Епоха Великих відкриттів. Значного розвитку в Західній Європі до XVI ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби в грошах як у загальному засобі обміну. Металевих грошей із золота й срібла в Європі не вистачало. Монополія італійських купців у європейській торгівлі східними товарами сприяла відпливу золота з Європи на Схід. Крім того, після спаду торгівлі на Середземному морі в XV ст. через нестачу грошей, падіння Константинополя та захоплення турками Середньої Азії і Балкан, відновлення монополії єгипетських султанів на Червоному морі, необхідність пошуку нових джерел надходження золота й срібла, нових шляхів торгівлі ще більше зросла. У цих умовах нестримна загальна жадоба грошей, нових джерел швидкого збагачення охопила в Західній Європі всі верстви населення. Це стимулювало пошук нових морських торгових шляхів з Європи в Африку, Індію та Східну Азію, де, на думку європейців, було багато золота, срібла, самоцвітів і прянощів. Особливе значення мала Індія, з якої з найдавніших часів доставляли в Європу спеції, ліки, тканини, слонову кістку.

Важливі вдосконалення, запроваджені в ті часи у мореплавстві й військовій справі, позитивно вплинули на великі географічні відкриття. Протягом XV ст. було створено новий тип швидкохідних і легких вітрильників-каравел, місткий трюм яких давав змогу робити великі морські переходи. У Європі появилися нові типи кораблів (каравели і баржі), зросла їх вантажність (від 500 до 2 тис. т). Завдяки вдосконаленню компаса, який з початку XVI ст. входить у загальне використання, морських карт, приладів (барометра і гідрометра) та обладнання значно зросла безпека мореплавання. Відродилася антична ідея про кулеподібність Землі. Велике значення мали вдосконалення вогнепальної зброї, поява мушкетів, пістолетів і гармат.

До кінця XV ст. попереду інших країн була Португалія. Отримані португальцями знання дали мореплавцям інших країн нову інформацію про морські припливи, відпливи, течії, напрямок вітрів. Нанесення на карту нових земель підштовхувало розвиток картографії.

Епоха Великих відкриттів ділилася на два періоди:

1. Іспано-португальський (кінець XV — середина XVI ст.), до якого входили відкриття Америки (перша експедиція X. Колумба в 1492 p.), португальські плавання до Індії і берегів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко да Гама, іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. від першого навколосвітнього плавання Магеллана до експедиції Вільяловоса (1542—1543).

2. Період російських і голландських відкриттів (середина XVI — середина XVII ст.). До них належать: відкриття росіянами всієї Північної Азії (від походу Т. Єрмака до плавання Попова — Дежньова у 1648 p.), англійські та французькі відкриття в Північній Америці, голландські тихоокеанські експедиції і відкриття Австралії.

Португалія та Іспанія першими із західноєвропейських країн розпочали пошуки нових морських шляхів у Африку, Індію та Азію. У цьому були заінтересовані королівська влада названих країн, церква, купці й особливо дворяни. Після закінчення війни з маврами португальські та іспанські дворяни, які з презирством ставилися до всіх видів діяльності крім війни, залишилися по суті без діла і дуже швидко стали боржниками морських постачальників. Португалію та Іспанію охопила криза феодальної системи господарства, яка призвела до роздроблення феодальних володінь. Пошуки швидкого збагачення сприяли тому, що саме з дворянського середовища в XV— XVI ст. вийшли сміливі мореплавці, жорстокі завойовники-конкістадори, колоніальні чиновники. Купці з задоволенням фінансували морські експедиції, оскільки сподівалися на оволодіння новими торговельними шляхами і на швидке збагачення. Католицька церква освячувала справи конкістадорів у надії збільшити кількість віруючих, свої земельні володіння й доходи. У Португалії та Іспанії королівська влада вбачала в оволодінні новими торговими шляхами й колоніями надійне джерело поповнення своєї казни, залучення до цього численного войовничого дворянства, яке могли використати великі феодали в боротьбі з нею. Міська буржуазія намагалася розширити джерела первісного нагромадження капіталу.

Експансія Португалії та Іспанії була можлива тільки в напрямі невідомого Атлантичного океану, оскільки торгові шляхи на Середземне море були захоплені могутніми на той час морськими містами-республіками Італії — Венецією та Генуєю, на Балтійському морі — союзом північних і центральних німецьких міст — Ганзою. Такому спрямуванню експансії португальців та іспанців сприяло саме географічне положення Піренейського півострова, зсунутого далеко на захід у напрямку невідомого тоді Атлантичного океану.

