Розвиток продуктивних сил. В історії світового господарства XVI — остання третина XVIII ст. вважаються періодом розкладу феодальних відносин і зародження в надрах феодального суспільства капіталістичного виробництва. У країнах Західної Європи його початком (XVI ст.) стали зміни у сфері матеріального виробництва, стані й характері розвитку продуктивних сил, розширення внутрішнього та зовнішнього ринку.

В усіх основних галузях промислового виробництва до початку XVI ст. відбулося значне вдосконалення знарядь праці й технології виробництва. В авангарді цього процесу йшли добувна й обробна галузі, винахід і впровадження нового обладнання для шахт, зокрема механізмів відкачування води, подачі повітря, підняття руди та її подрібнення, що давало змогу будувати їх більш глибокими, розробляти недоступні раніше пласти. Значного вдосконалення зазнала також металургійна промисловість. Замість невеликих горнів почали будувати вищі, заввишки до трьох метрів, повітря в які подавали великими міхами за допомогою водяного колеса. Це дало можливість одержувати чавун, а при його подальшій переробці — залізо і сталь. Так горни перетворились на доменні печі, і було знайдено спосіб одержання сталі й заліза з чавуну, який в основних рисах зберігся до сьогоднішнього дня.

У металообробці слід назвати вдосконалення молотів, які рухалися силою води. Маса деяких молотів для обробітку заліза становила 1 т і більше. Появилися свердлильні верстати і верстати для виробництва листового заліза й металевого дроту. Як двигун широко використовували водяне колесо верхнього бою, яке давало значно більше енергії і могло виконати більший обсяг роботи, ніж колесо нижнього бою. Це значно розширило географію промислового виробництва. Його перестали прив´язувати до великих річок, бо для роботи нового водяного колеса було достатньо відвідного каналу. Різноманітні механічні пристосування, примітивні машини, які приводилися у дію мускульною силою людини або силою тварини, вітру чи води, появилися в інших галузях.

Зміни в техніці й технології відбулися також у текстильній промисловості, яка в той час була найпоширенішою галуззю промисловості. Це передусім впровадження замість примітивного вертикального ткацького верстата горизонтального, вдосконалення засобів праці для допоміжних операцій на виробництві тканини. Значно змінилася техніка виробництва сукна, появилися сукновальні млини, на яких валяння сукна відбувалося вже не вручну, а великими дерев´яними молотами, що приводились в дію великими водяними колесами. Розвивалося виробництво шовкової тканини.

Великі зрушення в розвитку техніки відбулися не лише в промисловості, а й у засобах переміщення, особливо в морському транспорті. З початку XVI ст. вогнепальна зброя викликала справжню революцію у військовій справі. Розпочалося виробництво паперу, окулярів і годинників, розвинулося книгодрукування.

Зміни в промисловому виробництві сприяли інтенсифікації виробництва в сільському господарстві. За рахунок осушування боліт і викорчовування лісів значно збільшилася площа ріллі. У XVI ст. розпочався перехід до багатопільної сівозміни та травосіяння. Більше стали використовувати добрива, зросли кількість і якість сільськогосподарського реманенту, виробленого з металу.

Зміни привели до докорінних зрушень у різних галузях промисловості та сільського господарства Західної Європи. Зросла продуктивність праці, збільшився обсяг товарної продукції, появилися нові галузі промисловості, поглибився суспільний поділ праці, розпочалося формування спеціалізації країн на окремих видах господарської діяльності та продукції. Від сільського господарства в XVI ст. цілком або майже цілком відокремилися гірнича справа, виробництво чорних і кольорових металів, деякі галузі металообробної промисловості, суднобудування, шовкопрядіння тощо. Частково виокремлювалося виробництво тканини з вовни і льону.

Поглиблення суспільного поділу праці зумовило зростання товарності сільськогосподарського виробництва, збільшення частки тієї частини землеробства і тваринництва, яка призначалася не для особистого споживання, а для обміну в тій чи іншій формі на промислові товари.

Перехід від натурального до товарного виробництва у промисловості й сільському господарстві сприяв розширенню внутрішнього ринку, зовнішньо-економічних зв´язків, однією з головних осіб став купець. Ускладнювався грошовий обіг, запроваджувалися нові види торговельних угод і договорів, біржа поступово перетворилася на основне місце операцій із товарними та цінними паперами, розвивалися кредит і банківська справа.

Організація капіталістичного виробництва. Розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить, що в XVI ст. дрібне господарство основних суспільних виробників — ремісника і селянина — вичерпало свої можливості й стало неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Економічне становище дрібного виробника змінювалося, ставало більш залежним від власника капіталу (купця або лихваря) у зв´язку зі зростанням витрат на придбання необхідних для нього засобів виробництва. Дрібне товарне виробництво поступалося місцем більш продуктивним формам організації виробництва, посилювалася його підлеглість капіталу.

Найбільш інтенсивного розвитку нові форми організації виробництва набули в гірничій, металургійній і металообробній галузях. Ремісник не міг на свої кошти придбати шахту, доменну піч, важкі молоти для обробітку заліза й експлуатувати їх лише за допомогою своєї праці.

На основі поступової економічної залежності дрібних виробників від товарного або лихварського капіталу формувалась капіталістична промисловість. Ступінь і конкретні форми цієї залежності були різні. Часткова — коли ремісник, ще приватний власник свого господарства, купував або брав у борг у купця сировину, зобов´язуючись постачати йому свою продукцію за договірною (раніше обумовленою) ціною. Така форма підлеглості й залежності ремісника від купця чи лихваря була найбільш поширена в Західній Європі в XVI ст.

