Будь-яке суб´єктивне цивільне право має цінність лише тоді, коли відповідний уповноважений суб´єкт може реально вико­ристати закладені у цьому праві можливості для задоволення своїх потреб та інтересів. В іншому випадку суб´єктивне право не матиме ніякої користі для його носія.

Слід відзначити, що у цивільно-правовій науці немає єди­ної думки щодо визначення поняття здійснення суб´єктивного цивільного права. Так, М.М. Агарков під здійсненням цивільно­го права розумів поведінку особи, яка відповідає змісту належ­ного їй права. Дещо іншої думки дотримується О.П. Сергеев, який здійснення суб´єктивного права визначає як реалізацію тих можливостей, які надаються законом або договором володарю суб´єктивного права. В.М. Коссак здійсненням суб´єктивного цивільного права вважає вчинення реальних, конкретних дій, пов´язаних із перетворенням можливостей, закладених у суб´єктивному праві, в дійсність.

Безперечно, всі наведені погляди вчених мають важливе зна­чення для подальшого розвитку наукових підходів до визначен­ня сутності здійснення суб´єктивного цивільного права. Однак вони є розрізненими і висловлені, як правило, при дослідженні інших цивільно-правових проблем.

Для правильного розуміння поняття «здійснення суб´єк­тивного цивільного права» необхідно виходити з наступного.

Здійснення права може бути за умови наявності в певної фі­зичної особи самого суб´єктивного цивільного права. Напри­клад, не можна вважати здійсненням відповідного цивільного права вимогу однієї особи про сплату орендарем плати за оренду приміщення, якщо зазначена особа не має такого права відповідно до договору або закону.

Не може бути об´єктом здійснення те суб´єктивне право, ви­никнення якого лише передбачається у відповідної особи або яке особа в силу тих чи інших причин втратила. При цьому слід звернути увагу на те, що деякі права набуваються особою в про­цесі її життя, а деякі виникають в неї від народження (ч. 2 ст. 26, ч. 1 ст. 269 ЦК України).

Здійснення права є добровільним актом волевиявлення упов­новаженого суб´єкта. Цей висновок випливає з аналізу ст. 12 ЦК України, згідно з якою особа здійснює свої права вільно. Доб­ровільність здійснення суб´єктивного цивільного права означає, що уповноважена особа самостійно і незалежно від волі інших суб´єктів вирішує здійснювати їй чи ні певне суб´єктивне пра­во. Жодна особа не може бути примушена до здійснення того чи іншого суб´єктивного цивільного права. Наприклад, особа само­стійно вирішує купувати чи не купувати їй настінний годинник і ніхто її до цього не може примусити. Якщо особа придбала річ неналежної якості, вона сама вирішує здійснювати їй відповідне право на захист чи залишити все як є.

Особа здійснює свої права на власний розсуд. Таке положен­ня також знайшло своє відображення в ст. 12 ЦК України. Його зміст означає, що відповідна особа самостійно, з урахуванням власних бажань і без будь-якого стороннього впливу чи волеви­явлення вирішує питання щодо обсягів здійснення, способу здій­снення, мети, якої вона прагне досягти в результаті здійснення цивільного права, форми здійснення тощо. Наприклад, власник речі самостійно обирає шляхи здійснення свого права власності на цю річ: буде він лише утримувати її у своєму володінні, не ви­користовуючи її ніяким чином за прямим призначенням, чи по­дарує її своєму другові.

Метою здійснення суб´єктивного цивільного права виступає задоволення певних потреб носія цього права.

Актуальним постає питання про можливі форми поведінки, в якій полягає здійснення права. Адже будь-яка поведінка може мати вираз в активній формі (активні дії) і пасивній формі (па­сивні дії).

Здійснення значної кількості суб´єктивних цивільних прав полягає в активних діях. У деяких випадках це прямо перед­бачено нормою права. Наприклад, нормами цивільного законо­давства прямо передбачено, що здійснення права на складення заповіту полягає у вчиненні активних дій — складення відповід­ного письмового документа.

В інших випадках це випливає з аналізу змісту конкретно взя­того суб´єктивного цивільного права. Наприклад, суб´єктивне право по користуванню автомобілем. Аналіз його змісту свід­чить, що для використання можливостей, які закладені в ньо­му, необхідно вчинити саме певні активні дії. В іншому випадку останні ніяким чином не переходять із сфери можливого у сферу реального. Вони фактично так і залишаються поза межами дій­сності, вказуючи лише на те, що носій права може згідно з цим правом вчинити, і не більше того. Відповідно і ніякого задово­лення потреб також не відбувається.

Поряд з цим на сьогоднішній день існують суб´єктивні права, здійснення яких полягає в пасивних діях їх носія.

