Є різні способи класифікації юридичної відповідальності. Поки що найкориснішою з практичного погляду класифікацією є поділ на цивільну та кримінальну відповідальність. Основна відмінність між ними полягає в тому, що при порушенні кримінального права ви підлягатимете кримінальному переслідуванню і в разі засудження — покаранню, а порушення цивільного права означає, що потерпіла сторона може переслідувати вас у судовому порядку і, якщо вас визнають винними, вам доведеться задовольнити вимоги і виплатити компенсацію, яка називається відшкодування збитків, або стосовно вас буде визначено якийсь інший засіб судового захисту.

Одна з важливих причин необхідності розрізняти кримінальну та цивільну відповідальність полягає в тому, що в цивільному праві ви завжди можете знайти компроміс щодо предмета позову, тобто можете спробувати дійти згоди з позивачем (фізичною особою чи компанією, яка порушила справу проти вас) з метою уникнути судового розгляду.

У випадку ж кримінального злочину, хоча завжди залишається можливість вибору — переслідувати чи ні (і справді можуть мати місце певні переговори, наприклад, місцева рада може відмовитися від переслідування за незаконне оголошення, через яке клієнти одержали неправильну інформацію про свої права, якщо власник ліквідує це оголошення і ніколи більше не виставлятиме його в майбутньому), але рішення про те, переслідувати чи ні, — це одностороннє рішення органів, які відповідають за охорону права.

Кримінальне право

Злочин можна визначити як "правопорушення, за яке правопорушник підлягає переслідуванню і в разі засудження — покаранню державою".

Більшість нефахівців, якщо їх попросити дати визначення злочину, зроблять це в термінах забороненої поведінки. Так, вони можуть висловити припущення, що злочин — це діяння проти суспільної моралі або проти "суспільного добра". Насправді ж визначити злочин через посилання на неправомірну діяльність, яка являє собою злочин, неможливо. Це пов´язано з двома причинами. По-перше, було б надзвичайно важко поставити в певні рамки визначення, яке охоплювало б усі види кримінальних діянь, і одночасно виключити некримінальні діяння. По-друге, оскільки стандарти моралі та поняття "суспільного добра" часто змінюються, таке визначення необхідно було б постійно оновлювати.

Отже, необхідно підійти до проблеми з погляду наслідків поведінки — чинників-близнюків, якими є підлягання переслідуванню та підлягання покаранню в разі засудження. Так, убивство є злочином, але так само злочином є й отримання споживчого кредиту без ліцензії всупереч Закону про споживчий кредит 1974 р. Обидва правопорушення містять окреслені вище спільні елементи, хоч, звичайно, покарання будуть зовсім різними.

Цивільне право

Хоча більшість нефахівців гадає, що право стосується переважно кримінальних діянь, насправді значно більша частина британського права — це цивільне право. Чи не єдине визначення, яке ми можемо тут дати, полягає в тому, що цивільне право є тією частиною права, яка не є кримінальним правом. Однак, описуючи цивільне право, ми зазначимо, що його характерною рисою є зв´язок з правами та обов´язками одних осіб (як фізичних, так і юридичних, якими є, наприклад, компанії з обмеженою відповідальністю) стосовно інших.

Держава створює механізми, за допомогою яких можуть розв´язуватися цивільні спори і виконуватися рішення суддів, але цим і обмежується її втручання в цю справу.

Основні сфери цивільного права, з якими може мати справу менеджер, наводяться нижче.

Договірне право

Завдання договірного права полягає в забезпеченні виконання домовленостей, переважно у формі угод. Такі угоди можуть являти собою формальні письмові договори, неформальні усні домовленості або навіть домовленості, які випливають з поведінки.

Деліктне право

Делікт — це цивільне правопорушення, відмінне від порушення контракту або порушення довірчого управління (обидва вони є різновидами цивільних правопорушень, але не є деліктами), яке можна виправити за допомогою позову про відшкодування збитків. На відміну від договірного права (з яким, однак, деліктне право подекуди перетинається), обов´язок, що порушується при скоєнні делікту, фіксований правом, тоді як обов´язок, що порушується при порушенні контракту — це обов´язок, узятий на себе добровільно внаслідок обіцянки іншій стороні.

