Пропонована читачу книга Кейта Оуенза — це глибоке дослідження, чудовий посібник і просто цікава робота. Підставою для такої оцінки є притаманні цій книзі ознаки, серед яких варто назвати такі.

1. Протягом останнього періоду, з того часу, як Україна оголосила про свій намір інтегруватися в сім´ю європейських народів, одним зі способів досягнення цього є узгодження українського та європейського права. Досягнення цієї мети можливе лише при засвоєнні змісту європейського права. На жаль, цей процес до цього часу не став достатньо ефективним з багатьох причин. Причому одна, — і, можливо, головна з них — це брак у нас систематичної і досить повної інформації щодо змісту європейського права. Дуже добре охарактеризував цю ситуацію відомий російський вчений професор К.А. Бекяшев. Зазначаючи нагальну необхідність у використанні інформаційних ресурсів для розвитку зовнішньоекономічної діяльності, він пише, що має місце "безсистемність у галузі збирання, оброблення й доведення до кінцевого споживача правової інформації. Нині багато учасників зовнішньоекономічних відносин змушені на свій страх і ризик організовувати збирання правової і комерційної інформації, не завжди маючи для цього кваліфіковані кадри".

Робота К. Оуенза, звичайно, не може достатньою мірою заповнити прогалини в наших знаннях, але вона дає можливість скласти уявлення про зміст англійського, або, як ще кажуть, загального права в одній із основних галузей цивілістики — в галузі права договорів. Поінформований читач скаже, що аналогічна робота Шміттгофа у нас вже є, що у нас є також тритомник Контрактного права, який ґрунтується цілком на англійському праві. Все це так.

Але пропоноване видання є навчальним посібником, отже, адресоване тим, хто розпочинає вивчення цієї галузі юридичної науки. Вищезазначені роботи розраховані на тих, хто пройшов курс вивчення і бажає вдосконалювати свої знання в цій обмеженій галузі. А втім, книга К. Оуенза навіть як навчальний посібник відрізняється від інших книг, що є у розпорядженні вітчизняного читача, всеохоплюючим і повним викладом предмета дослідження.

2. Ця робота відрізняється ще й тим, що дає читачеві досить повне уявлення про систему загального права, про те, що таке прецедентне право, про яке вітчизняний читач багато чув. Більшість теоретично уявляють, що це таке, але мало хто має уявлення про його сутність, як прецедентне право "виглядає" на практиці. К. Оуенз не ставить собі за спеціальну мету розкрити це питання; але повсякчас посилаючись на судову практику, тобто на судові прецеденти різних років, іноді сторічної чи двохсотрічної давності, дає нам змогу зрозуміти і відчути "смак" такої правової системи, системи, що отримала назву загального права.

3. Книга Оуенза пізнавальна ще в одному. Варто зауважити, що більш ніж сімдесят років наше право характеризувалося бездушним прагматизмом. У дореволюційній юриспруденції, зокрема у кримінальному праві, захист не раз користувався у власних цілях тим, що називалось argumentum ad Hominum, тобто аргументом до людини, людських почуттів. Захищаючи священика, безперечного злочинця, адвокат нагадував, що тридцять років ця людина відпускала гріхи парафіянам, і тому один раз і він заслуговує на прощення своїх гріхів. На присяжних це справило вплив, і вони дійсно його простили.

Такий аргумент у вустах радянського адвоката виглядав би смішно. Радянське право базувалося лише на суворому прагматизмі, і ніякі людські почуття його підмінити чи замінити не могли.

Не без здивування наш читач відкриє, що англійське право, як між іншим і все європейське, ґрунтується на совісті, порядності, справедливості. Причому ці категорії є не лише категоріями моральності, але, як зазначено, можуть заміняти категорії права.

Це означає, що суди мають право віддати перевагу моральному критерію, хоча він може не збігатися з правом. Можна нагадати, що в статті 3 проекту Цивільного кодексу України, в якій перелічуються загальні принципи цивільного законодавства, згадуються "справедливість, добросовісність, розумність". Але вказані принципи в проект ЦК внесені лише як можливий варіант правової норми: мабуть, автори проекту вважали, що наше суспільство ще недостатньо підготовлене до сприйняття таких правил поведінки. Звичайно, щоб керуватися такими принципами суддя повинен сам володіти високим рівнем уявлень про добро і зло, настільки високим, щоб у необхідних випадках мати сміливість не застосовувати закон в інтересах добра і справедливості. До того ж йому потрібна не лише сміливість, а и уміння обґрунтувати своє рішення. Ризикнемо припустити, що наш суддівський корпус поки що до цього не готовий.

5. Нарешті, останній і дуже цікавий висновок, який чекає читача цієї книги. З одного боку, західне суспільство будує своє життя на принципах справедливості, порядності тощо. Але з іншого боку, приклади судової практики, які наводить автор, свідчать що в цьому самому суспільстві є чимало шахраїв, які викрадають автомобілі, перебивають на них номери і підкручують спідометри, ошуканців, котрі розплачуються фальшивими векселями, продають чуже майно, торгують фальсифікованим товаром і в інший спосіб ошукують своїх контрагентів.

Значна частина цих проблем характерна й для нашої дійсності. Все це дає підстави сподіватися, що український читач знайде у цій книзі багато корисної і повчальної інформації.