Ремісники, які були вимушені брати в купця засоби праці в тимчасове користування або гроші в борг на їхнє придбання, майже повністю перетворювались у найманих працівників, що отримували заробітну плату. Поступово виникла нова форма промислового виробництва — капіталістична домашня промисловість, або розсіяна мануфактура. Характерним для неї було те, що безпосередній виробник втрачав права власності на своє господарство і засоби виробництва.

У країнах Західної Європи така форма капіталістичного виробництва в XVI ст. набула найбільшого поширення, особливо на селі, де не було цехових обмежень. Сільські ремісники, позбавлені можливості стати самостійними виробниками, як правило, починали працювати на купця-скупника, тобто фактично ставали найманими виробниками. Відтак на селі виникли масиви дрібного капіталістичного за своєю суттю виробництва — тканин із вовни, льону, багатьох видів металевих виробів тощо.

Особливість функціонування розсіяної мануфактури полягала в об´єднанні робітників поділом праці. Одні з них спеціалізувалися на виробництві напівфабрикатів із сировини, інші доводили ці вироби до кінцевої кондиції. Інколи деякі стадії виготовлення продукції, наприклад складання годинників, переносили в майстерню, де наймані робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця. Такі мануфактури називали змішаними.

Найбільш розвинутою формою капіталістичного виробництва була централізована мануфактура. Ускладнився поділ праці, тобто окремі робітники вже спеціалізувалися на виконанні тих чи інших операцій або навіть частин операцій, що значно підвищило продуктивність праці. Усі робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця або майстрів.

У країнах Західної Європи з XVI до останньої третини XVIII ст. мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва. Об´єднання робітників в одному приміщенні дало змогу провести між ними детальний поділ праці, удосконалити технологію, робочі інструменти й засоби праці, що підготувало перехід до машинної техніки в період промислового перевороту.

Ступінь розвитку капіталістичного виробництва в окремих галузях промисловості і його форми були різними. Найбільш інтенсивно капіталізм розвивався в тих галузях, де спостерігалося значне подорожчання й ускладнення засобів виробництва (добувна промисловість, металообробна, особливо виробництво зброї, суднобудування, виготовлення паперу, пороху, шовкових тканин). Капіталістичні підприємства в цих галузях були в основному невеликими, лише на окремих шахтах, доменних печах, мануфактурах з виробництва артилерійської та інших видів зброї працювало більше як 100 осіб. Нижчі темпи розвитку капіталізму спостерігались у тих галузях, де майже цілком зберігалася реміснича техніка (виробництво тканини з вовни, бавовни і льону, предметів розкоші тощо).

У XIV—XV ст. ширшого розвитку набули товарно-грошові відносини, виникли елементи нової, капіталістичної, господарської системи. Італія першою ступила на цей шлях. Тут створилися сприятливі умови для розвитку капіталізму: високий рівень урбанізації Північної і Центральної Італії, підкорення села місту, широкий розмах ремісничого виробництва, торгівлі, фінансової справи, орієнтованих не лише на внутрішній, а й на зовнішній ринок. Багате італійське місто, що все більше зростало, стало базою культури Відродження, світською за своєю природою та загальною спрямованістю.

Зміни у свідомості суспільства були пов´язані насамперед із процесом секуляризації — звільнення культурного і суспільного життя від впливу релігії та церковних інститутів. Саме тому ідеологією Відродження став гуманізм, головним у якому було визнання високої гідності людської особистості та її творчих здібностей. Під впливом ідеології гуманізму складалася мораль, яка виправдовувала чесне збагачення, радості світського життя, вершиною успіху вважала престиж сім´ї, повагу співгромадян, славу в пам´яті нащадків. Гуманісти виправдовували нагромадження.

Зміна суспільних поглядів породила Реформацію майже в усіх європейських країнах. Разом з тим зміна свідомості суспільства сприяла становленню та розвитку капіталістичних відносин.

Повільніше, ніж у промисловості, капіталізм розвивався в сільському господарстві. Основні причини — повільніший розвиток техніки в сільському господарстві, феодальна власність на землю, особиста залежність селян, що зберігалась у ряді країн Західної Європи. Початок диференціації селянства, виникнення так званих нових дворян, які переводили свої господарства на товарно-ринкове виробництво продукції та переходили до використання найманої праці, свідчать про розвиток капіталізму в сільському господарстві. У переважній більшості країн Західної Європи цей процес не набув великого поширення, і лише в Англії він мав значні масштаби та привів до значних змін в аграрному секторі.

Відповідно до різних умов, які склалися в різних країнах Західної Європи, ступінь розвитку капіталізму був неоднаковим і змінювався регіонально. Так, Італія, у якій ще в XIV—XVI ст. зародились елементи капіталізму і яка була попереду інших країн, у XVI ст. втратила своє лідерство і вступила в період занепаду. У середині XVI ст. почали відставати в економічному розвитку Німеччина й Іспанія і на перше місце за інтенсивністю капіталізації вийшли Голландія, Англія, Франція.

З викладеного випливає, що розвиток капіталістичного виробництва в Західній Європі XVI ст. ще не означав швидкого і повного витіснення ним докапіталістичних форм господарювання. Капіталістичне виробництво цього періоду було укладом, який розвивався в надрах феодалізму.

Процес подальшого розвитку капіталістичних відносин прискорився завдяки Великим географічним відкриттям.