідальності мала б, згідно із Законом про несправедливі умови контрактів, бути перевіреною на відповідність критеріям виправданості. Одним із таких критеріїв, який суд мав би взяти до уваги, розглядаючи питання про те, чи виправданою є умова про звільнення від відповідальності: "чи клієнт знав або мав підстави знати про існування та дію даної умови". Цілком можливо, умова, що розглядається, не пройшла б випробування на виправданість уже за одним лише цим критерієм.)

Інколи людину можна обманом або через викривлення фактів спонукати до підписання контракту, який містить умови про звільнення від відповідальності. У такому разі факт введення в оману переважає умову про звільнення від відповідальності. У справі Кертіс проти "Кемікал Клінінг" (1951 р.) позивачка здала білу атласну весільну сукню до хімчистки відповідача. Приймальниця попросила її підписати папір, що мав назву "квитанція". У ньому містився такий пункт: "Компанія не відповідає за пошкодження будь-якого походження". Вона запитала, яку силу має цей документ, і їй сказали, що він звільняє компанію від відповідальності за певні види пошкоджень, у даному випадку пошкоджень бусин та блискіток на її сукні. Позивачка підписала документ, не прочитавши його. Сукню повернули з плямою. Позивачка подала позов до суду з вимогою відшкодувати збитки. Відповідачі не могли пояснити, звідки взялася пляма, але наполягали на своїй умові про звільнення від відповідальності. Рішення: приймальниця, хоч і несвідомо, викривила зміст умови про звільнення від відповідальності. Тож компанія не мала права наполягати на умові про звільнення її від відповідальності.

Доведення до відома

Часто умова про звільнення від відповідальності надрукована на документі, який одна особа просто вручає іншій або надсилає поштою, коли контракт укладено. У жодному з цих випадків особа, стосовно якої ця умова діє негативно, не підписувала жодного документа. Якщо умову справді довели до відома іншої сторони, то труднощів, як правило, не виникає. У такому разі умова вважатиметься внесеною до контракту, якщо суд дійде висновку, що про її існування сторону, стосовно якої ця умова діє негативно, належним чином поінформували. Таке повідомлення називається "гаданим сповіщенням".

Вирішуючи питання, чи мало місце належне оповіщення, суди переважно беруть до уваги один або кілька чинників.

1. Кроки, зроблені для доведення до відома іншої сторони.

Умова про звільнення від відповідальності діє лише в разі, якщо були здійснені кроки для доведення факту її існування до відома іншої сторони. Якщо стверджується, що умова є частиною контракту, то сповіщення, в якій вона міститься, має бути частиною контракту. Якщо умова міститься в документі, то постає питання, чи цей документ є частиною контракту. Якщо при об´єктивному погляді на документ можна зробити висновок, що малося на увазі, що цей документ буде частиною контракту, то саме так його і трактуватимуть. Труднощі виникали переважно в так званих квиткових справах, але потенційно проблема має значно ширший діапазон. Наприклад, у справі "Девіс Контракторс" проти ради округу Феехем (1956 р.) постало питання, чи є певні умови (які по суті є умовами про звільнення від відповідальності) в листі, прикріпленому до тендерної заявки, частиною укладеного в остаточному підсумку контракту, який зазначених умов не містить. Суд дав негативну відповідь, визначивши, що лист не був частиною контракту.

Щодо умов про звільнення від відповідальності, що містяться у квитках, лорд Ход сон у своїх промові на процесі Маккатчеон проти Макбрайна (1964 р.) схвалив такі три питання, поставлені в справі Паркер проти "Саут Істерн Рейлвей Ко" (1877 p.), як такі, що дають змогу встановити, чи є квиток договірним документом:

а) чи знав пасажир про те, що на квитку щось написано;

б) чи знав він, що квиток містить умови або посилання на умови;

в) чи зробила залізнична компанія все, що належало зробити, щоб довести до відома майбутніх пасажирів факт існування умов і де з ними можна

ознайомитися (тобто де можна знайти умови, якщо їх не надруковано на квитку)?

Прецедентом вважається справа Чеплтон проти ради округу Баррі (1940 p.). Позивач хотів узяти напрокат два шезлонги на палубі. Він підійшов до складу шезлонгів, які належали відповідачам. У глибині складу виднівся напис: "Прокат шезлонгів — 2 пенні за З години". Згідно з оголошенням ті, хто бажав узяти напрокат шезлонг, мали придбати квиток у приставленої особи і зберігати його на випадок контролю. На зворотному боці квитка було надруковано: "Рада не несе відповідальності за будь-які нещасні випадки або ушкодження, пов´язані з прокатом шезлонгів". Позивач взяв два шезлонги, йому дали два квитки, які він поклав до кишені не читаючи. Коли позивач сідав на один із шезлонгів, той склався, і він дістав поранення. Ч. подав позов, вимагаючи відшкодування збитків. На свій захист представники ради заявили, що вони покладалися на умову про звільнення від відповідальності на звороті квитка, виданого позивачеві. Рішення: позивач не був зв´язаний умовою про звільнення від відповідальності. В оголошенні відповідачів не містилося жодної згадки про обмеження їхньої відповідальності, і було недоречним повідомляти про такі умови за допомогою документа, який був не чим іншим, як простою квитанцією.

Однак не існує такої норми закону, яка б передбачала, що квитки завжди є лише квитанцією, а не договірними документами. І в сучасних умовах підприємницької діяльності, коли добре відомо, що квитки нерідко містять умови, так само не виключено і те, що квиток трактуватиметься як договірний документ. У справі Мендельсон проти Норманда (1970 р.) позивач часто залишав свою машину в майстерні відповідачів. Йому завжди видавали квитанцію, в якій було зазначено, що компанія "не несе відповідальності за будь-які втрати чи пошкодження, яких зазнають транспортний засіб, його аксесуари чи вміст з будь-яких причин". Апеляційний суд ухвалив рішення, що квитанція була договірним документом і, оскільки позивач прийняв його без заперечень, має вважатися, що він погодився з його умовами. (Однак умова про звільнення від відповідальності була визнана недійсною на інших підставах.)

У справі Торнтон проти "Шу Лейн Паркінг" (1971 р.) позивач під´їхав до входу до багатоповерхової стоянки відповідача. Він ніколи не був там раніше. Біля входу була вивіска: "Всі машини пар куються на ризик їх власників". Крім того, там наводилася докладна інформація про вартість паркування. Коли позивач в´їхав усередину, світло змінилося з червоного на зелене, і автомат видав йому квиток. На квитку було зазначено час, коли позивач в´їхав на стоянку, а також написано, що квиток діє на умовах, вказаних усередині приміщення. Ці умови були написані на плакатах, розміщених на певних відстанях один від одного в центрі стоянки. Одна з умов передбачала звільнення відповідачів від відповідальності за заподіяння особистої шкоди клієнтам з будь-яких причин. Позивач бачив, що на квитку надрукований час, він помітив також, що там були ще якісь слова, але не прочитав їх. Позивач дістав поранення, частково через власну необережність, а частково через недбалість відповідачів. Він подав позов, вимагаючи відшкодування збитків. Відповідачі твердили, що вони покладалися на умову про звільнення від відповідальності. Рішення Апеляційного суду, висловлене лордом-суддею Мего та сером Гордоном Віллмером: відповідачі не зробили всього, що належало зробити, щоб довести до відома позивача умову про звільнення від відповідальності перед тим або під час того, як було укладено контракт. (Голова Апеляційного суду лорд-суддя Деннінг встановив, що квиток з´явився занадто пізно в ході операції, щоб його можна було розглядати як частину контракту.)