Є чимало різновидів делікту. Основні з них такі: недбалість, порушення суспільного порядку, порушення володіння (стосовно особи, товарів чи землі), наклеп, порушення обов´язку за законом та обман. На практиці особа, яка займається бізнесом, найімовірніше може натрапити на недбалість та порушення обов´язку за законом.

Комерційне, або торговельне, право

Ці два терміни взаємозамінні. Вони означають спеціальні правила, що стосуються специфічних типів контрактів, як-от купівлі-про-дажу товарів, надання послуг, оренди з правом викупу, споживчого кредиту, перевезення товарів тощо.

Право, що регулює діяльність акціонерних компаній Більшість компаній утворені так, що вони мають обмежену відповідальність за своїми боргами. Це вважається перевагою, наданою законом, тож не дивно, що ця перевага є предметом досить детального регулювання за допомогою правил про залучення коштів, розподіл акцій, проведення зборів компанії, незаконні операції з цінними паперами з використанням внутрішньої інформації, діяльність компанії — емітента цих цінних паперів тощо.

Трудове право (право зайнятості, промислове право)

Трудове право можна поділити на дві частини. Перша регулює трудові права особи, наприклад, правила щодо неправомірного звільнення, права на виплату допомоги при звільненні за скороченням штатів, права на рівну оплату праці тощо. Друга пов´язана з колективною діяльністю, наприклад, право, що регулює страйковий рух, вступ до профспілок і виключення з них тощо. Певна частина трудового права, особливо в галузі охорони здоров´я та техніки безпеки, пов´язана з кримінальним правом.

Земельне право

З бізнесом пов´язані головним чином сфери земельного права, що регулюють відносини між орендарем та орендодавцем і землеустрій.

Термінологія

Як кримінальне, так і цивільне право мають свою особливу термінологію. У кримінальному праві це переслідування. Особа, яка порушує справу, називається позивачем (обвинувачем). Обвинувачена особа (або відповідач) спершу обвинувачується, а потім переслідується. Обвинувачена особа може визнати себе "винною", у цьому разі адвокат може клопотатися про пом´якшення вироку (тобто адвокат пояснює специфічні обставини, що спричинили скоєння злочину, які показують, що обвинувачений не такою мірою заслуговує на осуд, як може видатися, сподіваючись, що це може переконати суд бути поблажливим при винесенні вироку). З іншого боку, обвинувачений може заявити про свою "безвинність", після чого відбудеться судовий розгляд справи. Якщо обвинуваченого визнають винним, то може мати місце клопотання про пом´якшення вироку. Після цього обвинуваченому винесуть вирок. Якщо обвинуваченого буде визнано "безвинним", його виправдають.

У цивільному праві позивач порушує справу проти відповідача. (Ви можете також сказати, що позивач переслідує відповідача в судовому порядку.) Відповідач захищається в суді, заперечуючи свою відповідальність. Якщо його заперечення буде успішним, то його визнають таким, що не несе відповідальності (за делікт, порушення контракту тощо). Якщо його заперечення буде безуспішним, його визнають відповідальним. Після цього суд винесе рішення на користь позивача.

У суді в індустріальних трудових спорах скаржник (заявник) порушує справу проти відповідача.

В апеляційній справі апелянт порушує апеляційну справу проти відповідача за апеляцією.

1.4.1. Взаємозв´язок між цивільним і кримінальним правом

Надзвичайно важливо розуміти, що та чи інша лінія поведінки може призвести до наслідків, які є предметом одночасно як цивільного, так і кримінального права.

Наприклад, злочин вбивства (і більшість інших кримінальних правопорушень, пов´язаних з тілесними ушкодженнями) майже неодмінно пов´язаний з деліктами (тобто цивільною шкодою), образливими словами та образливими діями. Злочинне заподіяння шкоди шляхом, скажімо, кидання ракети в машину, дорівнює делікту порушення володіння майном із завданням шкоди. Злочин спричинення смерті через небезпечне управління транспортним засобом дорівнює делікту недбалості; злочини небезпечного управління транспортним засобом або необережного та неуважного управління транспортним засобом, якщо вони призвели до тілесних ушкоджень іншої особи або заподіяли шкоду її власності, дорівнюють делікту недбалості.

