В законодавстві є різні визначення майна як об´єкта цивіль­них прав. В одних випадках під майном розуміють певні речі або їх сукупність (ст. 13, 22, 23, 24 Закону України «Про влас­ність»), в інших - власністю членів трудового колективу де­ржавного підприємства може бути не тільки майно, а й майнові права (ст. 38 Закону України «Про власність»). У спадковому праві застосовується ще одне значення поняття «майно» - усі майнові права та обов´язки, які переходять від спадкодавця до спадкоємців.

Не внесено ясності щодо цього поняття і нормами ЦК Ук­раїни. Так, у ст. 177 ЦК зазначено, що об´єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт..., а також інші матеріальні й нематеріальні блага. Ґрунтуючись на вищезазначеному мож­на дійти висновку, що майнові права не відносяться до майна. Водночас згідно зі ст. 190 ЦК, майном як особливим об´єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові пра­ва та обов´язки.

На нашу думку, це поняття слід розглядати в широкому і вузькому значенні. У широкому розумінні до майна потрібно віднести всі майнові блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини (речі, майнові права, результати робіт, послуги тощо). Іншими словами, майном у цивільному праві є все те, що підлягає грошовій оцінці.

Протилежними за змістом є поняття «нематеріальні» і «немайнові» блага². До нематеріальних благ належать результа­ти інтелектуальної, творчої діяльності та інформація (ст. 199-200 ЦК України). Особистими немайновими благами, які охоро­няються цивільним законодавством, є: життя і здоров´я; честь, гідність і ділова репутація; ім´я (найменування); свобода літера­турної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються законом (ст. 201 ЦК України).

У вузькому розумінні (ст. 190 ЦК України), майном як особ­ливим об´єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а та­кож майнові права та обов´язки. Саме на такому розумінні майна базується поділ інститутів цивільного права на речово-правові та зобов´язально-правові.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що всі об´єкти цивільних правовідносин можуть поділятися на такі, що носять майновий характер - речі, результати робіт та послуг³, майнові права та обов´язки; нематеріальні блага; немайнові блага.

Речі як об´єкти цивільного права фігурують у відносинах власності та інших речових правах, особливо при визначенні: які предмети (речі) можуть бути об´єктом приватної чи держав­ної власності, які є вилученими з обігу, а які обмежені в ньому, які підлягають конфіскації, а які не підлягають.

Послуги є об´єктами зобов´язального права. Наприклад, охо­ронець надає послуги по охороні майна власників, які уклали з ним договір охорони. Об´єктами зобов´язального права можуть бути і результати робіт, а також речі. Різниця між речовим і зобов´язальним правом полягає в тому, що в речовому праві пра­во на річ здійснюється власником чи законним володільцем само­стійно без посередництва іншої особи, тоді як у зобов´язальному праві для задоволення власником свого права недостатньо лише його волі, потрібна також воля іншої особи (наприклад, для ук­ладання договору оренди - згода орендатора, купівлі-продажу -покупця).

Поняття та види речей у цивільному праві. Речами в цивільному праві називають предмети матеріального світу, здатні задовольняти певні потреби людини. Головне, щоб людина могла панувати над цими предметами, щоб вони були в цивіль­ному обігу, мали значення майна. (Відкриті, але невидобуті ко­рисні копалини, незловлені дикі тварини не є речами).

До речей можуть відноситися як предмети природи, так і ви­роби людської праці. Зміст поняття «речі» не є постійним. У ра­бовласницькому суспільстві основним об´єктом цивільних прав був раб. Із розвитком капіталістичних відносин до речей ста­ли зараховувати акції та інші цінні папери як символи речей. У СРСР земля була виключена з цивільного обігу і не відносила­ся до речей.

Законодавчими актами визначається обігоздатність речей. Під обігоздатністю речей розуміють можливість вільно роз­поряджатися речами як об´єктами цивільних прав шляхом їх передачі іншим особам. Підставою для передачі майна можуть бути договори, спадкування, адміністративні акти тощо. За­конодавство України надає можливість суб´єктам цивільного права вирішувати питання, пов´язані з обігом речей, на свій розсуд.