Протилежною є справа Томпсон проти "LMS" (1930 р.). У цій справі позивачка була неписьменною. Вона дала своїй племінниці міс Альдкрофт (яку суд визнав її агентом у справі придбання квитка) гроші, щоб та придбала для неї квиток на екскурсію з Манчестера до Дарвена. На лицьовому боці квитка було надруковано: "Екскурсія. Про умови читай на звороті". На звороті були слова: "Діє на умовах та згідно з правилами, що містяться в розкладах компанії, її оголошеннях, екскурсійних та інших програмах". В екскурсійній програмі було посилання на умови, зазначені в розкладах залізничної компанії, які передбачали, що власники екскурсійних квитків не мають права подавати в суд на залізничну компанію в разі будь-якого поранення з будь-яких причин. Виходячи з вагона в Дарвені, позивачка послизнулася і поранилася, коли поїзд зупинився перед місцем, де починається платформа. Вона подала позов, вимагаючи відшкодування збитків. Залізнична компанія заявила, що покладається на умову про звільнення від відповідальності. Рішення: позивачка була належним чином поінформована про умову про звільнення від відповідальності. Голова Апеляційного суду лорд Хенвортс зазначив, що той факт, що позивачка була не в змозі читати, ні про що не свідчить (беручи до уваги рівень освіченості в країні та юридичні повноваження з цього питання). Батько міс Альдкрофт (який також вважався агентом позивачки) перевірив час відправлення поїзда, він же конкретно запитав, коли і за яких обставин ті, хто планують подорож, можуть здійснити екскурсію.

У справі "Річардсон Срімшип Ко" проти Роунтрі (1894 р.) умова про звільнення від відповідальності була надрукована дрібним шрифтом, до того ж була малорозбірливою через червону печатку на квитку. Суд ухвалив, що п. Роунтрі не була зв´язана цієї умовою, бо не знала про її існування, а компанія не спромоглася належним чином довести її до відома.

2. Чи вчасно було доведено до відома умову про звільнення від відповідальності?

Умова про звільнення від відповідальності вважається внесеною до контракту, лише якщо її було доведено до відома перед або під час укладення контракту. Якщо це було зроблено після укладення контракту, умова не буде дійсною (хіба що матиме силу застереження про звичайну практику ведення ділових операцій — див. нижче). Прецедентом тут вважається справа Оллей проти власників готелю "Марлборо Корт" (1949 p.). Пан та пані О. зупинилися в готелі. Вони заплатили за номер заздалегідь і піднялися у свій номер. На одній зі стін було прикріплене оголошення: "Власники готелю не несуть відповідальності за втрату чи крадіжку речей, не зданих управительці на відповідальне зберігання". Пані О. зачинила двері спальні на замок із "собачкою" і повісила ключі в конторці портьє. Коли вона була відсутня, третя особа взяла ключі й вкрала деякі хутряні речі. Пані О. подала позов на готель за свої збитки. Рішення: оголошення з´явилося надто пізно, щоб вважатися частиною контракту.

8.6.2. Звичайна практика ведення ділових операцій

Суперечливим аспектом "гаданого оповіщення" є те, що воно може виникнути в результаті звичайної практики ділових операцій між сторонами. У справі Сперлінг проти Бредшоу (1956 р.) позивачі — власники складу, з якими відповідач мав ділові відносини протягом багатьох років. Відповідач доставив на склад позивача для зберігання 8 бочок апельсинового соку. Згодом він одержав письмовий документ (який позивач називав "Звіт про розвантаження") з підтвердженням одержання бочок. Документ відсилав одержувача до "умов контракту ", надрукованих на зворотному боці. Одна з цих умов передбачала звільнення позивача від відповідальності за "будь-які втрати або шкоду, спричинені недбалістю, неправильними діями чи недотриманням правил" з боку власників складу чи персоналу. Коли відповідач прибув, щоб забрати бочки, деякі з них були порожніми, деякі сильно текли, а в деяких була брудна вода. Відповідач відмовився оплатити зберігання, і позивач подав на нього в суд. Відповідач подав зустрічний позов, вимагаючи відшкодування збитків за порушення невисловленої умови про те, що позивач повинен належним чином дбати про виконання контракту, а в іншому разі відповідати за недбалість. Позивач стверджував, що умова про звільнення від відповідальності звільняє його від неї. Відповідач заявляв, що умова про звільнення від відповідальності з´явилася надто пізно в ході операції. Водночас відповідач визнавав, що багато разів одержував аналогічні "звіти про розвантаження", але ніколи не завдавав собі клопоту їх прочитати. Рішення Апеляційного суду: відповідач був зв´язаний умовою про звільнення від відповідальності, оскільки тривалий час, протягом якого він мав справи з відповідачем, достатній, щоб ішлося про належне оповіщення.

Попри критику цього правила і спроби обмежити його дію (особливо в рішенні лорда Девліна у справі Маккатчеон проти Мак-брайна (1964 р.)), в якому цей судця зауважив, що сторона, яка прагне покладатися на умову про звільнення від відповідальності, має довести фактичну, а не гадану поінформованість, коли йдеться про попередні ділові операції), зрозуміло, що норма про гадану обізнаність, яка спирається на попередню практику ділових операцій, вже міцно закріпилася в праві.

У справі "Бритіш Крейн Хає Копри" проти "Іпсвіч Плант Хае Лтд" (1975 р.) Апеляційний суд пішов іще далі, включивши до контракту умову на підставі того, що обидві сторони займалися одним і тим самим бізнесом. У цій справі й позивачі, й відповідачі були компаніями, які здають в оренду землерийне спорядження. У відповідачів виникла нагальна потреба у крані. Вони домовилися по телефону з позивачами про оренду такого крана. Була досягнута домовленість про орендну плату, але про умови оренди не згадувалося. У позивачів було заведено встановлювати умови, тож вони надіслали відповідачам друковану форму з умовами і попросили її підписати. Одна з умов передбачала, що відповідачі нестимуть відповідальність за всі витрати, пов´язані з використанням крана Ще до того, як відповідачі підписали форму, кран загруз у м´якому ґрунті, причому не з вини відповідачів. Позивачі подали позов, вимагаючи, щоб відповідачі покрили витрати, пов´язані з приведенням крана до ладу. Відповідачі заявили, що умова про відшкодування не була частиною контракту. Рішення Апеляційного суду: оскільки відповідачі самі застосовували аналогічну умову (як і всі інші компанії в цьому бізнесі), то слід вважати, що вони уклали контракт на умовах бізнесу відповідача.

(Примітка: одна з причин визнання Апеляційним судом умови про відшкодування частиною контракту полягає в тому, що сторони мали однакову ринкову позицію. Після ухвалення Закону про несправедливі умови контрактів 1977 p., очевидно, це й може розглядатись як причина, з якої умову доцільно було внести в контракт, але це не дає відповіді на запитання, чи була вона до нього внесена. Видається, що вирішальним чинником, який привів до включення умови в контракт, була не стільки рівність ринкової позиції, скільки той факт, що обидві сторони займалися одним і тим самими бізнесом, тож були всі підстави сподіватися, що відповідачі знали, що такі умови є стандартними при оренді важкого крана, про який тут ідеться.)

