Загальна тенденція економічного розвитку. На рубежі XIX—XX ст. головною тенденцією розвитку економіки став перехід від капіталізму, заснованого на вільній конкуренції окремих самостійних державних і приватних підприємств, до капіталізму, який базується на багатьох формах монополії або олігополії.

Зміни у виробничих відносинах, що привели до цього переходу, були викликані бурхливим розвитком науки і техніки. В історію період кінця XIX — початку XX ст. увійшов як час другої технологічної революції (перша — промисловий переворот), яка тривала до Першої світової війни (1914—1918).

У цей період кардинально змінились основи наукового мислення, переживало розквіт природознавство, ішов процес формування єдиної системи наук. Тісний взаємозв´язок науки з технікою зумовив поступове перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства.

На рубежі XX ст. виникали великі наукові інститути, лабораторії, створені на потужній технічній базі. Появилась окрема ланка — науково-дослідницька діяльність, завданням якої стало доведення теоретичних рішень до технічного втілення, у тому числі дослідницько-конструкторські розробки, виробничі, технологічні та інші дослідження. Цей процес революційних перетворень у галузі науки згодом охопив техніку й технологію, що сприяло незвично високим темпам зростання обсягу світового промислового виробництва (сумарна виплавка сталі з 1870 по 1900 р. зросла в 20 разів).

Електрика й електротехніка. Важливе значення мали зміни в енергетичній базі виробництва і транспорту: парову енергію було замінено електричною, почалась електрифікація, склалася технологія отримання, передачі й приймання електроенергії. У 1867 р. німецький винахідник В. Сіменс сконструював електромагнітний генератор із самозбудником, який давав змогу за допомогою обертання провідника в магнітному полі отримувати і виробляти електричний струм. У 70-х роках було винайдено динамо-машину, її можна було використовувати не тільки як генератор електроенергії, а і як двигун, що перетворює електричну енергію на механічну. Через десять років у США Т. Едісон винайшов перший сучасний генератор (1883). У 1891 р. він створив трансформатор, а це розв´язало проблему передачі електроенергії на значну відстань. Промислові підприємства перестали бути прив´язаними до енергетичної бази. Виробництво електроенергії організували на особливих підприємствах — електростанціях.

Впровадження у виробництво електродвигунів сприяло збільшенню швидкості верстатів, підвищенню продуктивності праці та створювало передумови автоматизації виробництва. У 1884 р. англійський інженер Ч. Парсонсон винайшов багатоступеневу парову турбіну, а внаслідок її поєднання в єдиний агрегат із динамо-машиною було створено турбогенератор. У 1896 р. на Ніагарській гідроелектростанції встановили винайдену перед тим гідравлічну турбіну. Виникли нові галузі промисловості — електрохімія, електрометалургія, електричний транспорт. Появились двигуни внутрішнього згорання, які працювали на енергії, яку отримували при згоранні парів бензину (Н. Отто) і нафти (Р. Дізель). У 1885 р. було побудовано перший автомобіль (Г. Даймлер, К. Бенц). Двигун внутрішнього згорання став широко застосовуватися в усіх галузях промисловості й транспорту, прискоривши механізацію сільського господарства. У 1906 р. в США з такими двигунами почали випускати трактори. Застосування їх в окремих господарствах американських фермерів розпочалось у 1907 p., масове ж виробництво освоїли лише в роки Першої світової війни.

Однією з провідних галузей стала електротехніка. Російський вчений О. Лодигін винайшов лампу розжарювання з вугільним стержнем у скляній колбі (1873), а Г. Яблочков — електродугову лампу (1875), що сприяло поширенню електричного освітлення. Його почали застосовувати на великих підприємствах, у великих містах. Згодом конструкцію ламп розжарювання винахідники багатьох країн удосконалили. Так, О. Лодигін розробив лампу з металевою ниткою, в тому числі з вольфрамовою. Електричне освітлення поступово почало витісняти газове.

