Надаючи носію суб´єктивного цивільного права можливість вільного і на власний розсуд здійснення належного йому права, де­ржава встановлює обмеження такого здійснення. Це пояснюється тим, що безмежне і нічим не стримуване здійснення свого права однією особою може у певних випадках завдати значної шкоди ін­тересам інших осіб або всього суспільства: завдати шкоду життю чи здоров´ю інших фізичних осіб, монополізувати ринок певних товарів чи послуг, викликати екологічну катастрофу тощо.

На сьогоднішній день такі обмеження закріплені в ряді нор­мативно-правових актів: ч. З ст. 13, ст. 23, ч. 7 ст. 41 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 203, ч. 5 ст. 319 ЦК України тощо.

Обмеження здійснення суб´єктивних цивільних прав у цивільно-правовій науці та цивільному законодавстві прийнято йменувати межами здійснення суб´єктивних цивільних прав.

Тривалий час цей термін існував та використовувався лише в наукових роботах. Однак на сьогоднішній день це поняття знайшло своє закріплення в ЦК України. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України, що має назву «Межі здійснення цивільних прав», цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй дого­вором або актами цивільного законодавства.

Погляди науковців стосовно питання меж здійснення суб´єк­тивних цивільних прав можна розділити на дві групи.

Одна група авторів висловлювалася за необхідність існуван­ня поняття «межа здійснення суб´єктивного цивільного права» як окремого і відмінного від поняття «межа суб´єктивного пра­ва» явища, вказуючи на його важливість у процесі правового регулювання відносин, пов´язаних із здійсненням суб´єктивних цивільних прав.

Так, аналіз робіт В.П. Грібанова та О.С Іоффе дозволяє зро­бити висновок про те, що під межею здійснення суб´єктивного цивільного права вони розуміли міру конкретної форми поведін­ки в рамках дозволеного загального типу поведінки, визначеної межами самого суб´єктивного права´. Така позиція знайшла під­тримку в науковій літературі. Погляди В.П. Грібанова щодо меж здійснення суб´єктивних цивільних прав використовуються і понині багатьма науковцями.

Поряд з цим, інша група вчених фактично заперечує до­цільність існування та використання цього поняття у цивіль­ному праві. Вони зазначили, що так звані межі здійснен­ня суб´єктивних цивільних прав насправді є межами самого суб´єктивного цивільного права. Тому виділення в цивільному праві поняття «межа здійснення суб´єктивного цивільного пра­ва» є зайвим.

Так, в своїй роботі російський вчений В.І. Ємельянов вказав, що прихильники теорії меж здійснення суб´єктивних цивільних прав, як окремого від меж самого суб´єктивного права явища, фактично вводять ще одну ідеальну модель поведінки. Адже за такого підходу до розуміння меж здійснення суб´єктивного цивільного права визнається існування однієї міри дозволеної поведінки для потенційного, абстрактного суб´єктивного права та другої - для суб´єктивного права, що здійснюється уповнова­женим суб´єктом. Отже, можна порушити одну межу дозволено­го, не порушивши іншої. Тобто одна і та ж сама дія може бути одночасно і правомірною, і протиправною´.

На нашу думку, кожен з розглянутих вище наукових підходів до вирішення проблеми меж здійснення суб´єктивних цивільних прав має як сильні, так і слабкі, суперечливі місця. Тому, катего­рично підтримати ту чи іншу сторону нам не здається можливим. При розгляді питання про сутність та правову природу меж здійснення суб´єктивного цивільного права слід перш за все ви­ходити з того, що вид і міра допустимої поведінки суб´єкта права визначається межами конкретно взятого суб´єктивного цивіль­ного права. Саме межі самого суб´єктивного права вказують, де початок цього права і де його кінець. Межі суб´єктивного цивіль­ного права визначають коло тих дій, які може вчинити носій цього права та умови, за яких ці дії можуть вчинятися.