У контрактах за участю споживачів суди рідше приймали рішення про внесення до них небажаної для споживача умови про звільнення від відповідальності на підставі звичайної практики ведення ділових операцій. У справі Холлієр проти "Рамблер Моторс" (1972 p.) X. зателефонував до компанії Р. і запитав, чи можуть там полагодити його машину. Р. погодилася. У автомайстерні Р. машина була пошкоджена вогнем через недбалість P. X. подав позов, вимагаючи відшкодування збитків у зв´язку зі своєю втратою. Протягом попередніх п´яти років він уже три чи чотири рази мав справу з компанією і щоразу підписував форму, в якій була зазначено: "Компанія не відповідає за спричинені вогнем пошкодження автомобілів клієнтів у приміщенні". Тож Р. заявив, що X. був зв´язаний умовою про звільнення від відповідальності, попри те, що цього разу його не попросили підписати форму, в якій містилася ця умова. Рішення Апеляційного суду: кількість операцій була недостатньою, щоб вважатися практикою ведення ділових операцій і в будь-якому разі формулювання контракту не було достатньо чітким, щоб виключити відповідальність за недбальство.

У справі Маккатчеон проти Макбрайна (1964 р.) свояк Мак-катчеона Макспорран доставив машину Маккатчеона на судно Макбрайна. Через недбалість персоналу судно напоролося на підводну скелю і затонуло. Маккатчеон подав позов за втрату своєї машини. Макбрайн заявив, що на цей контракт про перевезення поширюється дія пункту 19 про умови перевезення, яка передбачає звільнення від відповідальності за будь-які втрати, викликані їхньою недбалістю. Макспорран постійно переправляв машину свого свояка, і часом його просили підписати "попередження про ризик", в якому зазначалася умова пункту 19, а часом — ні. Цього разу його не просили це зробити. Проте, заявив Макбрайн, умова пункту 19 була включена в цей контракт на підставі звичайної практики ведення операцій між сторонами. Рішення Палати лордів: умова пункту 19 не була включена в нинішній усний контракт, а тому Макбрайн ніс відповідальність. Троє суддів дотримувалися думки, що нинішній контракт, будучи усним, відрізнявся від попередніх письмових контрактів і що немає підстав для припущення, що умова про звільнення від відповідальності була включена до нього. Двоє з них вважали, що практика ведення ділових операцій між сторонами не була незмінною, оскільки Макспоррана декілька разів просили підписати попередження про ризик, а часом не зверталися до нього за підписом на письмовому контракті.

8.6.3. Анулювання умови про звільнення від відповідальності

Умова про звільнення від відповідальності може бути анульована на одній з таких підстав:

1) її визнано недійсною через статутне положення;

2) через застосування правила contra proferentem;

3) через те, що сторона, яка посилається на умову, не є стороною контракту;

4) через те, що її було пізніше позбавлено юридичної сили.
Умови про звільнення від відповідальності, особливо ті, що мають

на меті позбавити споживача його прав, були засуджені судами, які розробили різноманітні методи, які ефективно застосовували проти умов про звільнення від відповідальності. Особливо активно проти умов про звільнення від відповідальності виступав Апеляційний суд з ініціативи його голови лорда Деннінга. Суд розробив доктрину

"фундаментального порушення", спрямовану на те, щоб (коли йдеться про питання права) не дати стороні, яка застосовує умову про звільнення від відповідальності, можливості спиратися на контракт, якщо порушення є настільки серйозним, що по суті сторона, яка посилається на цю умову, взагалі не виконує своїх договірних зобов´язань. Однак у справі "Свісс Атлантик" у 1966 р. Палата лордів визнала, що питання охоплення умовою про звільнення від відповідальності певного порушення конкретної умови — це питання тлумачення. Якщо так, то немає норми права, яка забороняла б звернутися до умови про звільнення від відповідальності для виправдання порушення контракту. Після цього рішення виникла нагальна потреба законодавчого врегулювання застосування умов про звільнення від відповідальності. Проміжним заходом стало прийняття в 1973 р. законодавчого акта стосовно поставок товарів, який згодом заново набрав чинності 1977 р. у вигляді Закону про несправедливі умови контрактів. Нижче ми по черзі розглянемо причини, на основі яких можуть бути анульовані умови про звільнення від відповідальності.

8.6.4. Статутне положення

Умова про звільнення від відповідальності може бути анульована на підставі її заборони статутом або, якщо статут дозволяє таку умову, але вона не пройшла тесту на виправданість, на підставі рішення про її невиправданість. Розглянемо цю проблему у двох аспектах:

1) з позиції Закону про несправедливі умови контрактів 1977 p.;

2) з позиції інших статутних норм, що контролюють умови про звільнення від відповідальності.

Закон про несправедливі умови контрактів 1977 р. Назва закону трохи неточна, бо:

а) вона передбачає, що закон розглядає всі несправедливі умови, тоді як насправді він врегульовує лише несправедливі умови про звільнення від

відповідальності;

б) окрім несправедливих умов контракту, він урегульовує також несправедливі умови про звільнення від відповідальності з делікту.

Дія закону поширюється лише на бізнес, тож контракти між двома приватними особами не підпадають під його дію.

Умови, які мають беззастережну силу

Згідно з цим законом практично всі умови про звільнення від відповідальності або є "недійсними", або мають бути перевірені на виправданість. Обставинами, за яких умова про звільнення від відповідальності може мати беззастережну силу є лише випадки, коли:

1) умова не передбачає звільнення від відповідальності, передбаченої невисловленими умовами угоди про поставку товарів;

2) жодна зі сторін угоди не є споживачем;

3) контракт укладений не за стандартною формою сторони, яка прагне покладатися на умову про звільнення від відповідальності.

Поєднання цих трьох обставин на практиці трапляється рідко. Набуття умовою беззастережної сили, її дійсність, чи необхідність проведення тесту на виправданість залежить від:

1) правового контексту, в якому застосовується умова;

2) типу особи, проти якої вона застосовується.

Можливо, найзручніше структурувати вивчення закону, розглядаючи його крізь призму контексту, в якому застосовується умова про звільнення від відповідальності. Тож ми розглянемо його за такими підрозділами (включно з "Введенням в оману", положення стосовного якого містяться з Законі про введення в оману 1967 р. і тісно пов´язані з положеннями закону 1977 p., які внесли до них зміни):

1) контракти про продаж, поставки, оренду та купівлю товарів на виплат;

2) недбалість;

3) договірні зобов´язання загалом;

4) компенсації;

5) гарантії;

6) введення в оману.

Ми розглянемо кожен тип зобов´язання по черзі.

Контракти про продаж, поставки, оренду та купівлю товарів на виплат

Щоб цілком зрозуміти дію Закону про несправедливі умови контрактів, необхідно знати, принаймні в загальних рисах, природу умов, які згідно з Законом про продаж товарів 1979 р. маються на увазі в контрактах про продаж товарів. Знання Закону про продаж товарів, мабуть, досить, оскільки умови, що маються на увазі згідно з цим законом, є моделлю для умов, що маються на увазі в інших контрактах про поставки товарів.

