2.5. Дипломатичні імунітети і привілеї
З метою ефективного виконання покладених на них акредитуючою стороною повноважень, іноземні дипломати і дипломатичні представництва в країні перебування забезпечуються привілеями та імунітетами, які гарантує їм Віденська конвенція 1961 року.
Імунітет (від латинського "immunitus" — звільнення від чогось) — це звільнення від адміністративної, кримінальної, цивільної юрисдикції країни перебування. Основа дипломатичних імунітетів — особиста недоторканність дипломата. Він не може підлягати арешту чи затриманню у будь-якій формі. Влада країни перебування, звільняючи дипломата від своєї юрисдикції, вживає всіх необхідних заходів для запобігання зазіханням на його особисту свободу та гідність.
Привілеї — це пільги, переваги (наприклад, звільнення від податків, митних зборів і догляду тощо), які рядовим іноземним громадянам не надаються. Надаючи іноземним дипломатам особливі права і звільняючи їх від своєї юрисдикції, держава, що приймає, вважає їх "абсолютно вільними" у виконанні своєї місії. Цей принцип походить від суверенного характеру держав та їхньої рівноправності як суб’єктів міжнародного права.
Дипломатичний імунітет і привілеї надаються дипломатичному персоналу, торговельним представникам (радникам, аташе), їхнім заступникам, аташе з питань оборони та їхнім помічникам, спеціальним аташе, а також розповсюджуються на членів їхніх родин.
Для підтвердження приналежності до дипломатичного персоналу дипломатам та членам їхніх родин служба державного протоколу МЗС видає на підставі закордонних паспортів спеціальні картки, які є свідченням того, що вони користуються всіма привілеями та імунітетами. Дипломати зацікавлені за максимально короткий термін отримати цей документ, бо тільки за його наявності вони можуть ефективно виконувати свої обов’язки, вирішувати питання, які стосуються їхнього проживання в країні перебування.
Деякі країни в дипломатичних паспортах не вказують дипломатичний ранг чи посаду в посольстві, а вживають узагальнений термін "дипломат" (Гана, Замбія, Заїр, Камерун, Індія тощо) або "співробітник закордонної служби" (Нігерія, Сінгапур тощо), або "урядовий службовець" (Бангладеш, Пакистан тощо). У Великобританії взагалі не існує дипломатичних паспортів, а в документах англійських дипломатів є лише запис: "Співробітник дипломатичної служби її Величності". Дипломатичні паспорти видають у США, в них робиться лише запис про те, що їхні власники перебувають за кордоном за призначенням Державного департаменту. У цих та інших подібних випадках посольства, надсилаючи до МЗС країни перебування ноти з запитом про видачу дипломатичної картки і додаючи до неї паспорти нових співробітників, вказують ранги (посади) цих працівників.
При розгляді питань реєстрації паспортів і видачі документів працівникам адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу розшифрування їхніх спеціальностей не вимагається, їм також видаються протоколом МЗС службові посвідчення, які гарантують певні привілеї та імунітети.
Відповідно до Віденської конвенції, існують дві категорії привілеїв та імунітетів: такі, що стосуються дипломатичного представництва, й особисті, що стосуються глав і персоналу диппредставництва.
До першої категорії імунітетів належить недоторканність приміщень представництва. Представники влади країни перебування можуть увійти до них лише з дозволу глави представництва. Це стосується всього приміщення чи його частини, якщо посольство знаходиться у загальному будинку, резиденції глави диппредставництва і території навколо приміщення посольства. При цьому немає значення, чи ці приміщення є власністю акредитуючої держави, чи орендуються.
Відповідно до Віденської конвенції, держава перебування зобов’язана забезпечити належні заходи захисту приміщення від будь-якого проникнення на його територію, нанесення збитків і порушення спокою співробітників посольства. Усе, що знаходиться на території посольства, його засоби пересування користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту і виконавчих дій. Недоторканною є також офіційна кореспонденція посольства, а дипломатична пошта не підлягає відкриванню або затриманню. Дипломатична пошта передається через дипломатичних кур’єрів або шляхом закодованих і шифрованих депеш, для чого диппредставництву, за згодою країни перебування, дозволяється встановлювати спеціальні радіопередавачі. У дипломатичній практиці сьогодні активно використовується також спосіб так званої командирської пошти, коли вона передається з командиром повітряних суден своєї країни, що також передбачається Конвенцією 1961 року.
