Англійська дипломатія є класичною, свого роду еталоном, вона вплинула на розвиток світової дипломатії в XIX—XX ст. Дипломатія всіх країн Співдружності, та й інших країн, сформувалася під впливом англійської дипломатії. Насамперед, Англія має величезний досвід дипломатичної діяльності. Історія англійської дипломатії почалася із встановлення країною закордонних торговельних відносин, і першим дипломатичним документом була Купецька хартія, датована 1303 р. [З, с. 265].

Найсильнішою рисою англійської дипломатії є бездоганне знання предмета, проблем, що підлягають вирішенню, знання країн, енциклопедичні дані, які передаються з покоління в покоління. А якщо врахувати, що англійська імперія володіла майже половиною земної кулі ("країна, в якій ніколи не заходило сонце"), то стає зрозумілим, чому англійська документація носить всеосяжний характер. У цьому англійській дипломатії активно допомагала й британська розвідка, що була і є міцно зв’язаною з Форін Офіс.

Наприклад, матеріали, довідки, підготовлені до Паризької мирної конференції 1919 року, були настільки солідними і достовірними, що використовувалися іншими делегаціями.

Англійська дипломатія дуже вміло захищає інтереси своєї країни та її громадян. Англійський прем’єр-міністр і міністр закордонних справ ще в середині XIX ст. так сформулювали її завдання: "В Англії немає постійних ворогів і постійних друзів. У неї є тільки постійні інтереси", "Англійський підданий — це свого роду громадянин Римської імперії. Сильна рука англійського уряду повинна надавати йому допомогу і захист у будь-якому куточку земної кулі". А міністр закордонних справ консервативного уряду М. Ріф- кінд визначив завдання сучасної англійської дипломатії: "Найкраще відштовхнутися від слів лорда Пальмерстона: дотримання британських інтересів повинно бути єдиною турботою британ кого міністерства закордонних справ" [3, с. 266].

Встановлюючи контакти з англійськими дипломатами і ведучи з ними бесіди, слід пам’ятати, що вони не дуже люблять розмови про глобальні проблеми, на відміну від американців, які мають пристрасть до різних доктрин. Англійці воліють мати справу з конкретними питаннями сьогоднішнього чи завтрашнього дня, залишаючи "космічну дипломатію" майбутнього вченим і журналістам. Головною метою британської дипломатії було не дозволити жодній державі Європи зайняти домінуюче становище в Європі, що зараз, у зв’язку із створенням об’єднаної Німеччини, стає все більш важчим, непосильним для неї завданням. От чому в 90-ті роки XX ст. вона відмовилася від теорії "рівноваги сил". Ця теорія змушувала її виступати проти Німеччини, що могло б погіршити становище Британії. Англійська дипломатія пильно стежить за змінами міжнародної ситуації й одразу реагує на них. Вона довгий час не бажала зв’язувати себе без вагомої потреби далекосяжними зобов’язаннями. Англійська дипломатія не любить робити крутих поворотів у своєму курсі, але, коли їй це потрібно, вона сама є ініціатором.

Англія ще в роки Першої світової війни оголосила слідом за президентом СІЛА В. Вільсоном політику "відкритих договорів, відкрито обговорених", але це був пропагандистський захід. Насправді вона завжди виступала за таємну дипломатію, і, відповідно, на відміну від Америки, в її дипломатичній практиці так званих витоків інформації практично не було. Вони мали місце тільки тоді, коли це було вигідно Британії. Англійці вважають, що, якщо кожну стадію переговорів робити відкрито, це призведе не тільки до втрати часу, але й до неможливості досягнення компромісу [3, с. 267].