Статті 6 та 7 Закону 1977 р. регулюють застосування умов про звільнення від відповідальності в контрактах продажу, поставок, оренди та купівлі товарів на виплат. Умова про звільнення від відповідальності, що застосовується в таких контрактах, буде або недійсною, або має відповідати критерію виправданості. У жодному такому контракті умова про звільнення від відповідальності не може бути дійсною беззастережно.

Умови, які мають на меті звільнення від дії норм статті 12 Закону про продаж товарів або інших аналогічних положень.

Будь-яка умова, що має на меті звільнити від дії норм статті 12 Закону про продаж товарів чи обмежити їх дію (тобто невисловлену умову про право продавця продавати товари), або аналогічна умова з

тих, що стосуються інших операцій з товарами, є недійсною. У випадку інших умов, що маються на увазі, умова про звільнення від відповідальності може бути дійсною, якщо застосовується в контракті, обидві сторони якого здійснюють звичайну практику ділових операцій, і умова про звільнення від відповідальності відповідає критерію виправданості. Однак у випадку дії норм статті 12 або аналогічної не має значення, проти кого застосована умова, вона є недійсною завжди.

Умови, що мають на меті звільнення від дії норм статей 13, 14 або 15 чи аналогічних положень

Такі умови є недійсними, якщо вони застосовуються проти особи, котра виступає як споживач.

Якщо умова, що має не меті звільнити від дії норм статей 13,14 або 15 чи аналогічних положень, застосовується в контрактах між двома підприємствами, умова має відповідати критерію виправданості.

Наприклад, Алан продає комп´ютер Берту. Контракт має таку умову: "Всі істотні умови та застереження, висловлені чи невисловлені, встановлені статутами або не встановлені ними, цим визнаються недійсними для даної угоди." Якщо Алан і Берт — приватні особи, ця умова не буде анульована Законом про несправедливі умови контрактів, оскільки дія цього Закону поширюється тільки на контракти між підприємствами. Якщо або Алан, або Берт діють як споживач, умова про звільнення від відповідальності буде недійсною. Якщо і Алан, і Берт діють як підприємці, умова буде підлягати перевірці на виправданість.

8.6.5. Недбалість

Згідно зі статтею 2 ЗНУК, певні спроби уникнути відповідальності за наслідки недбалості будуть марними. Інші мають бути виправданими. У жодному випадку умова про звільнення від відповідальності, яка має на меті уникнення відповідальності за недбалість, не буде дійсною без проходження тесту на виправданість.

"Недбалість" — це цивільне правопорушення (яке, по суті, накладає відповідальність на особу, яка легковажить своїм обов´язком діяти з належною обережністю). Однак у статті 1 ЗНУК недбалості дано розширене тлумачення, згідно з яким вона охоплює, зокрема, порушення договірного обов´язку належним чином піклуватися про виконання контракту, будь-якого обов´язку загального права здійснювати належне піклування та застосовувати навички, а також обов´язку загального права про турботу, що випливає із Закону про обов´язки мешканців 1957 p., тобто обов´язку підтримувати приміщення в стані, що задовольняє потреби, для яких відвідувача запрошено їх використовувати.

Стаття 2 Закону передбачає:

1) особа не може шляхом посилання на будь-який контракт або на оповіщення осіб загалом чи конкретних осіб зокрема виключити або обмежити свою відповідальність за смерть або травму особи внаслідок недбалості;

2) у випадку іншої втрати чи шкоди особа не може виключити свою відповідальність за недбалість, за винятком випадків, коли умова або оповіщення певною мірою відповідає вимозі виправданості.

У будь-якому разі згода особи або поінформованість про умову про звільнення від відповідальності не повинна як така вважатися добровільною готовністю до ризику.

8.6.6. Договірні зобов´язання загалом

Цей дуже широкий підрозділ охоплює всі типи договірних зобов´язань. Згідно зі статтею З ЗНУК умова, що має на меті звільнення від відповідальності за договірним зобов´язанням загалом, буде або беззастережно дійсною, або вона має відповідати критерію виправданості.

Типовими обставинами, коли застосовуватиметься стаття 3, є: умови про звільнення від відповідальності в контрактах про поїздки на свята, які виключають або обмежують відповідальність за затримку відправлення або коли туроператору доводиться розміщувати клієнтів в умовах, що відрізняються від наведених у замовленні; умови про звільнення від відповідальності, що мають на меті звільнити продавця від зобов´язання в разі затримки доставки в умові про продаж товарів.

Дія статті 3 перекривається іншими статтями закону, особливо статтею 2 та статтями 6 і 7, і у випадках, що підпадають під дію перелічених статей, очевидно, вигідніше як засіб скасування умови про звільнення від відповідальності застосовувати саме їх, а не статтю 3. Наприклад, у ході бізнесу Дрю продав саморобну машину Л юсі, споживачу. Він має на меті звільнити себе від відповідальності за смерть або травму, спричинену недбалістю, і від відповідальності за порушення умови, передбаченої статтями 12, 13, 14 або 15 Закону про продаж товарів. Дрю зробив гальма машини недбало, і дефекти в них призвели до травми Л юсі. Якби Л юсі покладалася на статтю З ЗНУК для заперечення в суді дії умови про звільнення від відповідальності, то умова була б піддана перевірці на виправданість. Якщо, однак, вона застосує статтю 7 для оспорювання умови про звільнення від відповідальності з метою виключити дію невисловленої умови (можна було б застосувати статтю 2 стосовно травми, спричиненої недбалістю, але це не було б потрібно, оскільки травма виникає через товари незадовільної якості або такі, що не відповідають своєму призначенню), то питання про виправданість чи невиправданість не постає, оскільки умова є недійсною. (Аналогічно, стаття 2 робить недійсною спроби виключити відповідальність за травму, спричинену недбалістю.)

З іншого боку, є й такі обставини, за яких дія положень статті З перекривається дією статті 2, коли не має значення, на яке положення посилається жертва умови про звільнення від відповідальності, оскільки дія обох статей полягає в тому, що в даних обставинах умова про звільнення від відповідальності має задовольняти критерій виправданості (хоч, зауважте, що в теорії тест на виправданість інший у кожному з цих випадків!). Можна навести багато прикладів, включно з умовами про звільнення від відповідальності в контрактах про прояву фотоплівки та друк фотографій, що, як правило, обмежують відповідальність фотоательє, яке має в разі дефектної проявки плівки надати натомість нову не відзняту плівку.

Стаття 3 закону передбачає, що в разі, якщо

одна зі сторін є споживачем;

або одна зі сторін діє за стандартними умовами галузі,

то сторона, яка не є споживачем, або сторона, стандартні умови якої застосовують при укладенні контракту, не може:

а) якщо сама порушить контракт, виключити або обмежити будь-яку відповідальність за його порушення;

б) або вимагати надання права: 1) істотно змінити виконання контракту порівняно з тим, що від неї очікувалося, 2) або стосовно всіх чи частини договірних

зобов´язань не виконувати контракту взагалі, хіба що тією мірою, якою умови контракту відповідають критерію виправданості.

Звідси випливає, що не може бути беззастережно дійсною умова про звільнення від відповідальності, внесена до контракту, сторона якого не діє як споживач або використовує стандартні умови контракту.

