Для того, щоб та чи інша дія тієї чи іншої особи набула юридич­ної сили, вона має бути юридично значимою і спричинена волеви­явленням цієї особи. Воля є вродженою здатністю людини. Як уже зазначалося, вона має внутрішні і зовнішні вияви. Внутрішня воля відображається лише у свідомості. Зовнішнім виявом волі є дія. Такий поділ волі є умовним, але з його допомогою можна з´ясувати суть такого правового поняття як юридична сила юридично значи­мої дії (або сила юридичної дії). Юридична сила дії визначається її адекватністю внутрішній волі особи, яка вчинила цю дію.

У житті трапляються обставини, здатні негативно впливати на внутрішню волю, а відтак і на юридичну силу дії. Ці обстави­ни можна розділити на дві групи: а) передбачені законом; б) ви­падкові.

До першої групи слід віднести обставини, за наявності яких особа або взагалі не може вважатися носієм внутрішньої волі (не­дієздатна особа), або є обмеженою у волевиявленні (неповноліт­ня особа, обмежена судом у дієздатності). Регулюючи відносини, пов´язані з дієздатністю, законодавець виходить з того, що осо­би, які не мають внутрішньої волі, не в змозі вчинити юридичні дії. Обмеження в дієздатності враховує несталість волі особи, не­спроможність завжди усвідомлювати свої дії або належним чи­ном керувати ними, що може призвести до небажаних наслідків як для самої особи, так і для інших осіб. Юридично значимі дії обмежених у дієздатності осіб можуть набувати чи не набувати юридичної сили залежно від дотримання цими особами порядку вчинення таких дій.

Так, обмежені в дієздатності можуть укладати правочини за згодою піклувальника. Для обставин, які передбачені законом і які впливають на юридичну силу юридично значимих дій, ха­рактерним є те, що вони діють протягом визначеного законом часу або до відміни рішення суду про визнання особи недієздат­ною чи обмеженою в дієздатності.

До випадкових відносять обставини, внаслідок яких воля особи може бути паралізована на короткий час (мить). До цих обставин слід віднести: сон, хворобливе марення, афект, сп´яніння, насильство, обман, помилки тощо. До цієї групи входять також такі обставини, за яких особа діє з примусу, хоча і свідомо, знаючи про те, що її дії можуть призвести в майбут­ньому до негативних наслідків як для неї, так і для близьких їй людей. Зазвичай це відбувається в результаті збігу несприятли­вих обставин (кабальні правочини). Постає питання про силу юридичних дій, вчинених під впливом випадкових обставин.

Якщо буде доведено, що особа діяла під впливом обставин, які тимчасово паралізували її волю або змусили її саме так вчи­нити, то такі дії не мають юридичної сили. Але це твердження не діє, якщо буде підтверджено, що особа свідомо дійшла до такого стану вживанням алкоголю чи наркотиків або іншим способом. Навіть тоді слід розрізняти дії залежно від їх спря­мованості. Якщо громадянин, перебуваючи у стані сп´яніння, заподіяв будь-кому шкоду, то він повинен її відшкодувати. Якщо ж стан його сп´яніння був використаний іншими особа­ми, і він вчинив дію, яка негативно вплинула на майновий чи особистий стан його або інших осіб, то така дія не має юридич­ної сили. Юридичне значення матимуть дії тих осіб, які непра­вомірно використали особу, що перебувала в стані сп´яніння.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що юридичні дії слід віднести до юридичних фактів.