Авторство слова "філософія" приписують давньогрецькому мислителю Піфагору ( 6-5 ст. до н.е.). Він був проти, щоб його називали мудрецем, і вважав себе філософом ( любителем мудрості, від грецького філіа - любов, і софія - мудрість ), бо мудрим, на його думку, є тільки Бог, оскільки під мудрістю давні греки мали на увазі не просто мислення, а єдність способу мислення та способу життя. Тим самим, з часів Піфагора в понятті філософії фіксується прагнення людини до самовдосконалення, до досягнення ідеалу. Ідеал традиційно включає три найвищих цінності - Істину, Доброту і Красоту. Філософи Давньої Греції займались вивченням начал та закономірностей світобудови, а під філософією малась на увазі наука взагалі.
Фундатором європейської філософської традиції є давньогрецький мислитель Сократ ( 470-399 р. до н.е.) який визначив подальший хід філософії своїм знаменитим питанням: чи можемо ми досягнути істину не знаючи що таке істина ? чи можемо ми вважати щось красивим, не знаючи що таке краса ? чи можемо ми бути добрими не знаючи що таке добро ? Цим Сократ дав поштовх розвиткові трьох основних дисциплін:
а)гносеології -теорії пізнання - вчення проте, що таке істинне знання і шляхи його досягнення ;
б)етиці - вченню про те, що таке добро і зло і як людина повинна оцінювати свої вчинки;
в)естетиці - вченню про прекрасне.
Заслуга Сократа в тому, що він показав , що предмет філософії вимагає осмислення самого способу його пізнання. Тому, по мірі того, як окремі науки, що входили раніше до складу філософії тримували свій, відмінний від філософського метод пізнання, вони відгалужувались від філософії: в Кінці 18 ст. німецький філософ І.Кант окреслив предмет філософії такими питаннями: що я можу знати? що я повинен робити? чого я смію сподіватись?
Для того щоб відповісти на ці запитання, мало знати, що таке світ і що таке людина. Тому філософія вивчає не тільки сутність "речей, світу, людини" а сам спосіб їхнього існування. Філософська дисципліна, що вивчає буття у всіх його аспектах, називається онтологією (від грецького онтос - суще та логос - вчення). Предметом філософії є загальні, граничні засади людського мислення, пізнання, буття людини у світі.
Таке розуміння предмету мислення зумовлює особливості філософського мислення, які відмежовують філософію як від буденного так і від природничо-наукового мислення. Першою особливістю є те, що будь-яке філософське питання охоплює проблематику філософії в цілому, тому філософію не можна викладати як інші науки, від більш простого до більш складного. Другою - те, що будь-яке філософське питання охоплює не тільки філософію в цілому, а й ставить під питання того, хто запитує, тобто філософське мислення вимагає не тільки осмислення своїх власних підвалин та можливостей пізнання, а й зміни того, хто мислить - зміни світоглядних, життєвих здібностей і самого способу мислення.
Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Предметом філософії є не тільки вивчення наявного і минулого, але й можливого і майбутнього. Тому її називають наукою мудрості /слово "філософія" - з грецької мови - любов до мудрості /. Крім цього, предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина.
Якщо простежити історію розвитку різних філософських систем, то неважко помітити, що вся її тематика фактично зосереджена навколо центральної багатопланової проблеми "людина - світ", яка має багато проявів, модифікацій: "суб’єктивне-об’єктивне", "матеріальне-духовне", "природа-суспільство" тощо. Проблема "людина-світ" виступає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, смислова направленість, з орієнтованість практично кожної філософської системи. Тому вона і виступає основним питанням філософії. "Велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії є питання про відношення мислення до буття..." Філософи поділилися на два великі табори залежно від того, як відповідали вони на це питання /Див. Ф.Енгельс. Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. -2-е вид. - Т.21, - С.270-271 і далі/.