8.6.7. Компенсація

Стаття 4 ЗНУК передбачає, що умови про компенсацію в споживчих контрактах мають відповідати критерію виправданості. Компенсація — це обіцянка взяти на себе майнову відповідальність від імені іншого. Наприклад, обов´язкове страхування автомобілів вимагає від страхувальника надання компенсації власнику поліса за зобов´язаннями третьої сторони, отже, якщо Кліф, керуючи своєю машиною, з необережності заподіє травму Джоан, страхова компанія Кліфа має відшкодувати йому суму, яку він повинен виплатити Джоан.

Інколи умови про компенсацію можуть застосовуватися несправедливо. Наприклад, кілька років тому я натрапив на умову (одну з ЗО густо надрукованих) у контракті на перевезення домашніх меблів, згідно з якою клієнт мав заплатити компенсацію фірмі, яка виконує перевезення меблів, у разі виникнення в ході перевезення будь-якої судової відповідальності. Це означало, що, коли, наприклад, фургон фірми наїде на пішохода і скалічить його, клієнт буде зобов´язаний виплатити як компенсацію фірмі (або її страхувальнику) необхідну суми відшкодування збитків. Оскільки фірма не звернула увагу клієнта на цей конкретний пункт і не було зроблено ніякої пропозиції відповідного страхування, умова про компенсацію була, очевидно, несправедливою, і дуже малоймовірно, що вона пройшла б тест на виправданість, якби дійшло до судового слухання такої справи.

8.6.8. Гарантії

Слово "гарантія" застосовується тут у розумінні гарантії споживачам, за якою особа, що пропонує гарантію (як правило, виробник) обіцяє відремонтувати або замінити товари, які вийшли з ладу, переважно протягом певного обмеженого терміну. (В юридичному розумінні "гарантія" — це інколи обіцянка взяти на себе відповідальність за борг чи невиконання зобов´язань іншої особи, якщо вона не в змозі заплатити.)

Стаття 5(1) закону передбачає:

"Щодо товарів типу, який звичайно поставляється для приватного використання чи споживання, при виникненні втрати чи пошкодження

а) у зв´язку з тим, що в ході споживчого використання товарів виявлено їх дефект;

б) у результаті недбалості особи, причетної до виготовлення чи збуту цих товарів,

відповідальність за втрату чи пошкодження не може бути виключена чи обмежена посиланням на будь-яку умову контракту або попередження, що міститься в гарантії на товари або діє через посилання на неї".

8.6.9. Введення в оману

Стаття 3 Закону про введення в оману 1967 р. передбачає, що будь-яка умова контракту, котра виключає чи обмежує відповідальність за введення в оману, чи будь-який засіб судового захисту, який є в розпорядженні іншої особи у зв´язку із введенням в оману, має відповідати критерію виправданості, передбаченому в Законі про несправедливі умови контрактів 1977 р.

8.6.10. Положення статті 13 ЗНУК

Статті 2—7 Закону стосуються умов, спрямованих на виключення чи обмеження відповідальності. Однак є умови, які досягають цього ж без обмеження відповідальності. Тому, строго кажучи, вони не є умовами про звільнення від відповідальності.

Дія таких умов регулюється положеннями статті 13. Вона передбачає, що умови, які справляють описаний нижче вплив, є недійсними або мають відповідати критерію виправданості в тому самому сенсі, який застосовувався б до умов про звільнення від відповідальності за аналогічних обставин. Ці умови:

а) узалежнюють відповідальність або примусову реалізацію її від рестриктивних чи обтяжливих умов;

Приклади

"Будь-які претензії на низьку якість роботи мають бути подані у термін не пізніше трьох днів після завершення виконання контракту".

"За всі товари з дефектами виробнику необхідно внести плату за доставку назад, перш ніж будь-яка претензія буде прийнята до розгляду".

б) виключають або обмежують будь-які права або засоби судового захисту прав стосовно відповідальності або наражають особу на збитки через

здійснення таких прав чи отримання судового захисту;

Приклади

"У разі порушення контракту продавцем, покупець не має права відмовлятися від товару".

"Всі претензії розглядатимуться лише після внесення депозиту в сумі 1 тис. фунтів стерлінгів, який буде вилучено в разі, якщо претензію визнають не обгрунтованою".

в) виключають або обмежують правила доказового права або судочинства.

Приклад

"Підписання покупцем розписки в отриманні доставленого товару має вважатися вирішальним доказом задовільної якості товарів, та їх відповідності своєму призначенню й умовам контракту".

Для того щоб умови про арбітраж не заперечувалися в судовому порядку, стаття 13(2) передбачає, що письмова угода про розгляд даного чи майбутнього спорів в арбітражі не є умовою про звільнення від відповідальності чи її обмеження. Тож умови про арбітраж будуть чинними. Умови про оцінну неустойку також, напевно, не підпадають під дію положень статті 13(1).

8.6.11. Участь в операціях у ролі споживача

У деяких випадках, особливо в контрактах про продаж товарів та при деяких інших операціях з товарами, статус умови про звільнення від відповідальності залежить від того, чи не виступає особа, щодо якої застосовується умова, "споживачем". Стаття 12(1) ЗНУК передбачає, що сторона "виступає як споживач", якщо:

а) вона укладає контракт, не зв´язаний з її бізнесом, і не поводиться так, ніби вона є таким;

б) інша сторона укладає контракт, пов´язаний з бізнесом;

в) йдеться про контракти, які регулюються законами про продаж товарів або продаж товарів на виплат, а також статтею 7 ЗНУК. У цьому разі товари, що

поставляються за цими контрактами, належать до типу товарів, які звичайно поставляються для приватного використання чи споживання.

Зауважте, що пункт в) стосується лише контрактів про продаж товарів та інших операцій з товарами.

Стаття 12(2) передбачає, що при аукціонному продажу покупець за жодних обставин не вважається споживачем. Згідно зі статтею 12(3) особа, котра заявляє, що інша особа не виступає як споживач, зобов´язана це довести.

8.6.12. Виправданість

У багатьох випадках ми бачили, що умова про звільнення від відповідальності має відповідати критерію виправданості. Згідно зі статтею 11(5) тягар доведення факту, що умова є виправданою, лежить на стороні, яка заявляє про це.

Як не дивно, в законі передбачено щонайменше три різні тести на виправданість залежно від правового контексту, в якому застосовано відповідну умову про звільнення від відповідальності або усунення її джерела. Крім того, якщо умова про звільнення від відповідальності належить до числа обмежувальних умов, спрямованих на обмеження відповідальності визначеною сумою коштів, а не на звільнення від неї зовсім, то застосовуються положення статті 11(4), а саме:

"Якщо посиланням на умову контракту або інформацію в оголошенні особа прагне обмежити відповідальність певною сумою коштів і постає питання про те, ... чи відповідає ця умова або інформація в оголошенні вимозі виправданості, необхідно звернути особливу увагу на:

а) джерела, на які вона може розраховувати для здійснення зобов´язання, якщо воно виникне;

б) можливості, які в неї є для того, щоб якомога краще убезпечитися".

Три тести на виправданість

Перший тест, передбачений у статті 11(1) ЗНУК, стосується умов контрактів і введення в оману. Другий стосується статей 6 та 7 ЗНУК (контракти продажу, поставки, оренди, а також купівлі товарів на виплат). В основі цього тесту лежить стаття 11(1), але, крім того, вів включає критерії, сформульовані в додатку 2 до закону. Третій тест регулюється статтею 11(3) і стосується умов про звільнення від відповідальності, які містяться в оголошенні, що не має сили контракту.

