Що таке мораль, її витоки, суть, роль у житті суспільства та окремої лю­дини? Відповідь на ці запитання дає одна з давніх галузей пізнання — етика, яка пояснює мораль (лат. mores — звичаї) як одну з форм суспільної свідо­мості, як суспільний інститут, який виконує функцію регулювання поведін­ки людей у всіх сферах суспільного життя. В аспекті нормативного регуля­тора, яким є мораль у процесі юридичної діяльності, її можна розглядати як систему вимог до юристів у зв´язку зі здійсненням ними своїх професійних обов´язків (норми моралі, совість, відповідальність, честь).

Характеризуючи мораль взагалі, слід зазначити, що моральне життя су­спільства становить складне багатогранне явище, яке відображає різно­манітні потреби та інтереси соціальних прошарків та груп населення і водно­час є важливим регулятором взаємовідносин між людьми та фактором їх ду­ховного розвитку. На фоні загального характеру моральної регуляції в суспільстві має місце наявність особливої професійної моралі, яка відобра­жає специфіку того чи іншого виду соціальної діяльності людей. Професійна мораль — це результат історично професійного поділу праці, який відобра­жав об´єктивні процеси розвитку суспільства. Слід зазначити, що професій­на мораль складається перш за все в таких видах діяльності, об´єктом яких є людина. Це пояснюється тим, що робота з людьми має свої неповторні ситу­ації, труднощі, суперечності, які треба вирішувати та уникати їх в процесі спілкування, які не можна раз і назавжди окреслити якоюсь універсальною юридичною нормою. Крім того, характер та специфіка відносин між людьми в кожній професії (хворий — лікар, підсудний — суддя, артист — глядач) висувають специфічні моральні вимоги та оцінки, які є важливим регулято­ром цих видів діяльності та забезпечують реалізацію завдань, що стоять пе­ред ними. Виходячи з цього, професійна мораль, з одного боку, є складовою загальної моралі, з іншого — специфічним доповненням до нормативної бази, що регулює певний вид професійної діяльності людини.

В історичному аспекті мораль поділяють на види відповідно до типів су­спільного ладу, де в основу покладено формаційний принцип розрізнення спо­собів виробництва. У зв´язку з цим виділяють мораль первісного суспільства, мораль рабовласницького, феодального або буржуазного типу.

У колективній праці первісного суспільства з´являються перші моральні норми: обов´язковість праці для кожного, дисципліна, розпорядок праці, рівний розподіл продуктів праці, взаємна допомога тощо. Поступово в сімей­но-шлюбних відносинах формувалися специфічні норми, які регулювали сто­сунки між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми. Всі ці норми закріплю­валися у вигляді традицій, обрядів, ритуалів. Вони були основними життє­вими законами, передавалися від покоління до покоління та забезпечували­ся силою громадської думки. їхня роль у житті суспільства визначалась тим, що вони безпосередньо з´єднували людей у колектив, регулювали їхню пове­дінку у різноманітних ситуаціях, виступали як спосіб передання громад­ського досвіду окремій людині. Таким чином, з розвитком суспільних відно­син формувався та удосконалювався найважливіший засіб соціальної регу­ляції — загальна мораль, яка складалася з правил поведінки людей загаль­ного характеру, виходячи з уявлень про добро і зло, справедливе і несправед­ливе, належне або раціональне.

Однак для більш повної характеристики такого явища, як мораль, крім історичного моменту, необхідно звернутися до її організаційної побудови, визначити структурні компоненти моралі, можливості їхнього впливу на сферу юридичної діяльності. Це допоможе, крім іншого, визначити сутність та зміст моралі, форми зовнішнього вияву та фактори, що впливають на її формування. Зазначимо, що в структурі моралі можна виділити три основні елементи: моральну діяльність, моральні відносини та моральну свідомість. Розглянемо окремо названі елементи.

Основою моралі є моральна діяльність людини. Кожна діяльність має кон­кретну мету. Разом з тим, у будь-якій предметній діяльності наявний мораль­ний аспект незалежно від того, врегульована чи не врегульована ця діяльність нормами права. Щодо діяльності представників юридичних спеціальностей, то моральний аспект також матиме місце (для чого робиться ця справа — для добра, справедливості, інших моральних цілей або заради злого наміру).

