Нині спостерігається особливий інтерес до певних інститутів, зокрема економіч­них. У науці сформувався напрямок, що дістав назви економічного інституціона­лізму. За ним економічне життя та економічні категорії мають інституціональний характер. Його представники (Т. Веблен, Дж. Мітчел) приділяють основну увагу державі, приватній власності, податковій системі, монополіям тощо.

Проблеми, зв’язані з функціонуванням економічних інститутів, нині є найактуальнішими. Усім зрозуміло, що без відновлення вітчизняної економіки Україні не вийти з кризи. Економіка має забезпечити виробництво, обмін і реалізацію товарів та послуг, необхідних для задоволення людських потреб і нормальної життєдіяльності суспільства.

Відомий американський економіст-соціолог П. Самуельсон зазначає, що економічна ситуація будь-якого типу суспільства має зумовлювати, що і в якій кількості необхідно виробляти; хто і як, за допомогою яких ресурсів і технологій повинен виробляти; для кого призначене і як буде розподілене те, що вироблятиметься.

У соціології, що розглядає економіку як підсистему суспільного цілого, її (економіки) головна функція полягає в забезпеченні найважливішого завдання соціальної системи — адаптації до соціального і навколишнього середовища, що постійно змінюється, і задоволенні потреб індивідів.

Адаптація — це обов’язкова умова виживання будь-якої системи, а тим більше такої, як людське суспільство. Саме господарсько-економічна діяльність за всіх часів забезпечувала нормальну життєдіяльність суспільства.

Соціологічне вивчення економіки має свої особливості. Соціо­логи аналізують функціонування економічної системи в її зв’яз­ках з іншими системами суспільства, економічних інститутів — з іншими соціальними інститутами.

Економіка як соціальний інститут — це насамперед сталий комплекс правил, принципів, норм економічної поведінки, за допомогою яких організовується практична взаємодія індивідів і здійснюється адаптація суспільства до умов його існування. Економічній поведінці притаманна раціональність, ретельний облік витрат і доходів.

Для забезпечення свого функціонування економічним інститутам потрібні певні обов’язкові передумови: технології виробництва, що передбачають поділ праці, функцій і обов’язків; приміщення; засоби виробництва; транспорт; фінансові засоби і, го­ловне, трудові ресурси — люди.

Форми поєднання цих складових економіки як соціального інституту, тобто типи економічної організації, відповідають типу суспільного устрою. Як відомо, можна назвати (у спрощеному вигляді, звичайно) чотири типи економічної організації, котрі послідовно змінювали одна одну: примітивна, аграрна, індустріальна та інформаційна.

Щоб глибше усвідомити сутність економічних інститутів, слід розглянути їх функції. Про основну їх функцію вже йшлося. Вона полягає в забезпеченні адаптації до навколишнього середовища, яке постійно змінюється. Така адаптація можлива за умови вироб­ництва певних товарів і послуг для задоволення потреб кожного індивіда й суспільства загалом.

Економічні інститути виконують стимулюючу функцію, формуючи економічний інтерес, заінтересованість у зменшенні витрат, підвищенні продуктивності праці, поліпшенні якісних показників, збільшенні доходу. Тому особливого значення для їх нормального функціонування набуває визначення принципів оплати праці та правильне використання (розподіл і перерозподіл) коштів.

Оновлення системи стимулювання та організації праці, організації виробничих процесів — це прояв інноваційної функції економічних інститутів. Успіх інновацій значною мірою залежить від ставлення до нових наукових досягнень самих суб’єктів господарсько-економічної діяльності, їхньої творчої активності.

Окрім того, економічні інститути виконують інтегративну функцію, яка не завжди усвідомлюється. Функціонування економіки передбачає спеціалізацію та кооперацію праці, обмін (за допомогою грошей) результатами праці. Це все інтегрує членів суспільства в єдиному процесі суспільного виробництва. Вони потрапляють в економічну залежність один від одного.

Ефективність виконання розглянутих функцій залежить від рів­ня економічної культури — сукупності норм, цінностей, традицій, звичаїв, за допомогою яких спрямовується й регулюється економічна поведінка суб’єктів.