По-перше, такі суб´єктивні права можуть бути визначені цивільним законодавством. Так, згідно з ч. З ст. 1268 ЦК Украї­ни спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодав­цем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Аналіз вищезазначеної норми свідчить про те, що здійснен­ня права на спадкування в даному випадку полягає в пасивних діях. Адже відповідно до положень вказаної норми особа про­являє свою волю щодо реалізації належного їй права на спад­кування не шляхом подання заяви про прийняття спадщини, а шляхом утримання від подачі заяви про відмову від прийняття спадщини. Таким чином, в даному випадку особа здійснює право на спадкування в силу наявності в неї цього права та факту проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини шляхом пасивних дій, що свідчать про бажання прийняти спад­щину.

Отже ч. З ст. 1268 ЦК України слід визнати нормою, якою встановлено суб´єктивне цивільне право, здійснення якого поля­гає в пасивних діях. Обов´язковою умовою при цьому є наявність в суб´єкта самого цього суб´єктивного права та факту проживан­ня разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Ще одним прикладом суб´єктивного цивільного права, здій­снення якого полягає в пасивних діях, є право обдаровуваного на прийняття дарунка, направленого йому без його попередньої згоди. Такий висновок випливає з аналізу ч. З ст. 722 ЦК Украї­ни, відповідно до якої, якщо дарунок направлено обдаровувано­му без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обда­ровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.

По-друге, висновок, згідно з яким здійснення конкретно взя­того суб´єктивного цивільного права полягає в пасивних діях, може випливати з аналізу змісту цього права. Так, право володін­ня майном за своїм змістом є юридично забезпеченою можливіс­тю володільця бути в безпосередньому фактичному зв´язку з річчю. Для володільця право володіння забезпечує можливість у будь-який час вирішувати долю речі, використовувати її корисні якості. Така можливість існує постійно до тих пір, поки існує саме право володіння і навіть в тих випадках, коли володілець перебуває в іншому місці від свого майна (гроші знаходяться в банку, майно на зберіганні або просто розміщене в іншій місце­вості тощо). Аналіз змісту права володіння майном дає підстави стверджувати, що його здійснення полягає в пасивних діях, а саме - у невчиненні активних дій, спрямованих на відмову або припиненні від права володіння відповідним майном. Можна знайти й інші приклади суб´єктивних цивільних прав, здійснен­ня яких відповідно до їх змісту полягає в пасивних діях.

Вищевикладене дає можливість зробити висновок про те, що здійснення суб´єктивних цивільних прав може полягати як у вчиненні активних дій, так і в пасивних діях. При цьому вид дій (активні чи пасивні), в яких полягає здійснення конкретно взятого суб´єктивного цивільного права, визначається юридичною нормою або змістом цього права.

Відзначимо, що вирішення цього питання може мати суттєве практичне значення. З´ясування цієї обставини дає відповідь на запитання здійснювалося чи не здійснювалося певне суб´єктивне цивільне право і відповідно настали чи не настали певні юридич­ні факти.

Згідно з ч. 2 ст. 12 ЦК України нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випад­ків, встановлених законом. Наприклад, невикористання осо­бою права на надання належного їй приміщення у платне стро­кове користування не може призвести до втрати особою цього суб´єктивного права. У той же час, відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спад­щини, він вважається таким, що не прийняв її.

Суб´єктом здійснення суб´єктивного цивільного права може бути лише уповноважена особа.

У переважній більшості випадків такою уповноваженою осо­бою виступає сам носій, володар цивільного права. Такий висно­вок ґрунтується на аналізі положень цивільного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 12 ЦК України. Наприклад, власник квартири виступає продавцем в договорі купівлі-продажу цієї квартири.

Поряд з цим в цивільному праві України можливі випадки, коли суб´єктивне право однієї особи фактично здійснюється ін­шою. При цьому саме суб´єктивне цивільне право належить одній особі, проте, в силу повноважень, передбачених законодавством, дії по використанню можливостей, закладених у цьому праві, здійснюються іншою особою, але з метою задоволення потреб і ін­тересів саме носія цього права. (В іншому випадку має місце зви­чайне здійснення суб´єктивного цивільного права його носієм).

Проаналізувавши з таких позицій чинне цивільне законодавс­тво, слід дійти висновку, що особою, яка здійснює суб´єктивне цивільне право іншої фізичної особи, виступає представник, що діє від імені носія суб´єктивного цивільного права.

Окрім здійснення цивільних прав на підставі представництва можливі й інші випадки, при яких цивільне право однієї особи здійснюється іншою. Так, чинним законодавством передбаче­на можливість здійснення однією особою права на захист іншої при виникненні обставин, що породжують право на вчинення дій у стані необхідної оборони (ст. 1169 ЦК України). Вказаний висновок випливає з визначення поняття «необхідна оборона», закріпленого у КК України. Зокрема, згідно з ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені як з метою захисту охоронюваних законом прав і інтересів особи, яка захищається, так і інтересів іншої особи від суспільно-небезпечного посягання.