Англійцям притаманні якості, що підходять для дипломатії. Це, наприклад, їхня схильність до замовчування, натяків. Англійці прагнуть уникати категоричності. Улюбленими їхніми зворотами є: "мені здається", "я думаю", "можливо, я неправий", їх характеризує схильність, якщо це можливо, уникати однозначних відповідей "так" і "ні", що створює іноді труднощі в розумінні їх іноземцями. У такому стилі (ні "так", ні "ні") складаються часто і дипломатичні документи. В англійській мові одне слово може мати багато значень, і тому розуміння того, що насправді хотів сказати англієць і чого він сказати не хотів, буває нелегкою справою. Англієць винятково ввічливий і вимагає такого ж відношення до себе; мовчазний, із незнайомими людьми не буде розмовляти й обговорювати якісь питання; він може бути замкнутим і його треба "розговорити". У той же час англієць дуже чутливий до натяків, добре розуміє гумор, але не любить "брудних" жартів і тому іноді їх засуджує. Усе це відображається й у дипломатії. "Мовчання — ознака згоди", — говоримо ми. Для англійців мовчання означає просто небажання відповідати. Воно у жодному випадку не означає згоди з вами. Культурних, освічених англійців вирізняє вишуканість мови, їм подобається, коли цю вишуканість оцінюють і відповідають тим самим. Англійським дипломатам притаманний високий професіоналізм, уміння вибрати найкращий час для переговорів. Вони наполегливо підвищують свою кваліфікацію — стажуються у військових коледжах, університетах, банках, різних фірмах тощо.

Англійці дуже холоднокровні — у критичних ситуаціях поводяться впевнено, не перебільшують небезпеки, спокійно реагують на зміну обстановки. їхній досвід поведінки в екстремальних ситуаціях заслуговує вивчення. Дуже вміло англійці використовують свої зв’язки з країнами Британської Співдружності: у низці випадків із пропозиціями, вигідними для англійців, виступають країни Співдружності, а англійці відіграють роль "підтримуючої сторони".

Високо оцінюючи англійську дипломатію, не можна не помічати її недоліків. Наприклад, трирічний термін служби дипломатів за кордоном викликає невдоволення самих дипломатів і країни перебування. За два роки англійський дипломат налагоджує контакти, а на третьому вже готується до їхнього завершення. Новоприбулі дипломати починають заново встановлювати контакти.

Дехто звертає увагу на зайву самовпевненість і снобізм англійських дипломатів. Іноді він настільки помітний, що заважає налагодженню дружніх контактів на рівноправній основі. Особливого значення англійські дипломати надають етикету (він значно відрізняється від загальноєвропейського). Англійські дипломати або йдуть на порушення етикету, якщо отримають від цього вигоду, або, навпаки, доводять його правила до крайнощів. Щодо поведінки і ділового етикету, перебуваючи в Англії, треба пам’ятати, що шотландців, ірландців, уельсців прийнято називати британцями, а не англійцями. На питання "How do you do" не говоріть про своє здоров’я, а відповідайте таким же питанням. Якщо ваш співрозмовник має дворянське звання, його варто називати "сер" чи "лорд"; зустрічаючись із членом королівської родини, довідайтеся про його титул. Рукостисканням при зустрічі користуються рідко, обмін рукостисканнями прийнятий тільки при першій зустрічі, у ході подальших контактів англійці обмежуються усним вітанням. Жінкам руки, як правило, не цілують, їхнє вбрання не хвалять — це вважається непристойним. При першому відвідуванні нових знайомих прийнято того ж дня надіслати лист подяки, що свідчитиме про ваше бажання продовжити контакт.

У Великобританії дуже суворі вимоги до пунктуальності. Перед початком ділової зустрічі запитайте в партнера, на скільки часу він розраховує. Це свідчення того, що ви цінуєте його час.

В англійських домах не прийнято обмінюватися візитними картками. У гостях у жодному випадку не звертайтеся до незнайомих людей, поки вам їх не відрекомендують.

Щодо поведінки за столом, то тарілки прибираються стюардом тільки після того, як ви покладете ніж і виделку паралельно один одній. Закурити за столом можна тільки після тосту "за Королеву" і з дозволу господині (чи господаря). Зазвичай, курять за кавою.

В Англії дотримуються суворих правил, вибираючи одяг для візитів. На обід приходять у смокінгу, на офіційний вечір одягають фрак.

Англійці не люблять, коли за столом виникають локальні розмови. Ваша промова повинна бути звернена до всіх присутніх, а не тільки до найближчих сусідів. У свою чергу, всі повинні слухати того, хто говорить. Проголошувати тости і цокатися тут не прийнято.

Про англійський стиль контактів, бесід і переговорів можна навести слова американського генерала А. Ведемейра, який брав участь у низці найважливіших американських переговорів: "Особливо виділялося вміння англійців використовувати фрази і слова, що мали більше одного значен- ня і допускали більше, ніж одне тлумачення... Коли йшлося про державні інтереси, совість наших англійських партнерів по переговорах ставала еластичною" [3, с. 270].