Самостійною галуззю класифікації наук виступає економічна наука. Як і кожна наука, вона розвивається на основі притаманних їй законів та у відповідності з конкретною суспільно-економічною формацією. Розвиваючись в умовах формацій, що історично змінювались, економічна наука, перш за все, вивчала економіку виробництва, тобто розвиток виробничих сил, виробничих відносин за певних історичних умов.

Кардинальні перетворення ринкового характеру, що відбуваються в нашій державі, інша природа економіки, що народжується і розвивається, нові проблеми вимагають нового погляду на економічну науку в цілому, її предмет і систематизацію.

Відомо, що економічна наука зародилася в стародавній Греції як наука про закони домашнього господарства, а свою назву вона дістала від слів "Оікоз" - дім і "N011103" - закон. Термін "Оікопошіке" з´явився наприкінці V - на початку IV століття до нашої ери, і вперше його вжив грецький філософ Ксенофонт. Цим словом тривалий час називали великі господарства. В інтерпретації Ксенофонта, економіка - це наука про ведення господарства, управління майном, домом. Філософ відносив до економіки і діяльність по збору коштів для утримання господарства тощо.

Пізніше найвидатніший вчений стародавнього світу Арістотель значно розвинув вчення про господарство. Тому саме з його іменем пов´язується походження назви "економіка". Отже, з самого початку зародження економічної науки її предметом були проблеми, які ми називаємо мікроекономічними.

Наприкінці середніх віків, коли склалися великі держави, зв´язки між господарствами і окремими регіонами в їх межах настільки розширилися і поглибилися, що виникло нове утворення - народне господарство. Важливу роль почало відігравати фінансове господарство держави, яка стала виконувати і економічні функції, сприяти розвитку землеробства, ремесел і торгівлі. За цих умов почав зростати інтерес економічної науки до проблем розвитку народного господарства або економіки в цілому. Розширення об´єктів дослідження привело до уточнення і назви економічної науки. Французський економіст А. де Монкретьєн ввів для цього термін "політична економія", назвавши свою працю "Трактат політичної економії" (1615 р.). Предметом дослідження у А.де Монкретьєна були питання державних фінансів, зовнішньої і внутрішньої торгівлі, джерел багатства тощо.

Назву "політична економія" сприйняли англійські економісти-класики Д.Рікардо, А.Сміт. Цей термін використовували також К.Маркс, Ф.Енгельс і послідовники їх школи.

Після виходу в світ праці видатного англійського економіста А.Маршалла "Принципи економіки" (1980 р.) назва "політична економія" в багатьох країнах почала змінюватися терміном "економіка" (Есопотісз) або "економічна теорія".

Сучасна економічна теорія відображає підсумок розвитку економічних досліджень, доробок у сфері вивчення багатьох економічних проблем, які в минулому не існували або не були актуальними. Отже, економічна теорія - це наука, яка вивчає те, як окремі суб´єкти господарства і суспільство в цілому досягають своїх цілей в умовах обмеженості ресурсів.

Економічна теорія - це фундаментальна економічна наука. На її основі виникло багато інших економічних наук та навчальних дисциплін, які в своїй сукупності становлять систему економічних наук.

Економічні науки - це сукупність наук, які вивчають об´єктивні економічні закономірності, здійснюють статистичну обробку і теоретичну систематизацію явищ господарського життя, розробляють практичні рекомендації для вдосконалення сфер виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Економічні науки об´єднані загальною метою - допомогти людству найкращим чином вирішувати свої завдання у сферах виробництва, обміну, розподілу та споживання, досягти найбільшого достатку, прискорити економічний розвиток.

Для реалізації цієї мети кожна з економічних наук підпорядковує та систематизує свої знання таким принципам:

1) досягнення економічного росту - виробництво більшої кількості і кращої якості товарів і послуг;

2) забезпечення економічної ефективності - максимальної віддачі від мінімуму затрат ресурсів;

3) економічна свобода: вільний вибір сфери та роду діяльності, можливість прийняття оптимальних рішень для подальшого розвитку;

4) соціально-економічна забезпеченість як працюючих, так і непрацездатних; повна зайнятість усіх, хто може і хоче працювати;

5) справедливий розподіл доходів;

6) створення належних умов для виконання державою своїх функцій;

7) сприяння формуванню раціонального торговельного балансу міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових операцій.

