Багато хто вважав, що на практиці поділ на категорії істотних умов і застережень може призвести до незадовільних результатів, Зокрема, траплялися випадки, коли безвинна сторона могла скористатися з порушення істотної умови для того, щоб позбутися незручного для неї контракту, навіть якщо шкода від порушення істотної умови була незначною або її зовсім не було.

Наприклад, у справі Аркос проти Ронаасена (1933 р.) з продавцями домовилися про поставку певної кількості дерев´яних жердин завтовшки 1 дюйм. Коли товар прибув до Лондона, з´ясувалося що 85 % жердин були товщиною від 1/2 до 9/16 дюйма, а 9 % — від 9/16 до 1 дюйма. Жердини були потрібні для виготовлення місткостей для цементу, і незначні відмінності в товщині не могли позначитися на їхньому застосуванні. Однак було ухвалено, що товщина жердин була частиною їх опису, а оскільки в Законі про продаж товарів (стаття 13) зазначено, що відповідність товарів опису є істотною умовою, хоч і не прямо вираженою, покупець одержав право розірвати контракт на підставі порушення істотної умови.

Аналогічно у справі "Мур енд Ко" проти "Ландо енд Ко" (1921 p.) з продавцями було домовлено про продаж певної кількості консервованих фруктів, упакованих у ящики, в кожному з яких мало бути по ЗО бляшанок. Коли фрукти доставили, з´ясувалося, що, попри те, що загальна кількість бляшанок була правильно, лише приблизно і половині ящиків містилося по ЗО бляшанок, а в решті — по 24. Суддя арбітражного суду ухвалив рішення про відсутність різниці і комерційній цінності між ящиком з 24 та ЗО бляшанками. Попрн це Апеляційний суд ухвалив, що покупці мають право розірвати контракт, оскільки товари не відповідали опису. (Зауважте, однак, що, виходячи з рішень Палати лордів у справах Ашингтон Піджеріс проти Крістофера Хілла (1971 р.) та "Ріардон Сміт Лайн" проти Хансена-Тангена (1976 p.), цілком могло бути прийнято рішення, що упаковка товарів не входить до опису. Також зверніть увагу, що згідно із Законом про продаж і поставку товарів 1994 р. у не споживацьких справах істотна умова, передбачена статтею 13, якщо порушення є незначним, може трактуватися судами як застереження (тобто право на відмову не передбачається).

Прагнучи надати закону гнучкості, у справі "Гонг Конг Фір Шиппінг" проти "Кавасакі Кісен Каїша" (1962 р.) Апеляційний суд ухвалив, що не всі умови контрактів можна віднести до категорій "істотна умова" або "застереження", оскільки багато договірних умов можуть бути порушені серйозно або незначною мірою. Правильніше буде розглядати порушення таких умов, проаналізувавши, чи виправдане серйозністю наслідків контракту його розірвання безвинною стороною, чи для виправлення шкоди, заподіяної інтересам безвинної сторони, достатньо присудити відшкодування збитків. У такий спосіб в англійському праві з´явився термін "неназвана умова".

Застосування ідеї неназваної умови пов´язане з певними труднощами. По-перше, у Законі про продаж товарів 1979 p., Законі про поставки товарів (1973 р.) і Законі про поставку товарів і надання послуг 1982 р. передбачено віднесення певних умов, що маються на увазі, до категорій істотних умов та застережень, і суди не можуть знехтувати постановами парламенту, сформульованими в статутах. Таким чином, перелічені умови мають залишатися істотними умовами та застереженнями.

По-друге, хоч неназвані умови є гнучкішими за дихотомію "істотні умови — застереження", але вони меншою мірою визначені. Важко передбачити заздалегідь, чи матиме безвинна сторона право на розірвання контракту. Це можна продемонструвати, розглянувши прецедентну справу.

У справі "Гонг Конг Фір Шиппінг" проти "Кавасакі Кісен Каїша" (1962 р.) позивачі зафрахтували судно відповідачів на 24 місяці, починаючи з лютого 1957 p., "враховуючи, що судно є повністю пристосованим для будь-яких послуг перевезення вантажів". Судно було доставлене до Ліверпуля і відразу вирушило до Ньюпорта (СІЛА), щоб забрати вантаж вугілля і доставити його до Осаки. Мотористи були некомпетентними і не зуміли справитися із застарілим обладнанням судна, в результаті чого судно запізнилося на п´ять тижнів, бо на шляху до Осаки двигун зіпсувався. В Осаці було втрачено 15 тижнів, оскільки двигуни зазнали подальшого руйнування, бо команда не зуміла належним чином підтримувати їх у робочому стані. Лише у вересні судно відновило мореплавність. У червні позивачі розірвали чартерну угоду і подали позов у суд, щоб він визнав, що мало місце порушення угоди відповідачами. Рішення Апеляційного суду: хоч судно і не було в мореплавному стані до вересня, це порушення угоди не надає фрахтувальникам права розірвати угоду. Не всі умови угоди можна було чітко віднести до категорій "істотні умови" чи "застереження", наслідки порушення яких відомі заздалегідь. Багато умов мали проміжний характер, і в такому разі саме наслідки порушення умови мають визначати, чи має безвинна сторона право на розірвання угоди, чи лише на відшкодування збитків. У даному випадку затримка, яка вже сталася на час, коли фрахтувальники розірвали угоду (6 червня), і яка могла статися в майбутньому, а також кроки, до яких вдалися власники судна для виправлення дефектів, не були достатніми для позбавлення фрахтувальників практично всієї вигоди, яку вони мали намір одержати від чартеру. Виголошуючи рішення суду, лорд-суддя Діплок сказав:

"... Все, що можна передбачити — це те, що деякі порушення умов угоди можуть призвести до подій, які позбавлять сторону, що не порушувала умов, практично всієї вигоди, яку вона мала намір одержати від угоди; і правові наслідки порушення такої умови, якщо вони тільки не були прямо передбачені в угоді, залежать від характеру події, спричиненої порушенням, і не випливають автоматично з попередньої класифікації умов — їхньої належності до "істотних умов" або "застережень" ... Зобов´язання власників корабля надати судно в мореплавному стані у результаті численних рішень щодо того, що може вважатися "мореплавним станом" стало одним із найскладніших зобов´язань. Воно включає зобов´язання щодо кожної частини корпуса судна та його машин, запасів та обладнання, а також самої команди. Воно може бути порушене через тривіальні дефекти, які можна легко і швидко усунути, а також через дефекти, які неминуче ведуть до повної втрати судна. Тому проблема в даному разі, на мою думку, не вирішується і не може бути вирішена обговоренням питання про те, "істотною умовою" чи "застереженням" є зобов´язання власників судна (яке було висловлене прямо або малося на увазі) надати судно в мореплавному стані. Як і багато інших договірних умов, воно є зобов´язанням, одне порушення якого може спричинити подію, що звільняє фрахтувальника від подальшого виконання його зобов´язань, якщо він обере таку лінію поведінки, інше ж порушення може не спричинити такої події, а натомість надати фрахтувальнику право на грошову компенсацію у формі відшкодування збитків". Поняття неназваної умови Апеляційний суд знову застосував у справі "Хенса Норд" (1976 р.). У цій справі з продавцями домовилися, що вони продадуть певну кількість відходів цитрусових зі США для виробництва комбікорму для худоби з доставкою до Роттердама. Контракт містив стандартні умови Лондонської асоціації кормів для худоби, пункт 7 якої передбачає: "Доставлений товар має бути в доброму стані; ... кожна поставка має вважатися окремим контрактом". Продавці доставили 3400 т за ціною приблизно 100 тис. фунтів стерлінгів. Коли комбікорм доставили до Роттердама, з´ясувалося, що частина вмісту однієї партії (загалом ця партія становила 1200 т) пошкоджена через перегрівання. Покупці відмовилися від усієї поставки і виставили вимогу повернення їм закупівельної ціни. На той час ринкова ціна на цей товар впала, тож якби він навіть був у відмінному стані, вартість його становила б лише 86 тис. фунтів стерлінгів. Товар перебував на баржах у Роттердамі, причому і покупці, і продавці відмовлялися від нього. Тож власники барж звернулися до Роттердамського окружного суду з вимогою дати наказ продати товар. Такий наказ було дано, і комбікорм придбав п. Баас за 32 720 фунтів стерлінгів. Витрати на продаж було відраховано, а приблизно ЗО тис. фунтів стерлінгів — внесено до нідерландського банку із зазначенням видати "тим, кого це стосується". Того самого дня п. Баас продав товар попереднім покупцям на тих самих умовах, на яких він сам його придбав. Придбавши товар, покупці продовжували доставляти його на свій завод і використовувати як звичайно, лише із зіпсованої частини вони виробили менше комбікорму. Жодних свідчень того, що ця різниця у виробництві завдала якихось збитків позивачеві не було.

Спір передали до арбітражу згідно з умовою в контракті, і третейський суддя виніс рішення, що покупці не мали права відмовлятися від поставленого товару. (Складається враження, що третейського суддю не задовольнило пояснення, що товар не був доставлений у доброму стані. Він заявив, що товар постраждав через дефекти на судні.) За апеляцією до Апеляційної ради Асоціації з торгівлі зерном і фуражем, у якій стверджувалося, що продавці порушили чітко сформульовану істотну умову пункту 7, що товар має бути доставлений у доброму стані, Рада встановила, що товар не був непридатним для використання і по прибутті до Роттердама він був у стані, придатному для комерційної торгівлі, хоч і за нижчою ціною, ніж та, яку заплатили б за товар у нормальному стані, але товар не був належної якості, про яку вказано в статті 14 Закону про продаж товарів. Тож Рада винесла рішення, що покупці мали право відмовитися від прийняття товару на підставі порушення прямо висловленої істотної умови, що міститься в пункті 7, і порушення істотної умови, яка міститься в статті 14 Закону про продаж товарів. Продавці подали апеляцію до Високого суду, і суддя підтримав рішення Ради. Продавці подали апеляцію до Апеляційного суду. Рішення Апеляційного суду: апеляцію треба задовольнити на таких підставах.

1. Закон про продаж товарів не вимагає чіткого розмежування всіх умов угоди купівлі-продажу на "істотні умови" та "застереження". Саме суд зобов´язаний з´ясувати, чи та або інша умова є такою, порушення якої дає безвинній стороні право на розірвання контракту. Якщо ні, то суд повинен розглянути наслідки порушення. Якщо порушення сягає кореня угоди (тобто якщо воно достатньо серйозне), безвинна сторона має право розірвати контракт. В іншому разі вона такого права не має. У цьому випадку положення пункту 7 про те, що товари мають бути доставлені в доброму стані, не було істотною умовою в прямому сенсі, і порушення цієї умови продавцями не сягає кореня угоди. Відповідно, продавці не мали права відмовлятися від усього вантажу на підставі порушення положень пункту, а мали право лише на відшкодування збитків. (Примітка: ті умови, які Закон про продаж товарів визначає як "істотні умови" та "застереження", мають такими й залишатися. Апеляційний суд тут має на увазі, що прямо висловлені умови контракту і будь-які умови, що маються на увазі, не повинні розмежовуватися на істотні умови та застереження (якщо лише в законах немає прямої вказівки, що ті чи інші умови мають вважатися істотними умовами чи застереженнями). Суд у таких випадках вільний застосовувати підхід "неназваних умов".).

2. Рішення Ради про те, що відходи цитрусових не мали торговельної якості, не можна підтримати: у статті 14 (2) слова застосовані в їхньому комерційному значенні, тобто мається на увазі придатність до продажу для звичайних цілей, для яких такі товари купують і продають. Той факт, що відходи цитрусових можна було лише перепродати за нижчу ціну, не є вирішальним доказом на користь того, що вони не мали торговельної якості. Відповідно, покупці не мали права відмовлятися від вантажу на підставі порушення істотної умови про те, що відходи цитрусових мають бути торговельної якості, оскільки ця умова порушена не була.