На початку XV ст. бажаючих потрапити в "море пітьми" (так тоді європейці називали невідому їм південну частину Атлантичного океану) було небагато. Першими почали освоювати океанські шляхи Атлантики португальці. Створивши сильний флот, уже в 20—30-х роках XV ст. португальці відкрили острів Мадейру, Азорські острови. Поступово вони одну за одною захоплювали колонії в Африці, і нарешті Б. Діаш у 1486 р. досягнув мису Доброї Надії у південній частині Африки, обігнув його і вийшов в Індійський океан. Проте його піддані, посилаючись на втому, відмовилися продовжити плавання, і Діаш був змушений повернутись у Лісабон, так і не діставшись до берегів Індії.

Літом 1497 р. король Португалії підготував експедицію на чолі з Васко да Гамою з чотирьох кораблів, щоб закінчити пошук нових шляхів в Індію навколо Південної Африки. Ескадра обігнула Африку з півдня і за допомогою арабського лоцмана 20 травня 1498 р. підійшла до одного з найбільших торгових міст Індії та Азії — Калікута. У вересні 1499 р. менше ніж з половиною команди, що була спочатку, але з вантажем спецій Васко да Гама повернувся в Лісабон, де його повернення урочисто відсвяткували.

Португальці, відкривши шлях в Індію навколо Африки, дуже швидко оволоділи морською торгівлею Південної та Східної Азії і почали жорстоку боротьбу з арабами в Індійському океані, грабуючи й топлячи їхні кораблі. Завдяки цьому вони захопили у свої руки всю морську торгівлю з Індією. У 1511 р. португальці захопили Малаккську протоку, почали торгівлю з Китаєм та Японією і вийшли в Тихий океан. Намагання арабів витіснити португальців з Індійського океану не увінчалися успіхом. Португальці мали значні переваги в озброєнні й морській техніці.

В Індії португальці не захоплювали великих територій, а прагнули оволодіти лише опорними пунктами на узбережжі. Поступово вони захопили всі торгові центри між окремими районами на берегах Індійського океану. Ця торгівля давала великі прибутки. Просуваючись далі на схід вздовж узбережжя, вони оволоділи транзитними шляхами торгівлі прянощами. Торгівлю з Індією було проголошено монополією португальського короля.

Із часу відкриття морського шляху із Західної Європи в Індію та Східну Азію і до відкриття Суецького каналу в листопаді 1869 р. морський шлях навколо Південної Африки був головною торговою дорогою з Європи в Азію.

З серпня 1492 р. з метою відкрити західний шлях в Індію і Східну Азію з Іспанії було відправлено експедицію з трьох каравел під керівництвом генуезького мореплавця Христофора Колумба. До цього Колумб запропонував свій план королям інших країн, але дістав відмову. Франція й Англія не мали ще необхідних коштів і флоту. Португальці на цей час були вже близькі до відкриття шляху в Індію навколо Африки і не потребували чужих послуг. В Іспанії склалися більш сприятливі обставини для здійснення задумів Колумба. Після завоювання в 1492 р. Гранади та завершення останньої війни з арабами економічне становище іспанських монархів було тяжким. Казна спорожніла, корона більше не мала у своєму розпорядженні вільних земель для продажу, доходи від податків на торгівлю й промисловість були незначними. Бідність іспанських дворян і потреба промисловості в нових ринках стали вирішальними для прийняття пропозицій Колумба. Колумб та іспанський король уклали між собою угоду, за якою мореплавця призначали віце-королем нових відкритих земель, він отримував чин адмірала, право на 1/10 частину доходу від нових володінь і 1/8 частину прибутку від торгівлі. Не бажаючи загострення відносин з Португалією, справжню мету цієї експедиції спочатку тримали в секреті. Через 69 днів після відплиття, 12 жовтня 1492 p., каравели Колумба досягли одного з островів Багамської групи біля узбережжя нового ще не відомого європейцям материка. Саме цей день вважається днем відкриття Америки, яку іспанці помилково вважали Індією.

Пізніше Колумб очолив ще три експедиції в Америку, під час яких відкрив і дослідив північний берег острова Куба. Прийнявши Кубу за один з островів Японії, Колумб відкрив Гаїті, Ямайку та інші острови Карибського моря, Східного побережжя Центральної Америки і Венесуели. Біля берегів Гаїті, де було більше золота, ніж на вже відкритих островах, Колумб втратив найбільший корабель і був змушений залишити частину екіпажу на острові. Тут було збудовано форт. Укріплення Навідад стало першим іспанським поселенням у Новому світі. Проте до кінця свого життя Колумб був упевнений у тому, що експедиція досягла берегів Східної Азії, про багатство якої так мріяли іспанські королі, католицька церква і дворяни. Зробити висновок про своє відкриття нового невідомого материка він так і не зміг. X. Колумб назвав відкриті ним землі Індіями, а жителів — індійцями. Навіть під час свого останнього мореплавання він писав в Іспанію, що Куба — це Південний Китай, що узбережжя Центральної Америки — це частина Малаккського півострова, що на південь від нього має бути протока, через яку можна потрапити в Індію.