 

 

Але суспільні інтереси спонукають державу в деяких випад­ках перешкоджати вільному обігу речей. За обігоздатністю речі поділяються на: речі, не вилучені з обігу; речі, вилучені з при­ватного обігу; речі, обмежені в приватному обігу.

Переважна більшість речей, які оточують людину і служать для задоволення її потреб, - це речі, що не вилучені з приват­ного обігу. Правовий режим цих речей полягає в тому, що вони можуть вільно переходити у власність будь-якої особи на підста­вах, передбачених законодавством.

До речей, вилучених з приватного обігу, належать: зброя, боєприпаси, крім мисливської та спортивної зброї, яку можна придбати з дозволу органів внутрішніх справ; бойова і спеціаль­на військова техніка; ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва. Крім того, до них також належать: бойові отруйні речовини; нарко­тичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отриманих громадянами за призначенням лікаря); протиградні установки; державні еталони одиниць фізичних ве­личин; електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що засто­совуються правоохоронними органами (крім газових пістолетів, револьверів та набоїв до них, заряджених речовинами сльозото­чивої та дратівної дії).

Вищезазначені види речей не можуть бути у власності грома­дян, громадських об´єднань, міжнародних організацій та юри­дичних осіб інших держав на території України. Речі, вилучені з обігу, не підлягають відчуженню. Тобто, власник таких речей не має права їх продавати або передавати на інших підставах будь-яким приватним особам.

До речей, вилучених з цивільного обігу, слід віднести також: непридатні для споживання продукти харчування, небезпечні для життя людей речовини, деякі інші речі, перелік яких визна­чається законодавчими актами.

До речей, обмежених у приватному обігу, належать речі, для придбання яких громадянам та приватним юридичним особам необхідний дозвіл уповноважених органів. Так, громадяни, які досягли 18-річного віку, мають право придбати холодну та пневматичну зброю; які досягли 21-річного віку можуть з дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання набувати пра­ва власності на вогнепальну гладкоствольну зброю; з досягнен­ням 25-річного віку - на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізни­ми стволами).

Для набуття права власності на радіоактивні речовини особа повинна отримати на це дозвіл Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки. Такий дозвіл надається за на­явності висновку органів територіальної санітарно-епідеміоло­гічної служби про можливість використання цих речовин май­бутнім власником в існуючих умовах (додаток № 2 до Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 p.).

Правовий режим речей складається з порядку користування речами, способів і меж розпорядження ними та інших правомір­них дій. Залежно від особливостей правового режиму речей їх поділяють на такі:

• рухомі й нерухомі;
• індивідуально визначені й визначені за родовими ознаками;
• подільні й неподільні;
• споживні й неспоживні;
• головні й приналежні до них, плоди і доходи.

Речі рухомі й нерухомі. Речі, переміщення яких можливе без шкоди їх призначенню, відносяться до рухомих, якщо законо­давчими актами не встановлено інше. До нерухомих речей нале­жать земельні ділянки і все, що тісно з ними пов´язане (будинки, споруди, підприємства, інші майнові комплекси, багаторічні на­садження).

Земельна ділянка, що належить окремому суб´єктові, є час­тиною території держави, яка теж має право вирішувати деякі питання, пов´язані з цією ділянкою, зокрема, може вилучати її для державних і суспільних потреб. Держава зацікавлена в тому, щоб нерухоме майно було корисним не лише його власни­кові, а й суспільству в цілому.

Законодавчими актами встановлений особливий порядок переходу нерухомого майна від одного власника до іншого. Як правило, правочини з приводу нерухомого майна укладаються за місцем його знаходження і потребують нотаріального посвідчення. Будь-яке відчуження нерухомого майна потребує державної реєстрації. До більшості рухомого майна такі вимоги не висуваються.

Таким чином, практичне значення поділу речей на нерухомі й рухомі полягає в тому, що власники більш обмежені в діях сто­совно нерухомого майна, а їх права на нього більш захищені, ніж права на майно рухоме.

Речі індивідуально-визначені й родові. Індивідуально-визна­ченими є речі, які відрізняються від інших речей цього ж роду, що і вони та характеризуються індивідуальними ознаками. До них належать: речі, виділені із загальної маси речей одного й то­го ж роду (наприклад, із партії холодильників виділений один); речі, єдині у своєму роді (наприклад, картина Айвазовського «Кораблі на рейді»); речі, що відрізняються від інших певними ознаками (наприклад, міст ім. Є. Патона в м. Києві).