Договірні умови та введення в оману

Сформульований у статті 11(1) тест на виправданість, застосовуваний до умов про звільнення від відповідальності чи її обмеження, що містяться в договірних умовах або відповідальності за введення в оману чи намагання звільнитися від відповідальності за введення в оману, а також застосування засобу судового захисту за введення в оману, передбачає, що:

"для того щоб умови були внесені до контракту, вони мають бути чесними і виправданими з урахуванням обставин, відомих сторонам або щодо яких є достатні підстави вважати, що вони мали бути відомі сторонам при укладенні контракту".

Однак у справі Вудмен проти "Фото Трейдинг Процесінг" (вона не включена до збірок судових рішень) суддя був готовий застосувати критерії, викладені в додатку 2, хоча, згідно з формулюванням закону ці критерії застосовуються лише до контрактів продажу товарів, а не контрактів про поставки товарів чи надання послуг, а саме таким був контракт у справі Вудмена. Він обґрунтував застосування цих критеріїв до контракту про послуги тим, що чинники, які необхідно взяти до уваги при цьому, мають такий самий характер, як і у випадку збуту товарів. У цій справі В. зробив знімки на весіллі свого друга. Він віддав плівку на обробку в майстерню Діксона. Діксони були агентами відповідачів. У майстерні Діксона на стіні висіло оголошення такого змісту:

"Всі фотографічні матеріали приймаються на умовах, що їхня вартість не перевищує вартості самого матеріалу. Відповідальність обмежується заміною плівки на нову. Ми не беремо на себе ніякої відповідальності, включно з опосередкованою, хоч би якими причинами вона була зумовлена".

В. повернули лише 13 негативів і фотографій з плівки на 36 кадрів. Він подав позов, вимагаючи відшкодування збитків. Компанія ФТП на своє виправдання вказала на умову про звільнення від відповідальності, заявивши, що ця умова є виправданою на тій підставі, що вона дозволяє їм надавати населенню недорогі послуги: якби вони взяли на себе відповідальність такого роду, як вимагав В., їм довелося б підвищити тарифи на послуги. Однак суд явно перебував під впливом того факту, що В. не було надано ніякого вибору — він був змушений прийняти пропоновані умови. Суддя застосував критерій, сформульований у додатку 2, а саме: чи були альтернативні засоби, за допомогою яких можна було б задовольнити потреби клієнта. Таких засобів не було. Тож суд зробив висновок про виправданість двох рівнів послуг: ті, хто хоче одержати дешеві послуги, пов´язані з ризиком, могли б обрати такі послуги, а ті, хто хоче, щоб їх замовлення було виконано з особливою ретельністю, міг би вибрати альтернативу, яка передбачає компенсацію в разі виникнення проблем. Тож В. присудили відшкодування збитків у сумі 75 фунтів стерлінгів, чим був підкреслений той факт, що втрачені фотографії нічим не можна замінити.

У справі Волкер проти Бойля (1982 р.) пункт 17 Загальнодержавних умов продажу, який зазвичай використовувався адвокатами як стандартна форма контракту при продажу будинку, передбачав: "Угода не може бути анульована на підставі неправильного опису". (Як правило, опис, що вводить в оману, дає покупцеві право відмовитися від завершення продажу.) Постало питання, чи відповідає цей пункт критерію виправданості, передбаченому статтею 3 Закону про введення в оману 1967 р. Суд ухвалив рішення, що відповідач не звільняється від тягаря доведення, що умова є виправданою, і що покупець (якщо його було введено в оману) має право відмовитися завершувати купівлю.

Продаж, поставка, оренда та купівля товарів на виплат

Дія положень статті 11(1) ЗНУК поширюється і на ці типи контрактів, але, крім того, до них застосовують також критерії, викладені в додатку 2.

Додаток 2 передбачає, що необхідно брати до уваги такі чинники (ті з них, які стосуються до справи):

а) сила ринкової позиції сторін стосовно одна одної з урахуванням (зокрема) альтернативних засобів, за допомогою яких можна було б задовольнити

потреби клієнта;

б) чи примушували клієнта погодитися на умову або чи мав вів, приймаючи її, можливість укласти подібний контракт з іншими особами, який би не містив

аналогічної умови;

в) чи знав клієнт (або мав усі підстави знати) про існування і дію умови (з урахуванням, зокрема, можливих традицій у даній галузі або попередніх

ділових відносин між сторонами);

г) якщо умова виключає чи обмежує відповідальність у разі виконання певних умов, то чи були підстави на час укладення контракту сподіватися, що

виконання таких умов є можливим на практиці;

д) чи були товари виготовлені (оброблені, модифіковані) на замовлення даного клієнта.

У справі РВ Грін проти "Кейд Броз Фарм" (1978 р.) позивачі були продавцями насіннєвої картоплі. Вони мали постійні ділові відносини з відповідачами — фермерами; ці ділові відносини здійснювалися на основі стандартних умов Загальнодержавної асоціації продавців насіння картоплі. Умови передбачали:

1) повідомлення про відмову прийняти товар, нарікання чи рекламації продавець має надіслати протягом трьох днів після прибуття насіння на місце призначення;

2) будь-які вимоги компенсації обмежені сумою передбаченої в контракті ціни на картоплю.

В одній операції було продано 20 т картоплі сорту "Король Еду-ард". Фактично картопля була інфікована вірусом, який не можна виявити обстеженням у момент доставки. Картоплю посіяли, і лише приблизно через 8 місяців, коли вона дала урожай, було встановлено, що насіння було непридатним. Позивачі подали позов, вимагаючи відшкодування ціни картоплі, а відповідачі подали зустрічний позов з вимогою відшкодування збитків, пов´язаних із втратою прибутків.

Рішення

Задовольнити зустрічний позов відповідачів з вимогою відшкодування збитків за недотримання положень статті 14 Закону про продаж товарів. Умова, яка вимагає подання скарг протягом трьох днів, є невиправданою. Позивачі заявили, що така умова необхідна, оскільки насіння картоплі є товаром, що швидко псується. Суддя прийняв рішення, що ця умова може бути виправданою стосовно дефектів, які можна виявити при відповідному обстеженні, але у випадках латентного дефекту, як було в даному разі, умова була невиправданою.

Однак умова їхнього контракту з позивачем, що обмежує суму компенсації, яку належить виплатити, є виправданою, і через це відшкодування збитків має бути обмежене сумою встановленої в контракті ціни. Рішення судді було зумовлене такими чинниками:

а) відповідачі мали справу з позивачами протягом багатьох років на умовах, передбачених пунктом про обмеження;

б) згадані умови були предметом переговорів між Загальнодержавною асоціацією продавців насіння картоплі та Загальнодержавною спілкою фермерів;

в) хоч відповідачам важко було б дістати насіння картоплі у продавця на умовах, що відрізняються від умов контракту з позивачем, вони могли б дістати

насіння, на яке видано сертифікат Міністерства сільського господарства в тому, що воно неінфіковане вірусом, але за значно вищою ціною.

Це означало відповідність критеріям а), б) та в) додатка 2.

