Складовою концепції соціальної стратифікації є теорія соціального статусу. Згідно з нею соціальна нерівність — це нерівність статусів, що випливає зі здатності чи нездатності індивідів виконувати ту чи ту соціальну роль. Соціальний статус (від лат. status — стан) — позиція людини чи групи в суспільстві, яка визначається соціальними ознаками (матеріальне забезпечення, фах, кваліфікація, освіта, політичні можливості тощо) і демографічними особливостями (стать, вік та ін.). У соціології цей термін було вперше запроваджено англійцем Г. Д. Мейном для означення сукупності прав і обов’язків індивіда чи соціальної групи, пов’язаної з виконанням певних соціальних ролей.

Будь-яка людина має цілу низку статусів (брат, батько, чоловік, мер міста, член політичної партії і т. ін.), бо вона є членом багатьох соціальних груп і організацій. Статуси типологізуються за різними критеріями (див. рис.). Уся сукупність статусів однієї людини називається статусним набором. Цей термін разом з терміном «ролевий набір», що означає сукупність ролей одного статусу, було запроваджено Р. Мертоном. Існують різні ролеві теорії, що визначають особистість як сукупність соціальних ролей, які вона виконує, додержуючись норм і зразків поведінки, притаманних даній соціальній системі. Згідно з цими теоріями виконання людиною тої чи тої ролі суттєво впливає на її мотивацію, ставлення до навколишнього світу. Кожну роль у ролевому наборі репрезентовано сукупністю несхожих на інші відносин. У результаті ролевий набір формує структуру соціальних відносин.

 Типологізація статусів

Соціальна роль — певна модель поведінки, що відповідає даному статусу й характеризує його динаміку. Вона визначається сукупністю норм та очікувань з боку оточення. Нема ролі без статусу і статусу без ролі. Кожна роль має низку прав і обов’язків, які розкривають зміст статусів і забезпечують їх функціональний взаємозв’язок. Право — це система відносин, що закріплюються за допомогою загальнообов’язкових соціальних норм; це те, що виконавець ролі може допустити стосовно своєї особи і дозволити собі щодо інших. Обов’язок — це моральна, соціальна чи правова вимога до соціально очікуваної поведінки від індивіда чи групи; це те, що виконавець ролі повинен виконувати стосовно інших. Маючи ті чи ті обов’язки, людина несе відповідальність за своєчасність і якість їх виконання. Наприклад, майстер — це статус у виробничій сфері. Обов’язок майстра — розподіляти й давати завдання робітникам, пояснювати методи виконання, підтримувати технологічну та трудову дисципліну, оцінювати результати праці. У свою чергу, обов’язок робітника — своєчасно та якісно виконувати виробничі завдання, ефективно використовувати матеріали та устаткування, додержуватися дисципліни. Статус майстра і статус робітника мають сенс лише відносно один одного. Вони зв’язані між собою функціонально (функція майстра — визначати завдання, функція робітника — виконувати це завдання). Для інших працівників і майстер, і робітник є звичайними колегами по службі.

Найбільш характерний для конкретного індивіда статус, з яким його ототожнює оточення, називається головним статусом. Головний статус визначає манеру поведінки, коло знайомих, стиль життя тощо.

У соціології поряд з поняттям соціального статусу існує поняття особистого статусу. Він визначається тим місцем, що його посідає індивід у малій групі залежно від своїх індивідуальних якостей. Особистий статус значиміший для знайомих. Незнайомі ж більше цікавляться офіційним статусом, який визначається об’єктивними характеристиками індивіда.

Розрізняють ще природний статус, який людина отримує з народження (національність, стать, фізичні та психологічні дані), і досягнутий статус, якого людина набуває з часом, у процесі соціалізації (освіта, кваліфікація, культурний рівень тощо).

Різновидами соціальних статусів є: економічні (робітник, підприємець, власник, бізнесмен, банкір), професійні (учитель, водій, слюсар), політичні (демократ, комуніст, шовініст), релігійні (священик, віруючий, прихожанин), демографічні (стать, вік, національність), сімейно-родинні (подружжя, дитина, брат, син). Вони є підструктурами соціальної структури суспільства, інституціальними сферами і репрезентовані відповідними інститутами: держави і права, виробництва, освіти (економічна й професійна підструктура), сім’ї і шлюбу (сімейно-родинна підструктура), релігії (релігійна підструктура).

Кожне суспільство має величезну кількість статусів, лише професійних налічується кількасот тисяч. Кожний статус належить певній кількості людей, які утворюють соціальну групу. Отже, кожний статус у суспільстві репрезентований окремою соціальною групою. Сукупність усіх статусних груп утворює соціальний склад населення.

Статусні групи посідають певне місце у статусній ієрархії. Остання утворюється громадською думкою. Статус професора, наприклад, скрізь цінується вище за статус прибиральниці. Місце певної статусної групи в ієрархії називається рангом. Ранги можуть бути високими, середніми і низькими. Що більше суспільство цінує статус, то вищий у нього ранг, то більше в нього привілеїв, благ, шанування, символів, слави.

У суспільстві під впливом різних чинників відбувається статусне вирівнювання, уніфікація статусів — становища індивіда чи соціальної групи в ієрархічних системах, що утворюються за різними критеріями: дохід, влада, престиж. Так, багато людей намагається переїхати в престижніший район проживання, навчати своїх дітей в престижніших навчальних закладах, купувати престижніші, дорогі автомобілі тощо. Реалізуючи свої намагання, вони доводять до загального рівня виявлення різних складових свого статусу стосовно різних його параметрів.

Зі статусним вирівнюванням пов’язане явище, яке соціологи називають статусфренією — (від лат. status — стан, грец. phren — розум) різновид патології, за якої індивід у всякі способи незалежно від існуючих норм поведінки намагається наблизитися до тої ролі, яка для нього найпрестижніша, і забезпечити різні привілеї, матеріальні блага, соціальну владу, пошанування, славу тощо.

Статусні групи, ранжировані за доходами, владою, престижністю професії, освіти тощо, утворюють соціальну стратифікацію. Отже, стратифікація складається з тих самих статусних груп, що й структура, тільки згрупованих за іншими критеріями.

Зважаючи на те що стратифікація — явище багатомірне і нараховує багато нашарувань — страт, які не цілком збігаються одна з одною, для визначення місця в суспільній ієрархії кожної стра­ти слід застосовувати комплекс методів:

• аналіз статистичних даних, який дає можливість визначити ієрархію доходів, рівень освіти тощо;
• вивчення громадської думки, що відбиває значущість і цінність того чи того соціального статусу, соціальної групи, про-
  фесії;
• соціологічні дослідження ціннісно-нормативної системи, які дають змогу виміряти вплив суб’єкта на прийняття управлінських рішень, його шанси на участь у політичній владі; характеристику еліти, можливість її тиску на державні структури, переваги і привілеї можновладців тощо.

Концепції і теорії еліт знайшли дальший розвиток у серії публікацій вітчизняних учених-соціологів «Правляча еліта сучасної України», в яких висвітлюється процес становлення нової української еліти за умов кардинальних змін цінностей і соціальних норм, визначаються соціальні й психологічні характеристики еліти. Ці дослідження збагачують розуміння стратифікаційної струк­тури суспільства.