Межі одних суб´єктивних цивільних прав можуть бути де­тально регламентовані нормою права, інших - взагалі прямо не відображатися в законодавстві і визначатися лише на підставі загальних принципів цивільного права. Але свої межі мають всі без виключення суб´єктивні цивільні права. Доки особа діє в межах наданого їй суб´єктивного цивільного права, її поведінку слід вважати правомірною.

Межі здійснення суб´єктивного цивільного права в загаль­ному розумінні являють собою спеціально встановлені вимоги, яких зобов´язана дотримуватися уповноважена особа, здійсню­ючи своє суб´єктивне цивільне право.

Зазначені вимоги можуть виступати у вигляді певних обов´язкових умов, правил, обмежень або заборон.

Тобто, так чи інакше межі здійснення суб´єктивного цивіль­ного права обмежують коло тих дій, які може вчинити уповнова­жена особа в межах цього права. За такого підходу слід визнати, що межі здійснення суб´єктивного цивільного права є межами самого суб´єктивного цивільного права. Поряд з цим, серед меж суб´єктивного права межі здійснення мають свою специфіку.

На нашу думку, межі суб´єктивного цивільного права доціль­но розділяти на загальні та спеціальні.

Загальні межі суб´єктивного права - це встановлені законо­давством чи договором критерії, що визначають коло тих дій, які може вчинити носій цього права. Тобто такі межі визнача­ють, що саме може вчинити носій права.

Спеціальні межі суб´єктивного права являють собою вимоги до здійснення суб´єктивного права, що вказують за дотримання яких умов можуть бути здійснені ті дії, які передбачені загаль­ними межами.

Спеціальні межі суб´єктивного цивільного права і є межами здійснення суб´єктивних цивільних прав.

Важливою ознакою межі здійснення суб´єктивного цивільно­го права є її конкретність. Це означає, що кожна межа здійснен­ня суб´єктивного цивільного права повинна бути чітко визначе­ною за своїм змістом, зрозумілою як для особи, яка зобов´язана її дотримуватися при здійсненні свого права, так і для осіб, прав яких це здійснення права може торкнутися.

В іншому випадку обсяг здійснення уповноваженою особою свого суб´єктивного цивільного права може бути необґрунтовано звужений або розширений, внаслідок чого може бути нанесена істотна шкода носію суб´єктивного цивільного права або іншим особам. За такої ситуації межа здійснення суб´єктивного права взагалі не буде виконувати своєї основної мети і сама перетво­риться на засіб порушення суб´єктивних цивільних прав.

Так само, як і загальні межі суб´єктивного права, межі здійс­нення суб´єктивного цивільного права можуть бути встановлені в нормативно-правових актах, що входять до системи цивільно­го законодавства, або у договорі. Саме таке положення закріпле­но у ч. 1 ст. 13 ЦК України.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, від­повідно до якого межа здійснення суб´єктивного цивільного права - це різновид меж самого суб´єктивного права, що являє собою конкретну, встановлену законодавством або договором вимогу, якої зобов´язана дотримуватися уповноважена особа, здій­снюючи це суб´єктивне право.

На сьогоднішній день межі здійснення суб´єктивних цивіль­них прав можна класифікувати на підставі різних класифікацій­них критеріїв.