З цією справою контрастує справа Джордж Мітчел проти "Фінней Лок Сідс Лтд" (1983 р.), в якій питання про відповідність критерію виправданості розглядала Палата лордів. "Фінней Лок" — фірма, що торгує насінням. Вона уклала контракт з п. Мітчелом про продаж ЗО фунтів насіння нідерландського зимового сорту капусти за 201,60 фунта стерлінгів. М. засіяв 63 акри цим насінням. Вирощений з нього врожай був ні до чого не придатний, почасти через те, що доставлене насіння було осіннього, а не зимового сорту, а почасти через те, що в будь-якому разі його якість була низькою. М. подав позов, вимагаючи відшкодування збитків у сумі 61 тис. фунтів стерлінгів — втрати через неодержання прибутку. На свій захист фірма Ф. послалася на стандартний пункт своїх умов торгівлі, який обмежував відповідальність заміною дефектного насіння або відшкодуванням ціни. Рішення: умова Ф. про обмеження відповідальності була невиправданою, а тому фірма Ф. має відшкодувати втрату прибутку. Основним чинником, який вплинув на рішення Палати лордів, була дача фірмою Ф. свідчень, що вони намагалися домовитися про врегулювання ситуації, заплативши ціну, вищу від ціни насіння, у ситуації, коли вважали, що претензія клієнта є "істинною" або "обґрунтованою", а це мовчазне визнання того, що їхня умова про обмеження відповідальності є невиправданою. Іще два чинники свідчили на користь М.: а) фірма Ф. виявила недбалість, бо насіння сорту, поставленого М., незалежно від якості, не могло вирощуватися на продаж у регіоні, де розташована ферма М.; б) не можна було очікувати, що фермери застрахуються від втрат такого роду, а Ф. могла застрахуватися від подій на зразок тієї, що трапилася в цьому випадку, і не було потреби при цьому істотно збільшувати ціну.

Умови про звільнення від відповідальності, пов´язані з оповіщенням (доведенням до відома)

Тест на виправданість умов про звільнення від відповідальності, пов´язаних з оповіщенням, передбачено статтею 11(3) ЗНУК, і він полягає в тому, що:

"необхідно справедливо і виправдано дозволити покладатися на нього з урахуванням усіх обставин, що з´явилися, коли зобов´язання виникло або коли воно могло виникнути (якби не було повідомлення)". Критерії, які слід враховувати, вирішуючи, чи повідомлення є справедливим і виправданим, були встановлені Палатою лордів у справі Сміт проти Еріка С. Буша (1989 р.). У цій справі майбутній покупець будинку звернувся до житлово-будівельного кооперативу за іпотечним кредитом. Кооператив видав розпорядження інспектору, щоб той обстежив і оцінив власність. У звіті інспектора не було зафіксовано ніяких значних дефектів у будинку. Однак обстеження він провів недбало. Коли покупець подав позов за фактом недбалості (між покупцем та інспектором не було договірних відносин, але інспектор знав, що покупець покладатиметься на його звіт, внаслідок чого виник обов´язок бути обережним, щоб уникнути недбалості), інспектор послався на умову про звільнення від відповідальності за недбалість, що містилася у формі, яку позивач мав підписати, перш ніж буде здійснено оцінку. Сам звіт містив аналогічний пункт. Постало питання про її виправданість, і Палата лордів в особі лорда Гріффітса ухвалила, що необхідно було застосувати такі критерії (коментарі Лорда Гріффітса наведено в скороченні):

1. Чи мали сторони однакову ринкову позицію?

Якщо суд має справу з одноразовою ситуацією, в якій беруть участь сторони, що мають однакову ринкову позицію, вимоги виправданості легше дотриматися, ніж у подібному випадку, коли відмова від зобов´язань нав´язується покупцеві, що не має належних можливостей, аби заперечувати.

2. Коли йдеться про консультацію, чи можна було на практиці отримати консультацію з альтернативного джерела, беручи до уваги міркування
витрат коштів і часу?

Інспектор заявив, що позивачу було б нескладно замовити іншу інспекцію, щоб отримати власний звіт. Позивач заявив, що це означало б двічі заплатити за одне й те саме і що люди, позиція яких на ринку хитка, перебувають у складному фінансовому становищі й без того, щоб двічі платити за одну і ту саму консультацію.

3. Наскільки складним є завдання, від відповідальності за яке звільняє умова?

У випадку небезпечного або складного завдання може бути високий ризик виникнення проблем, що вказувало б на виправданість звільнення від відповідальності. Оцінювання, однак, не пов´язане з жодними труднощами: ця робота є однією з найпростіших з усіх, які виконує кваліфікований інспектор.

4. Які практичні наслідки вирішення питання про виправданість?
Ідеться про суму коштів, потенційно поставлену на карту, і спроможність сторін понести відповідну втрату, і тут, у свою чергу, постає питання про
страхування. У цій справі йдеться про втрату, обмежену вартістю скромного будинку, а інспектор, як можна сподіватися, має відповідну страховку. Навряд чи ці втрати поставлять інспектора в дуже скрутне становище, а з іншого боку, для покупця це може стати фінансовою катастрофою:
він може залишитися з будинком, який нічого не вартий, без коштів, на придбання іншого. У результаті відмови в праві звільнення від зобов´язання ризик, пов´язаний з недбалістю інспектора, буде розподілено між усіма покупцями будинків (через збільшення його комісійних) для покриття страхування, замість звернення всього ризику на одного покупця. Рішення: було б несправедливо дозволити інспектору звільнитися від відповідальності за обставин цієї справи. Щоправда, суд не виніс ніякої постанови щодо позиції покупців промислової власності, багатоквартирних будинків або дорогих житлових будинків, а цілком можливо, що очікувана поведінка покупця в цих випадках була б іншою.

Контракти, на які не поширюється дія положень закону

Додаток 1 закону передбачає, що дія положень статей 2—4 не поширюється на будь-які контракти щодо:

а) страхування;

б) створення чи передачі права на нерухомість або припинення такого права;

в) створення або передачі права на будь-які патент, торгову марку, авторські права, зареєстрований взірець, технічну чи комерційну інформацію чи іншу

інтелектуальну власність або припинення таких прав;

г) формування або розформування компанії, її складу, прав або обов´язків членів корпорації чи компанії;

д) створення чи передачі цінних паперів або будь-яких прав на цінні папери.

Крім того, інші законодавчі акти можуть позбавити положення закону юридичної сили. Стаття 29 передбачає, що жодне положення закону не виключає, не обмежує дії і не перешкоджає посиланню на будь-яку договірну умову, яка дозволена чи вимагається висловленою прямо умовою, є необхідним наслідком введення в дію або, якщо вона була зроблена з метою дотримання міжнародної угоди, стороною якої є Велика Британія, не має більшої рестриктивної дії, ніж ті, що передбачені в угоді. Так, Закони про торговельне судноплавство 1894 та 1983 pp. передбачають різноманітні обмеження відповідальності судновласника в разі смерті або поранення пасажира, втрати чи пошкодження товарів тощо, коли в цьому немає вини судновласника (згідно з договірним правом, судновласник ніс би сувору відповідальність за всю шкоду, спричинену порушенням контракту). Ці законодавчі акти позбавляють юридичної сили положення ЗНУК.