Виходячи з вищевикладеного, можна дійти висновку, що здій­снення суб´єктивного цивільного права - це добровільне вчинен­ня уповноваженою особою активних чи пасивних дій, спрямова­них на використання можливостей, закладених в суб´єктивному праві, для задоволення потреб носія цього права або інших осіб.

У залежності від характеру суб´єктивного цивільного права здійснення права може бути постійним, періодичним, разовим.

Постійним слід визнати здійснення суб´єктивного права, що безперервно відбувається протягом всього строку існування са­мого цього права. Наприклад, здійснення особою свого права на життя, права власності на майно.

Періодичним слід визнати здійснення суб´єктивного цивільно­го права, що може мати місце декілька разів в межах строку існу­вання самого цього права. Наприклад, здійснення суб´єктивного права користування майном за договором позички.

Разовим слід вважати таке здійснення суб´єктивного права, наслідком якого є втрата цього права його носієм. Наприклад, здійснення власником права дарування майна.

Під способом здійснення суб´єктивного цивільного права слід розуміти дію або комплекс дій по використанню можливостей, закладених в цивільному суб´єктивному праві, що вказують, за допомогою яких рухів, прийомів, засобів, у якому порядку і по відношенню до яких матеріальних чи нематеріальних об´єктів здійснюється це право.

Способи здійснення цивільних прав визначаються самим суб´єктом здійснення. Разом з тим, слід відзначити, що на виб­ір способу здійснення цивільного права впливає ряд обставин об´єктивного та суб´єктивного характеру.

До об´єктивних відносяться обставини, що не залежать від волі суб´єкта здійснення суб´єктивного цивільного права. Се­ред них слід виділити зміст і призначення самого суб´єктивного цивільного права, що здійснюється уповноваженим суб´єктом; норму права; характер об´єкту, на який вчинятиметься відповід­ний вплив при здійсненні певного суб´єктивного права; наяв­ність чи відсутність знарядь, необхідних при використанні від­повідних способів здійснення; природні та географічні умови, що склалися на певний період часу у певній місцевості; економічні умови, що склалися на ринку певних товарів, робіт та послуг. Наприклад, відповідно до ст. 1247 ЦК України здійснення права на складання заповіту можливе шляхом складання відповідно­го письмового нотаріально посвідченого документа. Тобто вибір способу здійснення вказаного суб´єктивного цивільного права визначається нормою права.

До суб´єктивних відносяться обставини, існування яких за­лежить від самого суб´єкта здійснення суб´єктивного цивіль­ного права. Серед них слід виділити мету здійснення; індивіду­альні особливості самого суб´єкта здійснення (фінансовий стан суб´єкта, стан здоров´я тощо). Наприклад, для обробки власного трав´яного газону особа, яка страждає на хворобу серця, буде на­магатися не використовувати способи, що можуть призвести до перевантажень у роботі серця.

Існує велика кількість безпосередніх способів здійснення суб´єктивних цивільних прав. Такими способами можуть бути: складання документа, вчинення правочину, споживання речі, звернення до відповідного державного органу тощо. Способи здійснення цивільних прав можна класифікувати на підставі різних кваліфікуючих ознак.

По-перше, залежно від правової регламентації способу здій­снення суб´єктивного права можна виділити способи, що регла­ментовані нормами права, та такі, що не регламентовані норма­ми права.

Якщо порядок застосування конкретного способу, яким здій­снюється цивільне право, встановлений законодавством, його слід вважати регламентованим нормами права. Наприклад, від­повідно до чинного законодавства таким є спосіб по здійсненню права на видачу довіреності, оскільки згідно з ч. З ст. 244 та ст. 245 ЦК України здійснення цього права можливе шляхом скла­дання уповноваженою особою письмового, а у деяких випадках ще і нотаріально посвідченого, документа з метою передачі ін­шій особі для представництва перед третіми особами. Тобто, має місце детальна правова регламентація зазначеного способу здій­снення цивільного права.

Якщо ж порядок застосування конкретного способу, яким може здійснюватися суб´єктивне цивільне право, не встанов­лений у законодавстві, його слід вважати нерегламентованим нормами права. Як приклад можна навести способи по здійс­ненню права власності на більшість рухомих речей. Адже чин­ним цивільним законодавством України не регламентуються питання щодо порядку здійснення правомочностей володіння, користування та розпорядження такими речами.