Наприкінці XIX ст. набула широкого розвитку така галузь електротехніки, як техніка засобів зв´язку. Вдосконалювалась апаратура дротяного телеграфу, почалося використання телефонного зв´язку (винахідник телефону — американець А. Белл, 1876 p.). Першу телефонну станцію збудували в 1877 р. в США, на початку 80-х років вони з´явилися майже в усіх містах європейських країн. У 1889 р. А. Строуджер запатентував автоматичну телефонну станцію. З 1895 р. поширювалося використання радіо, яке сконструював російський вчений О. Попов.

Металургія і транспорт. Високі темпи розвитку продуктивних сил потребували модернізації давніх галузей промисловості, передусім гірничої металургії. Саме тут вводили технічні новинки, змінювали конструкцію і розмір доменних печей. У результаті використання конвертерів Г. Бесемера (Англія, 1856) і С. Томаса (Англія, 1878) у важливу підгалузь виділилося сталеплавильне виробництво. Набули розвитку електричне зварювання, кування та виплавка металів. У 80-х роках було впроваджено електролітичний метод отримання алюмінію, що дало змогу розвивати кольорову металургію. З 1878 р. таким самим методом почали отримувати мідь.

Зростання обсягів виробництва товарів потребувало збільшення швидкості перевезення їх, а це сприяло розвитку й удосконаленню транспорту. В шляхове будівництво все більше проникала сталь (залізничні рейки, мости). "Еру стальних мостів" відкрив побудований у 1874 р. в США через річку Міссісіпі арочний міст біля м. Сент-Луїс. Удосконалювалася конструкція пароплавів. Із 1903 р. розпочалося будівництво суден з двигунами внутрішнього згорання — теплоходів. Почалась електрифікація залізничного транспорту, появилися нові транспортні засоби — танкери (нафтоналивні судна). У 1896 р. німецький конструктор Г. Зельферт застосував для дирижаблів двигун внутрішнього згорання, що працював на рідкому паливі. Перші кроки робила авіація, широкий розвиток якої став можливим після встановлення на літаках легких і компактних бензинових двигунів. У 1903 р. в США брати У. та О. Райт здійснили чотири польоти на літаку з двигуном внутрішнього згорання. Спочатку літаки мали спортивне значення, згодом їх стали використовувати у військовій справі, а пізніше — для перевезення пасажирів і вантажів.

В епоху НТР завдяки промисловому виробництву автомобілів з 90-х років появився новий вид транспорту — автомобільний. Успіху впровадження автомобілів сприяв винахід ірландського інженера Дж. Денлоп — гумові шини (1895). На заводах Г. Форда в 1912—1913 pp. уперше застосували конвеєр. Високі темпи розвитку автомобілебудування сприяли широкому будівництву шосейних доріг.

Технологія й організація виробництва. У період другої технологічної революції значного розвитку набуває хімічна промисловість. Хімічні методи обробки сировини проникають практично в усі галузі виробництва. Почалося виробництво штучних (анілінових) барвників. У таких галузях, як машинобудування, електротехнічне виробництво, текстильна промисловість, стали широко застосовувати хімію синтетичних волокон — пластмаси, ізоляційні матеріали із штучного волокна, штучного каучуку та ін. У 1869 р. американський хімік Дж. Хайєт отримав целулоїд, у 1906 p. Л. Бакеланд добув бакеліт, потім було отримано карболіт та інші пластичні маси, які відразу впроваджували у виробництво. Основою для виробництва нітрошовку стали розробки французького інженера Г. Шардона (1884). Дослідження 1899—1900 pp. російського вченого І. Кондакова дали змогу отримати штучний каучук із вуглеводів. Було розроблено нові ефективні технології отримання сірчаної кислоти, соди тощо, запропоновано методи виготовлення аміаку — основи для азотних сполучень, необхідних у виробництві барвників, міндобрив і вибухових речовин. У сільському господарстві розпочали широко застосовувати мінеральні добрива.

Проблему задоволення зростання потреби в рідкому пальному на нових видах транспорту вирішив крекінг-процес — метод розкладу нафти при високих тисках і температурах. Він забезпечив підвищений вихід бензину, і в 1916 р. в США це було впроваджено в промислове виробництво. Ще в 1903—1904 pp. російський хімік О. Фаворський відкрив метод виробництва рідкого пального з твердого палива. Промислове ж виготовлення легкого пального з вугілля здійснив німецький інженер Ф. Бергіус, що мало важливе економічне й воєнне значення для Німеччини, в якої не було природних нафтових ресурсів.

У виробничу сферу проникала автоматизація виробництва в легкій, поліграфічній та в інших галузях промисловості. Почалась автоматизація верстатів, широко впроваджувалася в інші виробництва потокова система, яка виникла в консервному й сірниковому виробництвах. Особливо важливу роль у розвитку машинобудування відіграв винахід конвеєра. Завдяки його впровадженню у виробництво вже в 1914 р. на заводах Форда складання одного автомобіля тривало лише 1,5 години.

Впровадження потокового виробництва змінило характер заводського устаткування в машинобудуванні. Вводили спеціалізовані верстати для виготовлення деталей — гвинтів, шайб, болтів тощо. У текстильній промисловості в 1890 р. появився автоматичний ткацький верстат.

Значний крок було зроблено у військовому оснащенні: автоматизація стрілецької зброї та артилерії (1883 р. — кулемет Максимова, кілька типів автоматичних гвинтівок), поява бронеавтомобілів, виробництво вибухових засобів, широке використання засобів повітроплавання й авіації. З 1915 р. літаки озброюють кулеметами, появляються літаки-бомбардувальники, створюють великі надводні кораблі (панцирники), стає реальним підводне плавання.

Перша світова війна потребувала великої кількості зброї та оснащення. Якщо кількість винаходів періоду промислового перевороту виражалося двозначним числом, то в епоху технологічної революції — чотиризначним. Найбільше винаходів запатентував американець Т. Едісон (більш як 1000).

Результати технологічної революції. Основні наслідки технологічної революції такі:

1. Промисловий переворот XVIII—XIX ст. дав поштовх становленню машинної індустрії, викликав зміни в соціальній структурі суспільства: утворення двох нових класів — буржуазії та найманих робітників, утвердження панування буржуазії. На відміну від нього результатами другої технологічної революції стали зміни в техніці й технології виробництва, реконструкція машинної індустрії, перетворення науки на безпосередній чинник виробництва. Тому цю революцію називають не промисловою, а науково-технічною. Вона забезпечила різке зростання виробництва: за 1850—1900 pp. добування вугілля збільшилося в 10 разів, нафти — в 25, виплавка сталі за 1870—1900 pp. зросла більше ніж у 50 разів.

2. Друга технологічна революція забезпечила появу багатьох нових галузей промислового виробництва, яких раніше не знала історія: електротехнічної, хімічної, нафтопереробної, автомобілебудівної та ін.

3. Відбувалася не тільки диверсифікація галузей, а й підгалузей (машинобудування: виробництво локомотивів, автомобілів, літаків, кораблів — річкових і морських, трамваїв тощо).

4. Зміни в технології виробництва, застосування нових матеріалів і швидкий розвиток нових галузей та машинобудування зумовили зміни в структурі чорної металургії, унаслідок чого значно зріс попит на сталь.

5. Технологічна революція викликала зміни у світовій галузевій структурі промисловості. На перший план вийшли галузі важкої індустрії, значно випередивши за темпами зростання легку промисловість. Ці зміни привели до посилення концентрації виробництва, стали переважати великі підприємства. Такі структурні зрушення викликали різке зростання розмірів капіталу, необхідного для створення й роботи окремого підприємства. Залучення додаткових капіталів досягалося шляхом випуску акцій і створення акціонерних товариств.

6. Внаслідок другої технологічної революції замість індивідуальної приватної форми власності основною стає акціонерна, у сільському господарстві — фермерська: два варіанти господарювання — американський (США і Канада) і прусський. Для Європи було характерним поєднання обох шляхів розвитку капіталізму в аграрному секторі. Розвивалися також кооперативна і муніципальна форми власності. У 1913 р. в США на підприємствах, які належали акціонерним товариствам (28 % усіх підприємств), працювало 80 % робітників. У Німеччині створення акціонерних товариств охопило насамперед гірничу й металургійну промисловість, будівництво та залізниці. З дозволом випуску дрібних акцій номіналом до 1 фунта стерлінгів у 1895—1905 pp. відбувається значне зростання акціонерних товариств в Англії. Дещо повільними темпами цей процес здійснювався у Франції. Кооперативна власність виникла на основі добровільного об´єднання капіталів та засобів дрібних товаровиробників і служила формою захисту їх від експлуатації посередників та великих підприємців. Основними видами кооперації, які виникли до 1914 p., були споживча, кредитна, сільськогосподарська, житлова. До початку Першої світової війни Росія, до складу якої входила значна частина українських земель, посідала перше місце у світі за числом учасників кооперативного руху (24 млн осіб), об´єднаних у 63 тис. кооперативів. У Західній Європі 120 тис. кооперативів об´єднували 20 млн осіб, у США в 600 кооперативах перебувало 70 тис. осіб.

Монополізація виробництва. Муніципальна власність і господарство виникли в містах та в сільській місцевості в останній третині XIX ст. у зв´язку з розвитком соціально-економічної інфраструктури (транспорт, електропостачання, газопостачання, школи, лікарні). Державна власність наприкінці XIX — на початку XX ст. формувалася двома основними шляхами: за рахунок держбюджету (більш поширений в країнах Старого світу) і в результаті націоналізації приватних підприємств (переважно у країнах переселенського капіталізму). Завершенням цього ланцюжка змін стало утворення монополістичних союзів — монополій як у галузі виробництва, так і в галузі капіталів (фінансових джерел).

Капіталістична монополія — це об´єднання капіталів, що виникає на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу для зосередження виробництва та збуту значної частини продукції галузі, встановлення монопольних цін і забезпечення стабільних надприбутків. Найпростішими формами монополій є пул, конвенція, корнер, ринг; більш зрілими — картель, синдикат, трест, концерн.

Причини монополізації такі:

1) зростання мінімальних розмірів капіталів;

2) прагнення підприємців одержати максимум прибутку за рахунок витіснення конкурентів і встановлення бар´єрів для входження в галузь;

3) надання урядом якій-небудь одній фірмі привілеїв на постачання газового палива, електроенергії, телефонних послуг тощо (природні монополії) у зв´язку з розвитком комунального господарства;

4) розвиток патентного права, різноманітні махінації та зловживання аж до шантажу й прямого розбою.

Поступово змінювалася роль банків в економіці — із пасивного посередника в платежах банк перетворився на активного учасника ринку. Відбувалися концентрація і централізація банківської справи. Самі банки частину капіталів вкладали в промисловість, виступаючи вже як організатори виробництва. Утворювався фінансовий капітал. Особливо інтенсивно цей процес проходив у США, де банки, фінансуючи компанії, встановлювали над ними контроль, підкоряючи їх шляхом скуповування акцій, направляючи своїх представників у правління трестів, а інколи утворюючи нові трести. Прикладом може бути діяльність банку Ж. Моргана, під контролем якого опинилися величезні корпорації в енергетиці й електротехніці ("Дженерал електрик"), телеграфно-телефонного зв´язку (АТТ), автомобілебудування ("Дженерал моторс") та ін. Морган створив першу в світі компанію з мільярдним обігом — "Юнайтед стейтс стіл", під контроль якої було взято 3/5 американського виробництва сталі. Промисловці часто перетворювалися на банкірів. Наприклад, Т. Рокфеллер, наживши величезні прибутки в нафтовому бізнесі, використав їх для створення Національного міського банку Нью-Йорка, який став основою сучасного "Чейз Манхеттен-банк".

Із числа найбільш впливових банкірів і підприємців у процесі посилення фінансового капіталу утворилася фінансова олігархія.

Зросло значення зовнішньої торгівлі. Збільшення масштабів виробництва потребувало розширення ринку. Міжнародна торгівля з 1891 по 1910 р. збільшилася в 1,5 раза. Зміцнення і розширення міжнародних економічних зв´язків поклало початок формуванню світового господарства як єдиного механізму, який об´єднував усі регіони землі. Важливою ланкою системи стали біржі великих міст світу, які щороку реєстрували зміни світових цін під впливом світового попиту й пропозиції. Міжнародний обмін перетворювався на необхідну умову подальшого розвитку виробництва і ринку. Активізувався світовий рух не тільки товарів (зовнішня торгівля), а й робочої сили, капіталу.

Експорт капіталу здійснювався у різних формах: державні та комунальні позики, прямі й портфельні інвестиції, кредити. Найбільшого розвитку державні та комунальні позики набули у Франції, яйу називали світовим лихварем. Крім процентів, країна-експортер мала, як правило, додаткові вигоди. Наприклад, Франція, надаючи позику Туреччині на 2,2 млрд франків, отримала концесію на будівництво залізниць, встановила контроль над найважливішими турецькими морськими портами, справляючи вплив на діяльність головного банку країни — Оттоманського. Туреччина фактично перетворилася в напівколонію країни-кредитора.

Провідною країною прямих і портфельних інвестицій була Велика Британія, капіталовкладення якої до 1900 р. за кордоном становили 20 млрд дол. Франція вивезла 10 млрд дол., Німеччина — 5 млрд, США — 0,5 млрд дол., до того ж країна ще й залишалася боржником Європи.

Розвиток монополій на початку XX ст. практично знищив державну конкуренцію. Вона збереглася на світовому рівні як конкуренція за сферу впливу. Прикладом може слугувати конкуренція двох найбільших електричних компаній світу — американської "Дженерал електрик" і німецької АЕГ. Друга, володіючи капіталом у 1,5 млрд марок, була величезним підприємством із виробництва різноманітної продукції — від кабелів та ізоляторів до автомобілів і літальних апаратів. У 1907 р. ці компанії уклали договір про поділ ринків: "Дженерал електрик" отримала для своєї продукції ринки США і Канади, АЕГ — Європи і частини Азії. На світовому рівні використовувалися будь-які методи заохочення на внутрішньому ринку, аж до промислового шпигунства. Монополіям сприяла держава, яка змінювала митні й залізничні тарифи в їхніх інтересах.

Конкуренція за сфери впливу супроводжувалася територіальною експансією. В останній чверті XIX ст. боротьбу за території в Азії, Африці й Тихому океані вели індустріальні держави: Велика Британія, Франція, США, Японія, Бельгія, Голландія, Португалія, Іспанія. За 1884—1900 pp. Велика Британія придбала 3,7 млн кв. миль з населенням 57 млн осіб, Франція — відповідно 3,6 млн кв. миль і 36 млн осіб, Німеччина — 1 млн кв. миль і 16 млн осіб. На початок XX ст. група держав в основному завершили територіальний поділ світу.

Отже, зміни в техніці й технології виробництва та в розвитку продуктивних сил, викликані другою технологічною революцією, створили матеріальні передумови для утворення монополій і переходу капіталізму від промислової стадії і вільної конкуренції до монополістичної стадії. Спочатку епоху структурних інституціональних змін на початку XX ст. визначали поняттям імперіалізм (від латинського іmperium — влада), пізніше поширився термін монополістичний капіталізм. Прояв і регулярна циклічність економічних криз наприкінці XIX — на початку XX ст. (1873, 1883, 1893, 1901, 1902 та ін.) сприяли процесу монополізації економіки. Розорення дрібних і середніх підприємців у період криз сприяли концентрації і централізації виробництва та капіталу. Їхній рівень у країнах не був однаковим, але наприкінці XIX — на початку XX ст. монополія як форма організації виробництва й капіталу заняла панівне становище.

На цьому історичному етапі змінюється лідерство країн світу: провідні місця за промисловим розвитком посідають молоді капіталістичні країни — США і Німеччина, значно просунулась Японія, тоді як колишні лідери — Велика Британія і Франція — відстають. Центр світового економічного розвитку з Європи переміщується в Північну Америку. Першою державою світу на довгий час стають Сполучені Штати Америки. Могутній економічний ривок Німеччини дає змогу Бісмарку в 70—80-х роках XIX ст. розпочати боротьбу за гегемонію в Європі. Цим зумовлений курс на мілітаризацію країни.

Наприкінці XIX ст. в Європі намітились основні контури коаліцій, котрі протистояли одна одній. Завершилось оформлення їх на початку XX ст., що призвело європейський світ, його народи до Першої світової війни.