Попри те, що багато злочинів є одночасно деліктами, на практиці жертва дуже рідко порушує цивільну справу проти кривдника, хіба що кривдник забезпечений відповідним страховим полісом. Основна причина цього полягає в тому, що порушення справи проти відповідача, який навряд чи зможе заплатити суму, яку йому присудить суд на відшкодування збитків, — марна витрата часу. Так, повертаючись до прикладів убивства та злочинного заподіяння шкоди, якщо ні вбивця, ні особа, яка вчинила злочинне заподіяння шкоди, не були застраховані, то навряд чи є сенс порушувати проти них цивільну справу. З іншого боку, автомобіліст, який керує транспортним засобом без належної обережності та уваги, за законом повинен бути застрахованим від ризику заподіяння шкоди третій стороні включно з пасажирами, та ризику заподіяння шкоди майну третьої сторони. Отже, у такому разі потерпіла сторона може порушити справу стосовно страхової компанії — цивільний позов матиме сенс.

1.4.2. Доведення вашої версії

Ще одним практичним моментом, як ми вже зазначали, є те, що більшість цивільних справ вирішуються не в судовому порядку. У цьому разі відповідач виступає з пропозицією до позивача, умовою якої є скасування позову позивачем. Коли на карту поставлена істотна сума грошей, то досягненню згоди, як правило, передують тривалі переговори.

Якщо в поведінці відповідача, крім цивільного, є склад кримінального правопорушення, то для позивача у цивільній справі буде краще, щоб відповідач, перш ніж стати перед судом у цивільній справі, був підданий кримінальному переслідуванню. Це пов´язано з тим, що, хоча, як не дивно, визнання винним у правопорушенні не є переконливим доказом вчинення відповідного злочину, в якому його було визнано винним, кримінальне засудження можна використати в цивільній справі як презумпцію, що відповідач був винним у правопорушенні, за яке його засудили. Це означає, що тепер відповідач повинен доводити, що він не чинив того, що про нього написано у вироку, а не позивач, як звичайно, повинен доводити свою правоту "з чистого аркуша".

Приклад

Суд магістрату засудив Теда за керування транспортним засобом без належної обережності та уваги, внаслідок чого той ударив ззаду машину Сари. Якби Тед або його страхова компанія відмовилися відшкодувати Сарі збитки і Сара мусила порушити цивільну справу, вимагаючи відшкодування збитків, то вона могла б використати факт засудження як доказ того, що Тед поводився недбало. У цьому разі Тед повинен би був доводити, що він не поводився недбало (хоч, якби йому це вдалося, це однаково не анулювало б засудження!). На практиці Тедові було б надзвичайно важко це зробити.

1.4.3. Компенсація у кримінальній справі

Строго кажучи, компенсація — це питання цивільного права. Однак згідно з Законом про повноваження кримінальних судів 1973 p., коли особу, засуджену за кримінальне правопорушення, суд, який виносить їй вирок, може, крім покарання або замість нього, видати наказ про компенсацію. На практиці це право застосовується не так часто, як могло б бути. Почасти це пов´язано з рішенням, ухваленим апеляційним судом, що накази про відшкодування не повинні застосовуватися, коли злочинець може мати спокусу скоювати подальші злочини з метою виконати свої зобов´язання, а почасти з тим, що в разі, коли цивільна відповідальність не є абсолютно чітко визначеною, кримінальні суди воліють залишати справу на розгляд цивільного суду. Зауважте, що право призначати компенсацію не поширюється на правопорушення, пов´язані з дорожніми пригодами, за винятком пошкодження транспортного засобу, який є предметом правопорушення згідно із Законами про крадіжки (наприклад, машину вкрали або взяли й поїхали на ній без згоди власника). Врахуйте також, що жертва насильницького злочину може звернутися до Ради компенсації шкоди за відповідною компенсацією. Це буде зроблено тоді, коли не варто порушувати цивільну справу проти кримінального правопорушника.