Так, за змістом можна виділити межі здійснення що поля­гають: у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б порушити права інших осіб (ч. 2 ст. 13, ч. 1 ст. 27, ч. 5 ст. 319 ЦК України тощо); у вимозі про не­допустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б завдати шкоди довкіллю (ч. 2 ст. 13, ч. 2 ст. 293, ч. 5 ст. 319 ЦК України тощо); у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б завдати шкоди культурній спадщині (ч. 2 ст. 13, ч. 1 ст. 352, ч. З ст. 727 ЦК України тощо); вимозі, що випливає із звичаю (п. 1 ч. 1 ст. 444, ч. 2 ст. 846, ст. 529 ЦК України тощо), у вимозі про відповідність здійснення права меті та намірам здійснення суб´єктивного цивільного пра­ва (ч. 5 ст. 13, ч. З ст. 296, ч. 4 ст. 373 ЦК України тощо), вимозі про дотримання або врахування при здійсненні свого права інте­ресів інших осіб (ч. З ст. 44, ч. З ст. 78 ЦК України тощо), вимозі щодо форми правочину (статті 207-210 ЦК України), вимозі про дотримання моральних засад суспільства (ч. 4 ст. 13, абз. 2 ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 300 ЦК України тощо); вимогах, встановлених в спеціальних правилах, інструкціях, положеннях, на які робить­ся посилання в цивільно-правовій нормі (ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 383 ЦК України тощо). Крім того, розглядаючи цю класифікацію меж здійснення суб´єктивних цивільних прав, доцільно виділи­ти ряд меж, що стосуються здійснення уповноваженою особою права на захист. Це межі, що полягають у вимогах про відповід­ність способу захисту змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, та наслідкам, що спричинені порушен­ням права (ч. 2 ст. 19 ЦК України).

У залежності від джерела встановлення слід розрізняти межі здійснення суб´єктивних цивільних прав, встановлені актами цивільного законодавства та договором. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійс­нювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до пору­шень прав власників інших квартир у багатоквартирному житло­вому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. У даному випадку вимога про непорушення власником квартири прав власників інших квартир та санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку є встановленими актами законодавства межами здійснення суб´єктивного цивіль­ного права на здійснення права власності на квартиру.

В іншому випадку сторони за договором майнового найму вправі передбачити у договорі вимогу про цільове використання майна. Така вимога про використання майна лише за цільовим призначенням, передбаченим договором, вважатиметься вста­новленою договором межею здійснення наймачем суб´єктивного цивільного права на використання найнятого майна.

За сферою дії межі здійснення поділяються на такі, що сто­суються здійснення всіх суб´єктивних цивільних прав, такі, що стосуються здійснення певної групи суб´єктивних цивільних прав, та такі, що стосуються лише окремих суб´єктивних цивіль­них прав.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ЦК України до меж здійснення, що сто­суються здійснення всіх суб´єктивних цивільних прав, слід від­нести вимоги про непорушення під час здійснення прав інших осіб, недопущення заподіяння шкоди довкіллю та культурній спадщині.

Поряд з цим вимога про недопущення використання цивіль­них прав з метою неправомірного обмеження конкуренції є ме­жею, що стосується лише здійснення певної групи цивільних прав.

Вимога про користування наймачем річчю відповідно до її при­значення є межею, що стосується лише здійснення суб´єктивного цивільного права на користування річчю за договором майново­го найму.

У залежності від підгалузі цивільного права, до якої належить суб´єктивне право, для здійснення якого встановлена межа, мож­на розрізняти межі здійснення речових прав (наприклад, вста­новлена ч. 4 ст. 357 ЦК України вимога про не порушення прав інших співвласників співвласником житлового будинку, іншої будівлі, споруди при здійсненні ним права на створення у встанов­леному законом порядку за свій рахунок добудови (прибудови)), зобов´язальних прав (наприклад, встановлена ст. 531 ЦК Украї­ни вимога про дотримання звичаїв ділового обороту при здійснен­ні права на дострокове виконання зобов´язання), спадкових прав (наприклад, встановлена ч. 2 ст. 1224 ЦК України вимога про не­допущення умисного вчинення особою дій, спрямованих на пере­шкоду спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт, і сприяння цим виникнення права на спадку­вання у неї самої), особистих немайнових прав (наприклад, вста­новлена ч. 2 ст. 300 ЦК України вимога про відповідність закону форм та способів прояву своєї індивідуальності, що обираються фізичною особою), прав, що виникають у сфері інтелектуальної власності (наприклад, встановлена ч. 2 ст. 442 ЦК України ви­мога про недопустимість завдання шкоди громадському порядку, моральності та здоров´ю населення твором).

У цій класифікації вид межі здійснення суб´єктивного цивіль­ного права визначається в залежності від підгалузі цивільного права, до якої належить суб´єктивне цивільне право, здійснення якого має межу здійснення.