До них відносяться структури, які виконують завдання, функції держави на визначеній території, яка в більшості, але не у всіх випадках збігається з адміністративно-територіальним поділом держави.

Як вказує A. M. Школик, існування місцевих органів державної адміністрації зумовлене тим, що органи місцевого самоврядування не в стані і не повинні виконувати усього обсягу завдань публічної адміністрації в регіонах та на місцях. Адже завданням самоврядної адміністрації є насамперед задоволення інтересів населення, що проживає на відповідній території, і лише після цього — загальнодержавних інтересів. Тому при законодавчому розподілі повноважень між органами державної та самоврядної адміністрації виділяють кілька напрямів діяльності, які традиційно відносять до компетенції державних органів на місцях:

— справи, що виходять поза сферу інтересів локальних та регіональних спільнот, наприклад: оборона держави, статистика, реєстрація актів цивільного стану;

— справи, які не можуть забезпечуватись органами місцевого самоврядування з технічних причин, наприклад: енергетика, будівництво залізниць та автомобільних доріг;

— інші справи, що регламентує адміністрація, але не пов´язані безпосередньо із задоволенням інтересів місцевих та регіональних спільнот.

У країнах континентальної правової системи існують органи державної адміністрації загальної компетенції, що представляють інтереси держави загалом у конкретній адміністративно-територіальній одиниці. Посади цих представників держави на місцях можуть мати різні назви: префекти та супрефекти, ландрати (земельні радники), оберкрайсдиректори (вищі директори районів), цивільні губернатори, районні комісари, комісари королеви і ін. Підпорядкування цих органів (посадових осіб) може бути двояким. У більшості випадків, вони вважаються представниками уряду чи, принаймні, прем´єр-міністра (це стосується Франції, Іспанії, Нідерландів, Польщі). Проте у багатьох країнах (Данія, Люксембург, Португалія, Італія) вони розглядаються як представники міністра внутрішніх справ.

Територіальні органи спеціальної компетенції мають здебільшого подвійне підпорядкування: "по вертикалі" — міністерству або іншій центральній адміністративній структурі та "по горизонталі" — відповідному представнику держави на певній території. Проте в багатьох випадках ці спеціалізовані адміністративні структури підпорядковуються лише центру.

У країнах англо-американської правової системи система органів публічної адміністрації в регіонах та на місцях з огляду на відсутність характерних для континентальної Європи представників держави видається загалом простішою та логічнішою, адже тут не виникає можливості конкуренції повноважень між органами державної та самоврядної адміністрації загальної компетенції.