По-друге, в залежності від можливості здійснення цивільно­го права лише одним єдиним чи кількома способами здійснен­ня можна розрізняти виключні та альтернативні способи здій­снення суб´єктивних прав. Так, якщо здійснення конкретного цивільного права можливе лише одним єдиним способом, то цей спосіб по відношенню до здійснення цього суб´єктивного права буде вважатися виключним. Наприклад, відповідно до чинного законодавства таким є спосіб по здійсненню права на відмову від спадщини осіб, які постійно проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки згідно з ст. 1273 ЦК Украї­ни здійснення цього права можливе лише шляхом складання та подання до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про відмову від спадщини.

Якщо здійснення цивільного права можливе одночасно кількома різними способами, то ці способи по відношенню до здійснення цього права та один до одного слід вважати альтер­нативними. Наприклад, відповідно до ст. 684 ЦК України у разі передання на підставі договору купівлі-продажу некомплектно­го товару покупець має право вимагати від продавця за своїм ви­бором: пропорційного зменшення ціни або доукомплектування товару у розумний строк. Якщо продавець у розумний строк не доукомплектував товар, покупець має право за своїм вибором: вимагати заміни некомплектного товару на комплектний або відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої гро­шової суми.

По-третє, в залежності від розподілу самих суб´єктивних цивільних прав за підгалузями цивільного права можна розріз­няти способи здійснення речових прав, зобов´язальних прав, спадкових прав, особистих немайнових прав, прав, що виника­ють у сфері інтелектуальної діяльності.

У цій класифікації вид способу здійснення суб´єктивного цивільного права визначається в залежності від підгалузі цивіль­ного права, до якої належить суб´єктивне цивільне право, що здійснюється цим способом.

По-четверте, в залежності від правових наслідків використан­ня того чи іншого способу здійснення суб´єктивного цивільного права їх можна поділяти на фактичні та юридичні.

До фактичних способів здійснення суб´єктивних цивільних прав відносять способи, не спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов´язків. До них належать використання квартири для проживання, користування пред­метами домашнього побуту, одягом, обробка власної земельної ділянки тощо.

До юридичних способів відносять такі способи, внаслідок за­стосування яких відбувається встановлення, зміна та припинен­ня юридичних прав та обов´язків. Наприклад, складання пись­мового документу - заповіту, укладення договору дарування при здійсненні суб´єктивного права по даруванню майна, звернен­ня до суду із позовною заявою при здійснення права на захист тощо.

По-п´яте, відповідно до правомочностей носія суб´єктивного цивільного права розрізняють: способи, що полягають у вчинен­ні уповноваженою особою дій, спрямованих на використання закладених у даному праві можливостей, та способи, за допомо­гою яких уповноважена особа може захистити це суб´єктивне цивільне право у разі його порушення.

Перша група способів включає у себе способи, що полягають у вчиненні уповноваженою особою власних позитивних дій, спря­мованих на безпосереднє використання закладених у даному праві можливостей. Наприклад, дії по експлуатації належного на праві власності автомобіля, використання цегли і цементу для будівництва дачного будинку, проживання у жилому приміщенні тощо. Крім цього, до цієї групи слід віднести способи, що поляга­ють у висуненні відповідних вимог до інших осіб про виконання покладених на них обов´язків. Наприклад, вимога про своєчасну поставку партії товару на підставі договору поставки товару.

Слід зазначити, що наведений розподіл - доволі умовний, оскільки фактично при здійсненні будь-якого суб´єктивного цивільного права має місце поєднання способів обох вищевказа­них груп. Просто в одних випадках домінуючим є спосіб першої групи, а в інших - другої. Так, наприклад, вчинення уповнова­женою особою дій по володінню певною річчю одночасно можна розглядати як вимогу, звернену до інших осіб, про непорушення вказаного суб´єктивного цивільного права. Разом з тим, при звер­ненні до іншої особи з вимогою про виконання обов´язку по пос­тавці товару на підставі договору поставки має місце вчинення відповідних дій: підготовка та складання письмового документу, надіслання цього документу контрагенту по договору тощо.

Друга група включає у себе способи, за допомогою яких особа може захистити своє порушене суб´єктивне цивільне право (спо­соби захисту уповноваженою особою свого порушеного права).

Аналіз чинного законодавства та наукової літератури свід­чить, що способи, які можуть застосовуватися уповноваженою особою з метою захисту її порушеного суб´єктивного цивільного права, поділяються на два основні блоки:

а) способи самозахисту;

б) способи, що полягають у зверненні із вимогою про захист порушеного права відповідним способом до уповноваженого де­ржавного органу.

У свою чергу до способів самозахисту відносяться:

1.   Способи, що полягають у вчиненні уповноваженою особою дозволених законом дій фактичного характеру, спрямованих на захист її суб´єктивних цивільних прав.

2.   Способи, що полягають у застосуванні уповноваженою осо­бою по відношенню до правопорушника заходів оперативного впливу.