Економічні науки розглядають проблеми, що стосуються окремих господарств, підприємств і економіки як єдиного цілого. Норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш чітко поділив економічні дослідження на мікроаналіз і макроаналіз. Звідси з´явилися назви "мікроекономіка" і "макроекономіка".

Під терміном "мікроекономіка" розуміють дослідження економічних процесів у домашніх господарствах, на підприємствах і в організаціях. Предметом вивчення тут є, насамперед, такі явища, як ринок, попит, пропозиція, ресурси, витрати, доходи, їх розподіл тощо.

Макроекономіка вивчає функціонування і розвиток цілісних господарських організмів. Предметом її дослідження є народне господарство і його основні підрозділи, господарські об´єднання країн, світове господарство. У межах окремих держав макроекономіка займається проблемами економічного розвитку, господарської кон´юнктури, зайнятості і безробіття, грошей та фінансів і т. п.

Як уже відзначалося, економічна теорія (мікро- і макроекономіка) є фундаментом для виникнення і розвитку багатьох інших економічних наук. На базі мікроекономіки виникли такі науки і навчальні дисципліни, як "Економіка підприємства", "Фінанси підприємства", "Бухгалтерський облік", "Аудит", "Маркетинг", "Менеджмент" та інші. На основі макроекономіки - "Гроші і банки", "Економіка зовнішньої торгівлі", "Державні фінанси", "Міжнародні фінанси" та інші.

В останнє десятиріччя швидко розвивається третій напрям економічної науки - мезоекономіка ("мезо" - означає проміжний, посередині). її розвиток викликаний тим, що в сучасній економіці все більшу роль відіграють господарські суб´єкти середнього рівня - картелі, великі господарські об´єднання, спілки працюючих, промисловців, споживачів. Господарської самостійності набувають регіони, посилюється роль галузей і підгалузей народного господарства. Це нове, специфічне середовище, в якому діють господарські мікроодиниці, і є об´єктом вивчення мезоекономіки. Мезоекономіка стала основою для розвитку галузевих і регіональних економік.

У спрощеному вигляді перелік економічних наук показаний на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Класифікація економічних наук і навчальних дисциплін

Усі економічні науки поділяють на шість груп: теоретичні; історичні; науки світової економіки; науки регіонів країни; економічні науки народного господарства; науки функціональних економік.

Кожна з економічних наук використовує специфічні категорії і поняття та притаманні їй методи дослідження. Необхідність вивчення внутрішньої структури економіки обумовила поділ економічних наук на галузеві економіки і науки з певних економічних функцій. Спеціалізація галузевих економічних наук базується на відокремленні галузей суспільної трудової діяльності. Формування наук з певних економічних функцій привело до створення таких наук, як ціноутворення, фінанси і кредит, статистика, бухгалтерський облік та ін.

Таким чином, економічні науки вивчають виробничі сили і виробничі відносини. Всі економічні науки, перш за все, є історичними та відображають історію людства з точки зору розвитку способу виробництва.

Економічні науки у своїх дослідженнях грунтуються на багатьох інших науках або тісно стикаються з ними, а саме, з математикою, математичною статистикою, соціологією, політологією, психологією, історією, комп´ютерними технологіями. Кількість економічних наук, особливо прикладних, швидко збільшується внаслідок розміщення і ускладнення господарської діяльності.

Усім економічним наукам властива певна структура знань, яку вони відображають (рис. 2.2).

Рис.2.2 Структура знань, що відображають економічні науки

Як бачимо, в кожній економічній науці є теоретична і прикладна (практична) частини. Теоретичний рівень називають позитивною наукою

- вона аналізує факти і зв´язки між ними, шукає закономірності в економічних процесах. Прикладний рівень має назву нормативної науки

- системи знань про те, як поліпшувати економічні умови життя людей. Вона знаходить свій вияв у розробці економічної політики - системи заходів органів державної влади і управління, які визначають мету, завдання, пріоритети, методи, засоби і шляхи їх досягнення в економіці. Економічна політика має багато складових -  цінова, фінансово-бюджетна, інвестиційна, грошово-кредитна, валютна, зовнішньоекономічна, антимонопольна, митна політика тощо. Економічна політика не завжди є складовою певної економічної науки, але основи економічної політики розробляються державними виконавчими органами, науково-дослідними установами, підприємствами з врахуванням наукових положень.

Таким чином, економічні науки повинні відіграти важливу роль в обґрунтуванні шляхів виходу України з кризи і становленні ринкових відносин.