Сучасний стан права має такий вигляд.

1. Сторони можуть у своєму контракті зазначити, що виконання тієї чи іншої конкретної умови слід розглядати як "істотну умову" контракту. Однак через латентну неоднозначність поняття "істотна умова1´, можливо, доцільніше сформулювати цю умову так, щоб було ясно, що її порушення дає безвинній стороні право розірвати контракт. Що може статись, якщо цього не зробити, видно зі справи "Шулер АГ" проти "Вікмен Матій Тул Сейлс" (1974 p.).

Компанія "Шулер" погодилася надати позивачам, компанії "Вікмен", на чотирирічний період виключне право продавати преси виробництва "Шулер". Пункт 7 (б) угоди передбачав, що "істотною умовою" цієї угоди має бути: 1) компанія "Вікмен" має направляти своїх працівників для відвідання шести зазначених британських виробників моторів "щонайменше раз на тиждень", щоб вести переговори щодо замовлень. В інших 20 пунктах угоди також містилися умови, але жодна з них не була визначена як істотна умова. У кількох випадках представники "Вікмен" не змогли відвідати виробників, як було передбачено. Компанія "Шулер" подала позов про розірвання контракту на тій підставі, що компанія "Вікмен" порушила її істотну умову. Арбітр виніс рішення на користь "Вікмен". Суддя Мокатта ухвалив, що слова "істотна умова" дають компанії "Шулер" право на розірвання контракту, навіть якщо "Вікмен" допустить єдине порушення зобов´язання направляти представників до виробників моторів. Апеляція компанії "Вікмен" до Апеляційного суду була задоволена, проти був лише лорд-суддя Стефенсон. Палата лордів винесла рішення (проти був лорд Вілберфорс), що сторони не могли мати на меті застосувати слова "істотна умова" як юридичний термін, оскільки було цілком очевидно, що недоцільно побудувати контракт у такий спосіб, щоб компанія "Шулер" могла його розірвати на підставі одного-єдиного порушення. Звідси випливає, що умова про щотижневі поїздки на заводи — це неназвана умова, і Палата лордів прийняла рішення, що наслідки її порушення не дають змоги "Шулер" розірвати контракт. (Зауважте, що незгода лорда Вілберфорса з рішенням суду заслуговує на увагу, і його коротку промову я рекомендував би вам прочитати.)

Якщо статут передбачає, що та чи інша умова, що мається на увазі, є істотною умовою чи застереженням, суди повинні трактувати її як таку. Приклади можна знайти в Законі про продаж товарів 1979 p., Законі про поставки товарів і надання послуг 1982 p., Законі про поставки товарів (невисловлені умови) 1973 р. тощо.

Якщо в контракті нічого не зазначено про те, як слід трактувати ту чи іншу конкретну умову, і вона не регулюється законодавчо, суди уповноважені самостійно вирішувати, чи мали сторони намір трактувати цю умову як істотну або неназвану умову. Подеколи суд вважатиме положення за істотну умову, попри те навіть, що її порушення можуть бути несерйозними, оскільки така умова, як правило, в минулому сприймалася судами як істотна умова. Див., напр., справи "Міхаліс Анджелос" (вище) та "Бандж Корпорейшн" порти "Тра-дакс Експорт СА" (1981 p.).

У справі Бандж контракт про продаж борошна із соєвих бобів вимагав, щоб покупці не пізніш як за 15 днів попередили про можливу готовність суден і приблизний обсяг, який буде завантажено. Порт завантаження мав обрати продавець. Кінцевим терміном було

30 червня, тож покупці мали зробити повідомлення не пізніше 15. Але вони зробили це лише 17, а 20 червня продавці розірвали контракт на тій підставі, що покупець порушив умову про повідомлення за 15 днів, і висунули вимогу про відшкодування збитків за порушення контракт на суму 317 500 доларів, оскільки на той час ринкова ціна істотно впала. Третейський суддя прийняв рішення, що продавець мав право розірвати контракт і присудив відшкодувати збитки в сумі, яку вимагали позивачі. Рішення було підтверджено Асоціацією виробників та дилерів. Однак справу було передано до Високого суду, в якому суддя Паркер виніс рішення, що умова про попередження за 15 днів була неназваною умовою, порушення якої не сягало кореня контракту. Апеляційний суд виніс рішення на користь продавця, ухваливши, що умова, про яку йдеться, є істотною умовою контракту. Це рішення було прийнято переважно на тій підставі, що умови, які стосуються часу, коли щось треба зробити, в комерційних контрактах завжди вважаються "істотними", і невиконання умов щодо строків завжди дає право безвинній стороні на розірвання контракту.