Серед складових економічної культури найбільшу силу впливу на економічну поведінку людини мають насамперед цінності праці та трудова етика (мораль). Під трудовою етикою слід розуміти ставлення людей до праці, зафіксоване в мотивах і стандартах трудової поведінки. Окрім трудових, на економічну поведінку впливають також і інші цінності: приватна власність, конкуренція, права людини тощо.

Важливою складовою економічної культури є наукові та фахові знання. Вони є передумовою ефективного виконання професійних ролей. Особливо це важливо за умов ринкової економіки, конкуренції. Ще одна складова — це норми й нормативна регуляція поведінки, яка формує потреби, інтереси, переконання, уявлення людини стосовно економічних процесів і явищ, власного соціального чи економічного становища та можливості його зміни, видів соціальної діяльності, праці, ставлення до неї та винагороди за працю, можливостей просування по службі та економіч­ної свободи, можливостей задоволення різних потреб у процесі економічної діяльності.

Основою економічної культури особистості є економічна свідомість, тобто здатність пізнавати, відображати й узагальнювати економічну дійсність, передбачати і прогнозувати розвиток економічних процесів. За умов суспільної кризи економічна свідомість є нестійкою й суперечливою. Вона може формуватися як емпіричним, так і науковим способом. Особливу роль у її формуванні відіграє політика держави в економічній сфері.

Успіх економічних перетворень в Україні багато залежить і від економічної поведінки трудящих. Аналізуючи її, відомий фахівець з економічної соціології, академік Т. Заславська виявила дві можливі ситуації:

ü перша — потребує максимальної інтенсифікації праці, орієнтована на високий прибуток, але не виключає ризику;

ü друга — виключає ризик, перевантаження, творчий пошук, проте, гарантує певний прибуток, який суворо лімітується.

Саме остання стратегія переважала у трудовій поведінці людей радянської системи і саме вона сформувала відчуження від праці, незаінтересованість у її змісті, у поліпшенні трудових результатів.

Соціологи, аналізуючи функціонування економіки як соціального інституту, вивчають її соціальну структуру. Соціальна струк­тура сучасної індустріальної економіки може бути репрезентована такими основними суб’єктами:

• підприємець;
• менеджер;
• робітник;
• покупець (споживач).

В Україні здійснюються соціологічні дослідження з вивчення соціально-психологічного портрета підприємця, проблем мотивації підприємницької діяльності, причин, що гальмують її розвиток тощо.

На побутовому рівні поняття «підприємець» часто помилково ототожнюється з поняттям «менеджер». У діяльності підприємця і менеджера справді багато спільного, але є й принципові відмінності. Підприємець — це насамперед власник, який розпоряджається своїм майном, наймає робітників для виробничої діяльності. У малому бізнесі підприємець має певну кількість робітників, і він може поєднувати функції власника і менеджера-фахівця з управління та організації виробництва. Власниками великих підприємств найчастіше бувають акціонери, які самі не виконують управління та організацію виробництва, бо це досить складні процеси, котрі потребують належної професійної підготовки. Ці функції делегуються висококваліфікованим менеджерам, що пра­цюють, як правило, за наймом.

Менеджер є центральною постаттю в структурі ринкової економіки. Йому притаманні творчий пошук, особиста ініціатива в розв’язанні проблем управління трудовими ресурсами, організації ефективного виробництва. Радянський інститут економіки не сприяв формуванню таких якостей в управлінців та керівників. Управлінці тих часів часто не мали належних професійних знань, були безініціативними, боялися ризику, не вміли працювати за умов швидких змін економічної ситуації.

За ринкових умов з’являється новий повноправний економічний суб’єкт — покупець. Від його попиту й оплати ним товару безпосередньо залежить добробут виробника. Проте на його економічну поведінку впливає не тільки якість, а й ціна товару. Неабиякий вплив на вибір товару справляють звичаї, традиції тощо. Так, наприклад, мусульмани не їдять свинини, а американці культивують здоровий спосіб життя — абсолютна більшість населення не курить, уживає лише знежирені та вітамінізовані продукти.

На жаль, за всеохоплюючої економічної кризи і значного зниження рівня життя населення цей новий для пострадянських часів економічний суб’єкт — покупець — ще не може справити відчутного впливу на розвиток економіки. У майбутньому ж, безперечно, платоспроможний попит населення стане одним з голов­них рушіїв економічного розвитку України.