Родовими називаються речі, які належать до одного роду і визначаються кількісними ознаками - числом, вагою, мірою. Наприклад, 10 центнерів пшениці, 100 кубометрів деревини, 50 метрів сукна.

Правове значення поділу речей на індивідуально-визначені й родові полягає в тому, що при втраті індивідуально-визначеної речі боржник звільняється від обов´язку передати подібну до неї річ кредитору, але зобов´язаний виплатити останньому грошову компенсацію; при втраті родових речей боржник, як правило, зобов´язаний передати кредиторові інші подібні речі.

Якщо предмет зобов´язання - індивідуально-визначена річ, то кредитор має право вимагати повернення йому саме цієї речі, а боржник не має права замінити її грошовою компенсацією.

Подільні і неподільні речі. До подільних речей у правовому значенні належать речі, які при поділі їх на частини не втрача­ють свого первісного господарського призначення (продукти хар­чування, цемент, будь-яка рідина тощо). Неподільними є речі, які неможливо поділити без втрати їх основного господарського призначення (телевізор, холодильник, автомобіль).

Практичне значення такого поділу речей полягає в тому, що неподільна річ у правовідносинах розподілу речей в натурі має бути або продана, а виручені від продажу гроші поділені, або пе­редана одному із співвласників з покладанням на нього обов´язку відшкодувати іншій стороні вартість належної їй частини. Ін­коли для вирішення питання поділу неподільної речі необхід­но затвердити план поділу в компетентних державних органах (частина будинку та земельної ділянки, на якій розташований будинок). Індивідуально-визначені речі належать до неподіль­них, а родові - до подільних.

Споживні й неспоживні речі. Деякі речі при їх використанні споживаються (знищуються) повністю чи видозмінюються, інші - зберігають свою цінність тривалий час.

Речі, які при використанні споживаються (продукти харчу­вання) або перетворюються в іншу річ (сировина), називаються споживними.

Неспоживними називаються речі, які при використанні збері­гають своє призначення тривалий строк (дорогоцінне каміння, одяг, засоби виробництва). Пошкодження, зношення цих речей відбувається внаслідок тривалого користування ними (без їх зміни). Практичне значення поділу речей на споживні й неспо­живні полягає в тому, що одні правочини можна укладати лише стосовно споживних речей, а інші - стосовно неспоживних. Нап­риклад, предметом договору позики можуть бути лише споживні речі. Це пояснюється тим, що позичальник на позичені ним речі* набуває права власності, і на ньому лежить обов´язок повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошей або кількість речей та­кого ж роду і якості. Інакше вирішується питання за Договором найму, оренди. У такому разі предметом договору можуть бути лише неспоживні речі, оскільки наймач з припиненням дого­вору зобов´язаний повернути те саме майно, яке він отримав у тимчасове користування.

Речі головні й приналежні. Часто речі перебувають у такому господарсько-цільовому зв´язку, при якому одна з них висту­пає головною, а інша - приналежною. Інколи виникає склад­ність у визначенні головної і приналежної до неї речі. Приналежна річ не обов´язково пов´язана з головною річчю фізично чи складає її частину, вона може бути предметом самостійного правочину.

У разі необхідності визначити головну річ і приналежну до неї, слід виходити з того, що головною вважається та річ, заради якої виникають конкретні правовідносини. Наприклад, покупе­ць вирішив придбати скрипку, яка зберігається у спеціальному футлярі. У цьому випадку скрипка буде головною річчю (основ­ним предметом договору купівлі-продажу), а футляр - приналежною до головної речі, бо виступає доповненням до скрипки.

Практичне значення поділу речей на головні й приналежні полягає в тому, що приналежна річ наслідує долю головної речі, якщо в договорі або законі не встановлене інше. Поняття прина­лежності має значення в договорах поставки машин, обладнання тощо. Така продукція повинна поставлятися в комплекті з необ­хідними приналежностями.

Визначення головної і приналежної речі набуває актуальності у зв´язку із закріпленням у цивільному законодавстві поділу речей на нерухомі і рухомі. При купівлі-продажу земельної ді­лянки, як головної речі, потрібно визначати приналежні їй речі - будівлі, багаторічні насадження, дороги.

