Безкоштовна бібліотека підручників



Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади

Процедури формування уряду


Як зазначає В. М. Шаповал, у країнах із парламентарною (парламентарно-республіканською та парламентарно-монархічною) і змішаною республіканською формами державного правління уряд є одним із вищих органів держави. Зокрема, у відповідних країнах уряд конституційно визначається вищим органом виконавчої влади.

У президентських республіках виконавчу владу очолює президент. У країнах із парламентарною формою державного правління, а також у частині республік зі змішаною формою глава держави не входить до системи органів виконавчої влади. Однак він має повноваження, що стосуються сфери виконавчої влади. Стосовно ряду країн зі змішаною формою державного правління (Польща, Росія, Румунія, Франція тощо), то в них існує так званий дуалізм виконавчої влади.

Конституції держав із парламентською і змішаною формами правління передбачають дві процедури формування урядів. Ці процедури складаються із певних спільних дій парламенту і глави держави при утворенні уряду. Однак зміст цих дій відрізняється. Зупинимося на кожній з цих процедур.

Перша процедура.

Ця процедура історично склалася у Великобританії і тривалий час із певними особливостями щодо окремих країн була майже загальноприйнятою. Відповідно до цієї процедури глава держави формально на свій розсуд призначає прем´єр-міністра та за пропозицією останнього — інших членів уряду. Парламент у цій процедурі ніякої участі не бере. Вважається, що уряд має підтримку парламенту доти, доки представницький орган не проголосує проти урядової пропозиції з принципово важливого питання або безпосередньо не висловить урядові недовір´я шляхом прийняття спеціальної резолюції. І хоч теоретично прем´єр-міністр і очолюваний ним уряд можуть існувати та діяти проти волі парламенту, практично ж їх дії будуть швидко паралізовані через парламентську обструкцію.

Особливістю застосування процедури формування урядів у ряді країн є необхідність одержання урядом інвеститури у парламенті. За цією процедурою роль парламенту стає вирішальною на наступних стадіях процесу формування уряду. Зокрема, глава уряду після його призначення главою держави має у встановлений основним законом строк представити парламенту склад уряду або подати урядову програму, чи зробити разом і перше, і друге. У разі схвалення парламентом запропонованого складу уряду або (та) урядової програми вважається, що уряд одержав інвеституру. Відповідне рішення парламенту має бути прийняте більшістю голосів від визначеного в конституції його чисельного складу.

Друга процедура.

Парламент приймає більш активну участь, починаючи вже з початкової стадії відповідного процесу. У кожній країні процедура формування уряду з порівняно більш активною участю парламенту має свої особливості, встановлені конституцією. Найбільш яскравим прикладом є така процедура у ФРН. Тут глава уряду (канцлер) обирається без обговорення нижньою палатою парламенту за пропозицією президента. Після цього його формально призначає на посаду сам президент. Члени уряду призначаються президентом за поданням канцлера. Але палата може не погодитися із запропонованою президентом кандидатурою. В такому випадку нижня палата парламенту має протягом двох тижнів обрати канцлером іншу особу на основі абсолютної більшості голосів. Якщо ж і ця особа не буде обрана канцлером, то відразу проводяться нові вибори канцлера. На цей раз обраним вважається той, хто просто одержав більшість голосів.

Висунення й узгодження кандидатур на урядові посади є прерогативою політичних партій та їх парламентських фракцій.

Подібне стосується також визначення кандидатури на посаду прем´єр-міністра, яку, як правило, займає лідер партії парламентської більшості, або за погодженням між партіями-членами коаліції — лідер однієї з цих партій. Виняток можуть становити ситуації, коли жодна з політичних партій не має більшості у парламенті. Роль глави держави при визначенні прем´єр-міністра тут може бути вирішальною. Саме ж існування уряду буде залежати від реакції парламенту, а точніше — парламентської більшості. Особливо це стосується утворення так званого уряду меншості. Проте і в останньому випадку багато що вирішується у процесі узгодження позицій між політичними партіями, репрезентованими у парламенті.

У країнах із президентською формою правління застосовується так званий позапарламентський спосіб формування урядів. Особливістю "класичної" президентської республіки є те, що повноваження глави держави та глави кабінету суміжні та знаходяться в руках президента, а посада прем´єр-міністра відсутня. Парламент не бере безпосередньої участі у процесі формування кабінету або його участь у цьому плані обмежена.



|
:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право