Повідомлення про відкриття X. Колумба викликало в Португалії велику тривогу, португальці навіть готували військову експедицію з метою захопити відкриті Колумбом землі. За допомогою Папи Римського Іспанія і Португалія домовилися про поділ сфер впливу на нових землях. Іспанії передавалося право володіти землями на захід від Азорських островів, а Португалії — на схід.

Всупереч очікуванням відкриття X. Колумба дали Іспанії небагато золота, і в країні швидко настало розчарування результатами ще трьох його експедицій. Колумб утратив усе своє майно, яке пішло на сплату заборгованості, і, всіма забутий, помер у 1506 р.

Навіть відкритий Колумбом материк сучасники назвали не іменем великого мореплавця, а іменем італійського вченого Америго Веспуччі, який у 1499—1504 pp. брав участь у складі іспанських та португальських експедицій у дослідженні берегів Південної Америки і листи якого мали велику популярність та славу в Європі. "Країни ці потрібно назвати Новим світом", — писав Америго Веспуччі. Саме він довів, що Колумб відкрив не побережжя Індії, а новий материк, названий пізніше Америкою.

Багато інших конкістадорів після X. Колумба в пошуках золота, рабів і прянощів розширювали колоніальні володіння Іспанії в Америці. У 1508 р. іспанські дворяни отримали патент від короля на створення колоній в Америці, і розпочалася колонізація Центральної Америки та Мексики.

З метою відшукати південно-західний шлях у Тихий океан і досягти Азії із заходу 20 вересня 1519 р. п´ять каравел Фернана Магеллана відпливли від іспанського порту Сан-Лукан. За угодою з іспанським королем, мореплавець мав пропливти до південних мисів Американського материка і відкрити західний шлях в Індію. Йому даровано титул правителя та губернатора нових земель і 1/20 всіх доходів, які будуть надходити в казну. Це мореплавання тривало три роки і стало першим в історії кругосвітнім плаванням. Ф. Магеллан знайшов південно-західну протоку в південній частині Атлантичного океану, яку пізніше назвали його іменем, і навесні 1521 р. дістався Азії західним шляхом. Продовжуючи шлях на захід, Магеллан досяг Філіппінських островів, де загинув у сутичці з туземцями.

Соціально-економічні наслідки. Дізнавшись, що дорогоцінні метали надходять із Мексики, конкістадори завоювали та розгромили там державу ацтеків, у Перу — інків, захопили також Гватемалу, Гондурас, Болівію, Чилі, Аргентину; португальці завоювали Бразилію. Якщо на першому етапі іспанці захопили дорогоцінні метали, накопичені в попередній період, то з 1530 р. в Мексиці й на території Перу почали систематично експлуатувати надзвичайно багаті рудники. Із цього часу змінився характер колонізації. Загарбники відмовилися від господарського освоєння земель. Усе необхідне для іспанців-переселенців стали привозити з Європи в обмін на золото і срібло Нового світу. Характер колонізації був дворянським, феодальним, оскільки золото і срібло Америки потрапило переважно в руки дворянства. Усі завойовані землі ставали власністю корони. З 1512 р. почали видавати закони, за якими заборонялося перетворювати в рабство індіанців. Вони формально вважалися підданими короля, сплачували спеціальний податок і відробляли трудову повинність.

У першій половині XVI ст. в загальних рисах склалася система управління іспанськими колоніями в Америці. Контроль за колоніальною торгівлею здійснювала Севільська торгова палата (1503), яка проводила митний огляд усіх вантажів, збирала мито, контролювала еміграційний процес. Головною галуззю в іспанських колоніях була гірнича промисловість.

Колоніальна система Португалії мала свої особливості, пов´язані з низьким рівнем розвитку об´єктів колонізації. Основний серед них — Бразилія. Відсутність осілого населення, родовищ металів і значних людських ресурсів визначили торговий характер її первісної колонізації. З 1500 р. почалося господарське освоєння країн з використанням рабів-негрів з Африки. Освоювали невеликі плантації, на яких працювали здебільшого раби. Білі поселенці жили переважно у прибережній смузі замкнутими групами, займаючись торгівлею та ремеслом.