Від приналежності необхідно відрізняти складові частини речі, які не можуть бути відокремлені від неї без пошкоджен­ня або істотного знецінення. При переході права на річ складові частини не підлягають відокремленню.

Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу ви­користовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю - складна річ. Наприклад, садиба - земельна ділянка, ра­зом з розташованими на ній спорудами, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. При відчуженні житлового будинку відчужується вся садиба, якщо інше не вста­новлено договором або законом (ст. 381 ЦК України).

Плоди і доходи. Плоди - це речі, які природним шляхом по­роджені іншими речами. Плоди відділяються від самої речі без суттєвих її змін і можуть бути об´єктом цивільних правовідно­син як самостійно, так і разом з об´єктами, від яких вони відді­лились. При цьому діє загальне правило, згідно з яким плоди на­лежать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором, укладеним власником цього майна з іншою особою (ст. 189 ЦК України).

Якщо володілець речі (наприклад, охоронець, заставодержатель) не має права користуватися нею, то він не вправі користува­тися і її плодами, якщо інше не встановлене законом і договором.

Поняття «доходи» має два значення. У широкому розумінні - плоди і грошові надходження, у вузькому - те, що приносить влас­никові речі експлуатація його речі іншими особами на підставі ук­ладених з ними правочинів (наприклад, від речі, переданої у найм, наймодавець одержує доход у вигляді певної плати).

До об´єктів цивільного права ЦК України відносить також продукцію - сукупність продуктів або окремий продукт вироб­ництва, що отримують суб´єкти підприємницької діяльності. Продукція, як і плоди та доходи, належить власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором власника з ін­шою особою (п. 2 ст. 189 ЦК України).

Цивільні кодекси різних держав по-різному вирішують пи­тання щодо того, кому належить продукція, плоди і доходи. Так, ЦК Російської Федерації (ст. 136) встановлює правило, за яким плоди, продукція та доходи від майна належать особі, яка вико­ристовує це майно на законних підставах, якщо інше не перед­бачено законом або договором. Тобто, за загальним правилом, плоди і доходи від переданої наймачеві речі належать не влас­никові речі, а наймачеві, заставодержателю. Тому в Російській Федерації при укладанні договору власник повинен передбачи­ти, кому будуть належати плоди і доходи, і тим самим захистити свої права у майбутньому.

Гроші як об´єкт цивільних прав. До речей цивільне право відносить також гроші. їм властиві ознаки родових, подільних і замінних речей. Особливістю грошей, як родових і подільних речей, є те, що вони визначаються не кількістю грошових зна­ків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць - грошовою сумою. Завдяки цьому борг можна погасити будь-якими купю­рами.

Гроші можуть бути як основним об´єктом цивільних прав, так і виконувати функцію загального еквівалента платежів.

Основним об´єктом цивільних правовідносин гроші виступа­ють у договорах позики, кредитного договору, при заповіті збе­режень у кредитних установах тощо.

Виконуючи функцію загального еквівалента платежів, гро­ші виступають мірилом вартості всіх товарів, інструментом, що забезпечує їх обіг, засобом збереження їх цінності. Гріш­ми погашаються майнові борги, відшкодовуються збитки, за­подіяні іншій особі, виплачується вартість частки у спільній власності у випадку залишення всього майна одному із спів­власників.

У деяких випадках гроші як об´єкт цивільного права мо­жуть виступати і як індивідуально-визначене майно. Зазви­чай це відбувається тоді, коли вони придбані для колекції або виконують функцію речових доказів у скоєному злочині. У цих та інших випадках кожна грошова одиниця індивіду­алізується своїм номером і відноситься до речей незамінних і неподільних.

На гроші поширюються загальні правила щодо майна, за ви­нятками, передбаченими законом. Так, у ст. 389 ЦК України за­значено, що гроші не можуть бути витребувані від добросовісно­го набувача.

Гривня - це законний платіжний засіб, обов´язковий до прий­мання за номінальною вартістю на всій території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випад­ках і в порядку, передбачених законом.

Особливою різновидністю речей є цінні папери, які потребу­ють самостійного розгляду.