Базовим елементом моралі моральна діяльність є на тій підставі, що ви­значити моральний аспект будь-якого вчинку можна лише за умов зовніш­нього вияву людської активності, яка б піддавалася оцінці з боку норм мо­ралі. У зв´язку з цим моральну діяльність розглядають як аспект будь-якої предметної діяльності, а також як специфічну діяльність людини у су­спільстві, що здійснюється з метою виконання та на підставі системи вимог існуючої моралі. Крім того, це сторона, якісна ознака діяльності людини, що виявляється в різноманітних сферах життя суспільства. У будь-якій пред­метній діяльності можуть використовуватися прийнятні та неприйнятні за­соби досягнення цілей. Наприклад, у діяльності працівників слідства при про­веденні допиту, який ставить гуманну мету (розкриття злочину, визначення винної особи, відшкодування збитків), можуть використовуватись як гу­манні, так і негуманні засоби — загроза, психологічний тиск, різні види на­сильств. Ці засоби вказують на моральний чи аморальний зміст діяльності. Так, характеризуючи результати, засоби або мету юридичної діяльності в межах конкретної професії, можна дійти висновку про її відповідність або невідповідність моралі (аморальність), тобто визначити моральний аспект.

У системі функціонування механізму правового регулювання деякі мо­ральні положення можуть набувати нового змісту або особливої інтерпретації відносно їх буденного розуміння. Те, що вважається небезпечним, набуває ха­рактеру корисного явища, але тільки за умов особливої ситуації. Так, існуван­ня в кримінальному праві інститутів необхідної оборони, крайньої необхідності передбачає на законній основі здійснення вчинків, які формально підпадають під ознаки злочину, однак є соціально корисними. Таку суперечність можна пояснити особливостями юридичної техніки та пріоритетами загальносуспіль­них ідеалів, що ставляться вище за особистий інтерес та мають за походжен­ням моральну основу. Практичне значення цих теоретичних положень поля­гає в тому, що за наявності сторін з протилежними інтересами (характерна ознака деяких форм юридичного процесу) та без урахування ієрархії мораль­них норм можна дійти протилежних висновків в оцінці одних і тих же дій. Завдання спеціалістів та відповідних посадових осіб юридичної сфери полягає в тому, щоб у результаті розгляду юридичної справи на підставі вимог чинного законодавства та високого призначення норм суспільної моралі прийняти об­ґрунтоване, виважене і найбільш раціональне рішення щодо конкретних осіб. Таким чином, юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності, можна оцінити з позицій права, а також з позицій моралі, що є її оцінними критерія­ми, окремими сторонами або аспектами зовнішнього вияву.

Другим структурним елементом моралі є моральні відносини. Вони скла­даються у процесі моральної діяльності, є її продуктом та умовою здійснен­ня. Моральні відносини характеризуються певними рисами.

1. Це специфічні залежності та зв´язки, в які вступають люди в процесі моральної діяльності. Вони характеризуються сталістю та загальним харак­тером нормативного регулювання.

2. У моральних відносинах відображається соціальна зацікавленість су­спільства, групи, класу, колективу, особистості, що зумовлено життєво важ­ливими потребами соціальних суб´єктів. Іноді за інтерес нації в політичному лобі видається вузькогруповий інтерес (заміна керівника, надання бюджет­них коштів, отримання спеціального дозволу), що є аморальним вчинком. Особливо небезпечними такі факти аморальності стають у ході законодавчо­го процесу, коли відкривається можливість для прийняття нормативно-пра­вових актів вищої юридичної сили, що не відповідають загальним потребам суспільства.

3. Моральні відносини закріплюють на практиці найбільш сприятливі зразки поведінки і є єдиною системою внутрішньо узгоджених зв´язків.

4. Завдяки універсальності моделей, на яких будуються моральні відно­сини, в юридичній діяльності, як і в інших сферах соціального життя, забез­печуються зв´язок та взаємодія різнорідних за походженням та інтересами суб´єктів.

Залежно від об´єкта моральні відносини можна поділити на групи: відно­сини між особистістю, відношення особистості до себе, відношення особи­стості до людства в цілому. Об´єктами моральних відносин є такі цінності, як честь, гідність особи, її авторитет, визнання заслуг перед колективом, об´єк­тивність у визначенні історичної ролі особи в суспільстві на цьому етапі тощо.

Вся система моральних відносин є необхідною умовою і засобом мораль­ного розвитку особистості. Зі зміною матеріальних, соціально-економічних умов життєдіяльності людини відбуваються відповідні зміни моральних цінностей, які виступають як об´єкти моральних відносин. Зникають старі та з´являються нові цінності, змінюється їх підпорядкованість, одні пересу­ваються на другий план, а інші виходять вперед. Разом зі зміною моральних відносин змінюється моральна свідомість, тобто внутрішнє ідейно-психічне сприйняття дійсності крізь призму моралі.

Моральна свідомість є третьою складовою елемента моралі. її розгляда­ють як специфічну форму суспільної свідомості й визначають як систему по­глядів, ідей, уявлень про належну поведінку, яка відповідає соціальним інте­ресам. Характеризуючи в цілому моральну свідомість, слід визначити її ха­рактерні риси: моральна свідомість зароджується в процесі моральної діяль­ності, відображає моральну практику, а через неї економічний базис і надбу­дову суспільства; у моральній свідомості набувають відображення межі вільних дій людини, відповідно до сприйнятих нею моральних цінностей.

