Дії, як акти поведінки людей або окремої особи, яка наділе­на волею і здатна її виявляти, є предметом вивчення психології або інших наук про людину. Водночас це питання є актуальним і для науки цивільного права. Так як з волевиявленням окремих людей цивільне законодавство пов´язує певні правові наслідки, воно є однією з підстав виникнення цивільно-правових відносин. Ґрунтуючись на цьому, цивільно-правові відносини можна поді­лити на дві групи:

1)  правовідносини, що виникають з волі їх учасників;

2)  правовідносини, що виникають з інших, передбачених за­коном підстав.

Перша група правовідносин передбачає обов´язковість воле­виявлення їх суб´єктів, друга - може носити як вольовий, так і не вольовий характер. Таким чином, всі дії можна поділити на юридично значимі й байдужі до права.

Під юридично значимими діями розуміють дії однієї особи стосовно інших осіб, які призводять до безпосереднього або опо­середкованого виникнення юридичних фактів (правочини, де­лікти тощо). Опосередковано юридичні факти виникають тоді, коли особа не вступає в безпосереднє спілкування із зацікавле­ними особами, але наслідки своїх дій пов´язує з їх інтересами (складання заповіту, видача довіреності).

Як бачимо, для юриста має значення дія як зовнішнє вияв­лення волі особи. Внутрішнє волевиявлення відображається у свідомості людини; цивільне право не може його зафіксувати, а відтак воно не породжує правових наслідків.

Однак не кожна дія як волевиявлення є юридичною дією. Більшість дій людей для права «байдужі». Людина спить, їсть, збирає в лісі гриби або ягоди, просто прогулюється - ці дії для права здебільшого є нейтральними. Але можливі випадки, коли виникає питання: а чи має право особа діяти таким чином. Уяві­мо, вартовий заснув на посту, або громадянин збирає гриби чи ягоди в забороненій зоні. Зрозуміло, такі дії не байдужі для пра­ва, вони можуть бути підставою для виникнення певних право­вих наслідків. Отже, кожна певна дія залежно від місця, часу та інших чинників її здійснення може мати юридичну силу.

Юридичні дії поділяються на активні й пасивні, законні й протиправні.

Активні дії проявляються у виконанні чого-небудь. Початком активної дії є бажання «хочу», кінцем - «роблю». До активних дій можна віднести виплату платежів, передачу речей, виконан­ня робіт, укладання договорів тощо.

Пасивні юридично значимі дії проявляються в утриманні від виконання того, що слід зробити. Початком пасивної дії є неба­жання щось робити («не хочу»), кінцем - нездійснення чогось («не роблю»). Не сплачую податки, не виконую роботу, хоча знаю, що зобов´язаний це робити.

Пасивні дії ще називають «бездіяльністю». На нашу думку, термін «пасивні дії» більш придатний для розкриття змісту цьо­го явища. Застосовуючи саме цей термін, ми акцентуємо увагу на вольовому характері бездіяльності, на волевиявленні. Не ви­конуючи певний обов´язок, особа виявляє волю до цього.

Законні дії - це ті дії, які базуються на певних статтях цивіль­них або інших законів, на які особа має право. Для громадян за­конними є дії, що не заборонені правом, для посадових осіб - ті, що дозволені законом.

Протиправними слід вважати дії, що порушують те чи інше право. Іншими словами, правовими діями особа реалізує своє право, протиправними - порушує права інших осіб.