8.6.13. Інші статутні обмеження умов про звільнення від відповідальності

Стаття 151 Закону про дорожній рух 1960 р. передбачає, що умова контракту про пасажирські перевезення громадським транспортом, яка звільняє від відповідальності або обмежує відповідальність перевізника за смерть чи тілесні ушкодження пасажира під час його перевезення, посадки або висадки, має втратити чинність.

Примітка: на цю ситуацію нині поширюється також дія ЗНУК, яка є ширшою, бо охоплює також осіб, котрі подорожують не лише за контрактом про перевезення. У справі Гор проти Ван Дер Ланн (1967 р.) було ухвалено рішення, що положення Закону про дорожній рух захищають пасажирку, яка подорожувала з безкоштовним проїзним квитком, на тій доволі неймовірній підставі, що існував контракт з автобусною компанією, тоді як у справі Вілкі проти Лондонської служби громадського транспорту (1947 р.) не було підтримано працівника, який подорожував з безкоштовним проїзним квитком.

Стаття 43 Закону про транспорт 1962 р. містить аналогічні положення, що захищають пасажирів під час подорожі Британською залізницею. Знову-таки, дія положень ЗНУК ширша, оскільки вони захищають також і тих, хто подорожує, не маючи контракту.

Закон про дорожній рух 1988 р. передбачає, що всі водії повинні бути застраховані від відповідальності за смерть або тілесне ушкодження своїх пасажирів (які можуть статися через недбалість водія) і що будь-яка угода або оповіщення, спрямовані на обмеження чи звільнення від відповідальності в разі смерті або тілесного ушкодження пасажира, є недійсними. Обов´язкове також страхування відповідальності за смерть чи тілесне ушкодження інших учасників руху та відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх сторін. У цих випадках також в основі відповідальності лежить недбалість. Крім того, є положення, які мають на меті завадити страховим компаніям відмовитися виконувати свої зобов´язання за контрактом страхування, якщо застрахована особа спричинить шкоду, що є предметом обов´язкового страхування, в умовах, які у звичайному випадку призвели б до того, що страхова компанія могла за бажанням оскаржити поліс.

Примітка: ЗНУК накладає вужчі обмеження, ніж передбачені Законом про дорожній рух 1988 p., бо дія першого охоплює лише пасажирів, які користуються транспортом у ході заняття бізнесом, тоді як Закон про дорожній рух 1988 р. охоплює всіх пасажирів.

Правило contra proferentem

Правило contra proferentem — це норма доказового права, згідно з якою будь-який сумнів чи двозначність умови про звільнення від відповідальності мають вирішуватися не на користь особи, котра хоче захиститися цією умовою.

У справі Валліс проти Пратта (1910 р.) позивач придбав у відповідача насіння рослини, описаної як "англійський санфоїн звичайний". Насправді ж насіння належало іншій рослині, з менш цінними якостями — "санфоїну гігантському". Контракт виключав відповідальність за порушення "всіх застережень". Позивач подав позов, вимагаючи відшкодування збитків, і відповідач заявив, що вів був захищений умовою про звільнення від відповідальності. Рішення Палати лордів: 1) відповідач порушив Істотну умову контракту; 2) на порушення не поширювалася дія умови, яка посилалася лише на "застереження"; 3) хоч покупець був зобов´язаний за Законом про продаж товарів трактувати порушення умови як порушення застереження (оскільки він "прийняв" товари замість того, щоб скористатися своїм правом відхилити їх), це не перетворило порушення істотної умови на порушення застереження. Тож відповідачі не були захищені своєю умовою про звільнення від відповідальності й зобов´язані були відшкодувати збитки позивачеві.

Аналогічно в справі Ендрюс проти Зінгера (1934 р.) позивачі уклали письмовий контракт з відповідачами на придбання кількох нових машин "зінгер". Одна з умов контракту захищала продавця від відповідальності за порушення "всіх істотних умов, застережень та зобов´язань, що маються на увазі згідно із статутним, загальним та іншими видами права". Одна з машин, доставлених згідно з контрактом, була вживана — мала пробіг приблизно 500 миль. Позивач подав позов, вимагаючи відшкодування збитків за порушення контракту. Відповідач послався на умову контракту про звільнення від відповідальності. Рішення: опис машин як "нових" був вираженою умовою, а не такою, що мається на увазі, тож на неї не поширювалася дія умови про звільнення від відповідальності.

Треті сторони і умови про звільнення від відповідальності

Контрактом зв´язані лише його сторони. Тож умова про звільнення від відповідальності може не мати сили через те, що особа, яка на неї посилається, не є стороною контракту. Чи не найчастіше трапляються спроби обійти це правило, коли роботодавець у своїх умовах встановлює: "Ні компанія, ні її працівники не несуть відповідальності ...". Така умова називається "умовою Гімалаїв" за назвою судна, про яке йшлося у справі Адлер проти Діксона (1955 p.), де розглядалося питання про дію такої умови. Схоже на те, що ця умова не захистить працівників компанії, оскільки вони не є сторонами контракту.

Докладніше питання про треті сторони та про умови звільнення від відповідальності розглядаються в розд. 11.

Наступне позбавлення умови про звільнення від відповідальності юридичної сили

Умова про звільнення від відповідальності може згодом втратити силу через те, що усна домовленість, досягнута при укладенні контракту, матиме переважну юридичну дію. У справі Мендельсон проти Норманда (1970 р.) позивач залишив свою машину в автомайстерні відповідачів. Він отримав квитанцію, в якій було зазначено, що компанія "не несе відповідальності за будь-які втрати або пошкодження транспортного засобу, його аксесуарів чи вмісту з будь-яких причин... Жодна модифікація цих умов не буде зобов´язувальною для (власників), хіба що вона буде оформлена письмово й підписана їхнім менеджером, належним чином уповноваженим на це". Позивач уже збирався зачинити машину, як він робив завжди, коли службовець сказав йому, щоб він цього не робив, бо машину треба буде переставити. Позивач пояснив, що на задньому сидінні лежить портфель з ювелірними виробами. Тож службовець пообіцяв зачинити машину одразу після того, як її переставить. Коли позивач повернувся, то побачив, що машина незачинена, і ключ — у замку запалення. Портфель з ювелірними виробами зник. Позивач подав позов, вимагаючи відшкодування збитків, а відповідач заявив, що він був захищений умовою про звільнення від відповідальності. Рішення: зобов´язання службовця зачинити машину і таким чином убезпечити її" вміст позбавило юридичної сили умову, надруковану на квитанції.

8.6.14. Регулювання питання про несправедливі умови Постановами про споживчі контракти 1994 р.

Ці постанови набрали чинності 1 липня 1995 р. їхня дія ширша за дію Закону про несправедливі контрактів у тому сенсі, що вона охоплює всі несправедливі умови, а не лише несправедливі умови про звільнення від відповідальності. Але їхня дія вужча за дію ЗНУК щонайменше у двох аспектах:

1) вона поширюється лише на операції за участю споживачів, тоді як дія ЗНУК — на всі ділові операції;

2) згідно із ЗНУК, певні умови про звільнення від відповідальності є недійсними незалежно від того, чи є вони по своїй суті несправедливими, чи ні. Постанови ж передбачають, що умова може стати "не зобов´язувальною", лише якщо вона суперечить вимозі про "чесні наміри".