В юридичній професії значна частина моральних норм, ідей, оцінних ка­тегорій набула своє закріплення в нормативно-правових актах, що регулю­ють той чи інший вид діяльності. Таким чином, можна стверджувати, що моральне та правове в нормативному регулюванні взаємодіють та поєднують, що дуже важливо для здійснення повноцінного регулятивного впливу. Од­нак поряд із цим є система моральних вимог, які не закріплюються правом, а лише усвідомлюються особою відповідно до рівня її правової та загальної культури. Це вимоги доброзичливого ставлення до оточення, чесність та по­рядність у взаємовідносинах із співробітниками, почуття колективізму, аль­труїзму, без яких не можна сформувати належного мікроклімату у колек­тиві. Отже, усвідомлення працівником основних ідей та норм морального походження разом з правовими приписами нормативно-правових актів є підґрунтям регуляції та саморегуляції поведінки людини і сприятиме зміц­ненню дисципліни, оздоровленню взаємовідносин, підвищенню ефективності в реалізації функціональних повноважень.

Характеризуючи структуру моральної свідомості, слід зазначити, що за рівнями формування розрізняють суспільну та індивідуальну свідомість. Якщо до першої відносять теоретичні вимоги, норми, кодекси, ідеали, категорії, то до другої — мотиви, почуття, переконання особистості. Ці два рівні існують у певній взаємодії. Індивідуальна свідомість визначається суспільною свідомістю, яка базується на суспільному бутті. Якщо людина проникається важливістю колек­тивної ідеї, то сприймає її як особисту. Так, в умовах обстановки поваги один до одного, ввічливості, вшанування практичного досвіду, нетерпимості до право­порушень формується відповідна свідомість окремої особистості, відбувається сприйняття загальноприйнятих правил на індивідуальному рівні.

Зупинимося на вивченні найбільш значущих складових моральної свідо­мості, серед яких слід назвати моральні почуття та норми моралі.

Моральні почуття, які виявляються в юридичній діяльності, достат­ньо різноманітні, що виходить з широкого спектра зв´язків, які формуються в процесі вирішення значної кількості юридичних справ. До їх переліку мож­на віднести такі:

• почуття патріотизму (пріоритет інтересів загальної справи перед осо­бистим інтересом або за рахунок особистого блага);

• престижно-статусні почуття, пов´язані з потребою самостверджен­ня (почуття гордості за свою професію, за довіру колективу, усвідомлення необхідності подолання труднощів з метою випробування своїх професійних можливостей);

• альтруїстичні почуття (бажання дати радість, надати допомогу, втішити, підбадьорити в тяжку хвилину);

• комунікабельні почуття (симпатія, довіра, повага при спілкуванні).

Роль моральних почуттів у юридичній діяльності виявляється крізь при­зму спілкування людей. Виходячи з того, що юридична професія передбачає саме роботу з людьми різного характеру, з різними рівнями культури, інте­лекту, то можна зазначити ту істотну роль, яку відіграють моральні почуття у мотивації роботи працівників юридичних установ. По-перше, — це оцінка вчинків та поведінки людей з позицій суспільно вироблених норм та ідеалів. По-друге, — моральні почуття є засобом регуляції відносин між людьми, со­ціальними групами тощо. По-третє, завдяки почуттям суспільно значущі нор­ми, принципи, ідеали інтуїтивно перетворюються у внутрішню переконаність людини. По-четверте, моральні почуття є не тільки засобом регуляції, а й засобом самоствердження людини, виявом багатства її внутрішнього світу. Тому формування моральних почуттів у кожної людини, а тим більше в юристів, співробітників правоохоронних органів, є одним з найважливіших завдань морального виховання.

Другий важливий елемент моральної свідомості — моральні норми. Це найбільш прості форми моральних вимог, які ставляться до кожної людини. У них закріплено морально-оцінний досвід людей, інтереси суспільства або окремої людини. Вони зорієнтовані на підтримання сумісного життя та діяль­ності людей, суспільства в цілому. Як і моральні почуття, норми моралі — це універсальні регулятори поведінки. Одні з них регулюють ставлення лю­дини до себе, другі — до інших людей, залежно від віку, статі, національної належності, треті — до навколишнього середовища, в якому живе людина.

Крім того, що норми моралі виконують функцію регламентації, вони є також засобом контролю, оцінки, підтримання, забезпечення зв´язків та відносин соціальних груп, класів, прошарків у соціальному середовищі. Го­ловне полягає в тому, що вони забезпечують нормальну життєдіяльність су­спільства та особистості, впливають на поведінку людини через її само­свідомість, самооцінку, мотиви до установки. (У професії юриста знання та сприйняття норм морального спілкування є необхідною умовою виконання своїх обов´язків, що зумовлено організаційно-управлінським характером юридичної діяльності, потребою безпосереднього спілкування з людьми.