Мореплавці й купці Західної Європи, незважаючи на договір про розподіл сфер впливу на нових землях між Португалією та Іспанією, у пошуках багатств почали проникати на Американський континент. Наприкінці XV ст. англійські та французькі мореплавці дослідили частину Північної Америки, а голландці у 1606 р. відкрили Австралію.

Відкриття Нового світу й виникнення володінь Іспанії та Португалії на американському континенті припинили самостійний розвиток його народів і поклали початок їхньої колоніальної залежності.

Основні соціально-економічні наслідки Великих географічних відкриттів такі.

1. Почала складатися колоніальна система, яка прискорила виникнення в Західній Європі капіталістичного виробництва і сприяла нагромадженню в буржуазії значних грошових сум, необхідних для організації великих капіталістичних підприємств. Піднесення Іспанії та Португалії як колоніальних держав було відносно недовгим. Отримані від експлуатації колоній багатства феодали використовували непродуктивно, тоді як в Англії і Франції заохочувався розвиток промисловості й торгівлі. Позиції Англії, Франції та Нідерландів на колоніальних ринках зміцнювалися. Вони змогли більш ефективно використати географічні відкриття для розвитку ринкової економіки і створення власних колоніальних імперій.

2. Завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу Європу, Африку, Америку й Австралію пов´язали між собою торгові шляхи, почав складатися світовий ринок. Його виникнення стало ще одним сильним поштовхом до зародження й розвитку капіталістичних відносин у Західній Європі. Новий світ став ринком збуту для мануфактур Європи. Монопольне володіння ним забезпечило швидке нагромадження капіталу в країнах Західної Європи. Великі географічні відкриття стали основою для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства. У боротьбі за оволодіння новими ринками поступово почали утворюватися торгові компанії, які регулювали торгівлю купців у визначених районах світу. Наймогутнішою з них були Ост-Індські компанії в Нідерландах і в Англії, яким вдалося монополізувати індійський ринок.

3. Відбулася так звана революція цін, зумовлена ввезенням із Америки до Європи великої кількості золота й срібла. За XVI ст. загальна кількість дзвінкої монети, що перебувала в обігу в західноєвропейських країнах, зросла більш ніж у 4 рази. Такий великий наплив відносно дешевого золота й срібла призвів до різкого падіння їхньої вартості і сильного підвищення цін на продукцію сільського господарства й промисловості (за останніх 30 років XVI ст. вони зросли в 2—3 і більше раз).

4. Революція цін сприяла зміцненню позицій міської і сільської буржуазії, що зароджувалася, підвищенню її доходів і збільшенню чисельності мануфактурних робітників. Розорялися великі землевласники-феодали, потерпали від збитків найбідніші селяни та наймані робітники, збагачувалася буржуазія.

5. У результаті Великих географічних відкриттів услід за переміщенням головних торгових шляхів центр економічного життя перемістився із середземноморських країн у держави на берегах Атлантичного океану. Стали занепадати італійські міста-республіки, виникли нові центри світової торгівлі — Лісабон, Севілья і особливо Антверпен. Саме Антверпен став найбагатшим містом у Європі, світовим торговим і фінансовим центром. У XVI ст. виникли товарна і фондова біржі. На відміну від Португалії та Іспанії, які мали переваги торгівлі, основними виробниками промислових товарів були Нідерланди, Англія, Франція. Буржуазія цих країн швидко збагачувалась, перекачуючи золото й срібло з приморських країн в обмін на промислові товари. Поступово Нідерланди, Англія, Франція витіснили конкурентів з морських шляхів, а потім й із заморських колоній. Зокрема, у дослідженнях Тихого океану і південних морів на рубежі XVI—XVII ст. ініціатива перейшла до Нідерландів, а в 40-ві роки XVII ст. буржуазна революція в Англії вивела цю країну на арену боротьби за ринки збуту та панування на морі, за колоніальні володіння.

6. Наслідком Великих географічних відкриттів стало посилення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру. Правлячі династії Іспанії, Англії, Франції всіма доступними засобами заохочували торгівлю, промисловість, судноплавство, колоніальну експансію. Меркантилізм як економічну політику епохи первісного нагромадження капіталу породив капіталізм, що розвивався в надрах феодалізму і сприяв формуванню та розвитку ринкової економіки.

Отже, у результаті Великих географічних відкриттів окремі країни Західної Європи опинились у максимально сприятливих умовах для розвитку капіталістичного виробництва. Позитивний вплив на них справляла географічна близькість до нових морських шляхів світової торгівлі, а також те, що Русько-Литовська і Московська держави прикрили собою Західну Європу від руйнівних татаро-монгольських набігів. Великі географічні відкриття прискорили процес первісного нагромадження капіталу.