У випадку розриву дипломатичних відносин та відкликання глави і персоналу (навіть у разі збройного конфлікту) держава перебування повинна поважати й охороняти приміщення представництва з його майном і архівами. Але, на жаль, цього правила далеко не завжди дотримуються, особливо під час збройних конфліктів у країнах Азії, Африки та Латинської Америки.
Згідно з Віденською конвенцією, у випадку збройного конфлікту держава перебування повинна надати всіляке сприяння всім особам, які користуються імунітетами і привілеями, у полишенні країни перебування в найкоротший термін, надавши для цього відповідні транспортні засоби, в тому числі й для перевезення їхнього майна.
Приміщення дипломатичного представництва не може використовуватися для затримання будь-якої особи чи для надання їй притулку, хоча це правило також порушується, і не завжди з вини дипломатів.
Віденська конвенція підтверджує міжнародну практику так званого фіскального імунітету, тобто звільнення диппредставництв від усіх державних, районних чи муніципальних податків, зборів і мита, крім плати за конкретні види обслуговування (електроенергію, газ, воду, телефон, вивіз сміття тощо).
Згідно з Конвенцією 1961 року, диппредставництвам надається низка пільг. Так, наприклад, митні привілеї відповідно до ст. 36 дозволяють ввозити в країну перебування без сплати мита предмети та обладнання, необхідні для офіційного використання в диппредставництві.
Дозволяється також використовувати прапор і емблему (герб) акредитуючої держави на приміщеннях диппредставництва, включаючи резиденцію, автомобіль глави диппред- ставництва.
До другої категорії належать особисті імунітети і привілеї дипломатичних співробітників, основним з яких є особиста недоторканність. У Віденській конвенції (ст. 29) записано: "Держава перебування зобов’язана ставитися до нього (тобто до дипломата. — О. С.) з належною повагою і вживати всі необхідні заходи з метою попередження будь- яких зазіхань на його особу, свободу і достоїнство".
Приватна резиденція посла, як і його кореспонденція, майно та засоби пересування також вважаються недоторканними і користуються захистом.
Дипломати користуються імунітетом від кримінальної відповідальності у будь-яких випадках. Від імунітету стосовно конкретного дипломата, якщо він вчинив якийсь злочин, може відмовитися лише країна, яка його призначала, що буває вкрай рідко, бо такий дипломат, як правило, повертається додому і притягається до кримінальної відповідальності як звичайний громадянин своєї країни.
Дипломати не зобов’язані давати свідчення, але можуть це робити з власного бажання. Вони користуються також імунітетом від цивільної та адміністративної юрисдикції — їх не можна оштрафувати чи піддати якомусь іншому адміністративному покаранню; звільняються від всіх податків, за винятком непрямих, які здебільшого включаються в ціну товару або обслуговування, від усіх трудових, державних та військових зобов’язань.
Митні привілеї забезпечують главі представництва та дипломатам право безмитного ввезення предметів особистого користування і звільнення їхнього багажу від митного огляду, якщо немає підозри щодо перевезення недозволених предметів (наркотики, зброя). На превеликий жаль, такі порушення хоч і дуже рідко, та все ж трапляються.
Проте імунітет і привілеї не звільняють дипломата та членів їхніх сімей від обов’язку поважати закони, укази, правила і звичаї країни перебування і в жодному разі не дають дозволу втручатися в її внутрішні справи.
Одним із привілеїв дипломатичних співробітників посольства є можливість вільного пересування територією країни перебування, за виключенням зон, які закриті для іноземців з міркувань безпеки.
Дипломатам і членам їхніх сімей надають привілеї та імунітети й ті держави, територію яких вони перетинають, аби прибути до місця праці і назад. Це стосується також безперешкодного проїзду адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу.
Дипломатичні привілеї та імунітети у повному обсязі надаються і главам держав і урядів, міністрам закордонних справ, представникам міжнародних організацій, які мають дипломатичний статус, іншим громадянам, які мають дипломатичні паспорти, видані їм на законних підставах.
|
:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування