Первісне нагромадження капіталу та його основні ознаки. У XVI ст. в країнах Західної Європи капіталістичний сектор виробництва мав великий вплив на господарське життя, хоч і давав меншу частину всієї продукції промисловості та сільського господарства. Більшу частину суспільної продукції виробляли господарства тих форм, які були властиві лише феодальному суспільству.

Для виникнення й розвитку капіталістичного виробництва необхідні дві умови: 1) наявність багатьох бідних людей, юридично вільних, але позбавлених засобів виробництва та існування і змушених найматися на роботу до капіталіста; 2) нагромадження в руках невеликого числа людей значного грошового багатства, необхідного для створення та ведення капіталістичного підприємства.

У західноєвропейських державах ці дві умови до XVI ст. лише почали складатися. Основою виробництва феодального суспільства Західної Європи, незважаючи на відносно високий рівень його розвитку, залишалося дрібне індивідуально-торгове сімейне господарство селянина на селі й ремісника в місті. Засоби виробництва і вироблений із їхньою допомогою товар належали самому виробнику. Існував позаекономічний примус у формі кріпосного права та цехових обмежень. Тому першим кроком у справі первісного нагромадження капіталу стало юридичне звільнення особистості селянина від кріпацтва і ремісника від цехового порядку та примусу.

Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і перетворення їх у бідних продавців своєї робочої сили стало важливим кроком до створення умов капіталістичного виробництва. Історія цього процесу, за висловом К. Маркса, "записана в літописі людства мечем і вогнем". Це була кривава сторінка первісного нагромадження капіталу.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, а головним чином купців і лихварів. Основними джерелами нагромадження капіталів стали колоніальні війни, торгівля рабами, піратство, державні позики, податки, система протекціонізму, жорстокі методи поневолення і пограбування місцевого населення Африки, Азії, Північної та Південної Америки. Клас капіталістів склався не лише в результаті працелюбності, енергії і старання, як вважають більшість західних учених, а й унаслідок насилля, пограбування, доведення до бідності мільйонів людей.

Отже, первісне нагромадження капіталу — це історичний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню.

Головною відмінною ознакою епохи первісного нагромадження капіталу були, по-перше, розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки, яка наклала відбиток на всі сторони суспільного життя того часу. Нові віяння буржуазних свобод, пов´язані з розширенням масштабів торгівлі, що ліквідувала територіальну замкнутість і обмеженість феодальних вотчин, вели до посилення підприємницької ініціативи.

По-друге, найпрестижніша галузь торгівлі — зовнішня торгівля — стимулювала розвиток товарного виробництва і внутрішню торгівлю. Завдяки їй Європа наприкінці XV ст. перетворилась на центр світової торгівлі, відбувся перехід від середньовіччя до епохи первісного нагромадження капіталу.

По-третє, розвиток зовнішньої торгівлі привів до створення в цей період нових форм організації торгового капіталу (торгові компанії, акціонерні компанії, біржі тощо).

По-четверте, паралельно з торговим капіталом у цей період розвивався позичковий, або банківський, капітал, який прийшов на зміну середньовічному лихварству. Лихварський капітал обслуговував феодалів, від яких лихвар намагався отримати максимум грошей, клієнтом же банкіра був купець, у благополуччі якого зацікавлений сам банкір, оскільки його процент становив частину прибутку купця. Крім того, до послуг банкіра входили такі операції, як безготівкові розрахунки між купцями через його банк, обмін грошей. Отже, в епоху первісного нагромадження зародилось багато сучасних форм банківської діяльності. Країни, які були лідерами в торгівлі, ставали європейськими банками.

По-п´яте, розвиток торгівлі привів до змін у сфері виробництва — як сільськогосподарського, так і промислового. Виникли нові організаційні форми — мануфактури, організаторами яких передусім виступали купці. У сільському господарстві спостерігався перехід до грошової ренти, поступового звільнення селян, оренди, використання найманої праці, капіталістичного фермерства. Виробництво ставало все більш спеціалізованим.

По-шосте, відбувалося становлення національних держав, які мали економічну основу для об´єднання у формі національного внутрішнього ринку, що формувався і пов´язував у єдине ціле окремі райони країни. Замість торгової політики окремих міст виникає торгова політика держави. Це була політика протекціонізму, тобто політика захисту вітчизняних купців у їхній боротьбі проти зарубіжних конкурентів.

По-сьоме, до кінця епохи первісного нагромадження капіталу формується перша економічна концепція, яка дістала назву меркантилізму. Вона виражала світогляд торгової і банківської буржуазії. Проте меркантилісти вже говорили про багатство нації, а не окремої людини, хоча помилково ототожнювали його з грошима, а гроші — із золотом і, сріблом. Саме з цим пов´язана їхня вимога до держави в інтересах нації проводити політику протекціонізму.

Для всіх провідних країн Західної Європи, насамперед Англії та Голландії, характерні такі етапи на шляху розвитку капіталістичного виробництва: первісне нагромадження капіталу, проста капіталістична кооперація, мануфактурне виробництво, капіталістична фабрика.

Джерела первісного нагромадження в Англії. У XV—XVIII ст. найбільш наповненим подіями історичного значення було економічне життя Англії. Невелике острівне королівство з населенням 3—3,5 млн осіб, що в 5 разів менше, ніж у Франції, з міським населенням близько 20 %, у XIII—XV ст. було економічно відсталою околицею Західної Європи і її аграрним придатком. Проте у XVIII ст. Англія перетворилась у колоніальну імперію, передову державу світу, яка мала володіння на всіх континентах.

Цьому сприяло переміщення світових торгових шляхів у XVI ст. із Середземного моря до Атлантичного океану. Англія опинилась у центрі світових морських торгових шляхів. Тим самим було покладено кінець відносної ізоляції країни від економічного життя Європи.

Господарському зростанню Англії сприяло також становище континентальної Європи, промисловість якої все більше й більше потребувала англійської овечої вовни. Англія вже не одне століття була постачальником цієї цінної сировини для виробництва сукна в Європі. Крім того, репресії герцога Альби в Нідерландах, гугенотські війни у Франції, переслідування лютеран у Німеччині зумовили в XVI ст. масову еміграцію до Англії ремісників, особливо майстрів виробництва сукна.

Процес первісного нагромадження капіталу в Англії відбувався більш інтенсивно, ніж в інших європейських країнах. Відчуження дрібного виробника від засобів виробництва та перетворення його в бідного продавця своєї робочої сили як вихідна точка становлення капіталізму здійснювалось у різних західноєвропейських країнах у неоднакових формах, у класичній — лише в Англії. Цей процес почався в Англії у XV ст. і закінчився в другій половині XVIII ст. зникненням селянства цієї країни.

Із часів середньовіччя земля в Англії була феодальною власністю і перебувала в руках дворян, церкви та корони. Більша частина селян не володіли правом власності на землю. Лише 20 % англійських селян-фригольдерів, хоч і платили лендлордам — власникам землі невелику грошову ренту, могли вільно розпоряджатись своїми земельними наділами. 60 % усіх селян Англії становили копигольдери, які ще в XIV—XV ст. звільнилися від кріпосної залежності. Ця категорія селян була лише спадковим власником землі, за користування якою вони повинні були платити феодалу грошову ренту. Щоб користуватися наділом свого батька, спадкоємець копигольдера платив спеціальну данину — файн, яку феодал збільшував до небачених розмірів. Тому копигольдери змушені були відмовитися від своїх земельних наділів і перетворювались або в лізгольдерів — тимчасових орендаторів клаптика землі на умовах лорда, або в котерів — безземельних селян, батраків і поденників, або в пауперів — бідняків.

Сільське населення Англії в XV ст. становило 4,2 млн із 5,5 млн осіб усього населення королівства. На селі ніколи не припинялася наполеглива боротьба за землю між копигольдерами та феодальними землевласниками — лендлордами. Традиційні держателі землі стали для лендлордів головною перешкодою на шляху до нових форм господарського користування землею.

XVI ст. виявилося періодом різких змін становища селян Англії. Із збільшенням наприкінці XV ст. попиту на англійську вовну в Європі і цін на неї прибутковішою справою стало не землеробство, а вівчарство. Тому більшість великих землевласників почали перетворювати землі своїх володінь у пасовища і розводити овець. Вони захоплювали общинні землі, якими раніше користувалися разом із селянами, зганяли селян, переважно копигольдерів, із їхніх наділів, руйнували не тільки окремі селянські будинки, а й цілі села, захоплені в такий спосіб землі огороджували тинами, канавами, живоплотом. Відвойовані землі лендлорди здавали в оренду великим фермерам -тваринникам, за що отримували значну ренту, а іноді й самі розводили великі отари овець. Приклад лордів наслідували заможні селяни. Цей період обезземелення англійського селянства увійшов в економічну історію Англії під назвою огороджування.

Реформа церкви, так звана Реформація, проведена в першій половині XVI ст., відіграла важливу роль у справі нагромадження капіталу в Англії. Землі та майно монастирів було частково продано за низькими цінами дворянам, фермерам, багатим міським жителям. Нові власники збільшували ренту, зганяли селян із їхньої землі й огороджували свої нові володіння. Секуляризація майна монастирів значно збагатила королівську казну, збільшила земельні володіння "нових дворян" і буржуазії, позбавила колишніх власників церковних земель засобів виробництва.

Примусове обезземелення селян стало передумовою аграрного перевороту, зміст якого полягав у переході від старого — феодального землеволодіння до нового — буржуазного, від старої — феодальної до нової — капіталістичної організації сільського господарства. Він тривав в Англії майже 300 років.

Обезземелені селяни, які залишалися без засобів до існування, поповнювали ряди бідняків та бродяг і врешті-решт вимушені були продавати свою працю підприємцям міст і сіл. Цьому сприяла також політика уряду Англії, який шляхом ухвалення ряду законів, що дістали назву кривавого законодавства, примушував безземельних селян найматися на роботу до капіталістів. За недотримання цих законів працездатні бідняки на перший раз каралися різками доти, доки не потече кров, на другий разу їм відрізали половину вуха, на третій — передбачалась смертна кара. Крім того, за злиденність, бродяжництво загрожували таврування, в´язниця і галери.

Створення ринку вільних робочих рук супроводжувалося нагромадженням у невеликої кількості людей значних грошових коштів, необхідних для будівництва капіталістичних підприємств і оплати найманих робітників. Цього також досягали шляхом насилля, грабунку, обману, шахрайства тощо.

Участь Англії в торгівлі рабами і піратстві стала одним із джерел нагромадження великих грошових коштів. Уже в XV ст. Англія посідала перше місце з доставки африканських рабів в Америку. З 1562 по 1775 р. англійські торгівці рабами вивезли з Африки до Америки близько 3 млн осіб. Разом із торгівлею рабами англосакси займались піратством, грабуючи іспанські кораблі, міста і порти у Південній Америці.

Піратські пограбування англійців завдавали великої шкоди Іспанії, іноді до 3 млн дукатів (високопробна італійська монета, найбільш поширена в Західній Європі із вмістом 3,4—3,5 г золота) за рік. Доходи від торгівлі рабами і мореплавання під "чорним роджерсом" на чолі з капітаном Флінтом метрополії перетворювали в капітал, а торгівцям рабами й піратам король Англії присвоював дворянські титули і звання адміралів.

У первісному нагромадженні капіталу значну роль відіграла система державної позики. Королі Англії, які весь час відчували потребу в грошах, вимушені були позичати їх у постачальників і купців під великі проценти. Унаслідок цього потерпав платник податків, а збагачувалась англійська буржуазія.

У XVI—XVII ст. важливу роль у сприянні нагромадженню відігравала протекціоністська політика. Уряди багатьох країн вводили великі податки на імпортовані готові товари, забороняли експорт сировини й продуктів харчування. Така меркантилістська політика буржуазії давала можливість утримувати на внутрішньому ринку високі ціни на товари вітчизняного виробника та сприяти розвитку національного виробництва.

У ході первісного нагромадження капіталу в країні створювалися зовнішній і внутрішній ринки. Завдяки розвитку торгівлі вони розширювалися, і це стало додатковим джерелом збагачення англійських купців. Частину своїх капіталів вони вкладали в національну економіку, особливо в добувну промисловість, виробництво пороху, паперу, мила, будівництво кораблів та ін.

В інших країнах, де зароджувалися капіталістичні відносини, також відбувався процес первісного нагромадження капіталів. Проте там, де збереглося численне селянство, він був менш виразним, проходив повільніше й у специфічних для кожної країни формах.

Ускладнення класової структури суспільства було результатом виникнення нового способу виробництва. Поряд з класами феодального суспільства — феодали, селяни, ремісники — виникають нові: наймані робітники та капіталісти.

Отже, незважаючи на швидкий розвиток капіталістичного виробництва в Західній Європі, його подальший розвиток у XVI—XVII ст. стримували феодальні порядки. Монархії західноєвропейських країн шляхом податків грабували і трудящих, і буржуазію; феодальна власність на землю й цехові організації обмежували поле діяльності підприємців. Тому гасла ліквідації феодальних порядків, встановлення вільного підприємництва і вільної конкуренції стали одними з основних вимог буржуазних революцій у Нідерландах у другій половині XVI ст. і в Англії всередині XVII ст.