Під культурою розуміють сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом історії. Цей термін вживають також в інших зна­ченнях, характеризуючи ступінь освіченості, виховання або визначення рівня досконалості якої-небудь галузі господарської або розумової роботи. Водночас у повсякденному житті широко вживають словосполучення на зразок "культу­ра поведінки", "культура мови, спілкування, виробництва", що виражаються ставлення людини до загальновизнаних або сталих правил співіснування, до ви­користання або збереження тих чи інших соціальних цінностей.

У межах загальної культури особи як носія різноманітних соціальних цінностей та учасника широкого кола суспільних відносин виділяють кілька структурних компонентів, що свідчить про багатопрофільність та складність соціального спілкування. Так, серед названих складових у науковій літера­турі йдеться про культуру етичну, політичну, психологічну, економічну, правову, екологічну, інформаційну тощо, які є своєрідними окремими спектрами розуміння загальної культури особи. Виходячи з потреб та особливо­стей правової роботи, професійної спрямованості юристів, найбільший інте­рес становлять питання правової культури, її структури, функцій, змісту та ролі в межах культури професійної.

У термінологічному обігу за допомогою терміна "культура" характеризу­ють стан розвитку суспільства певної держави, соціальної групи або окремої особи. Якщо говорити про культуру групи осіб, об´єднаних за професійною належністю, напевно, потрібно використовувати поняття професійної куль­тури, яка в традиційному розумінні базується на елементах загальної культу­ри особи, але виокремлюється завдяки особливостям виконання завдань та функцій представником тієї чи іншої професійної групи. Із застосуванням цього терміна ми підкреслюємо необхідність саме тих знань, умінь, навичок, без во­лодіння якими особа не здатна до виконання професійного обов´язку. Так, у структурі професійної культури можна виділити культуру етичну, економіч­ну, політичну, правову, інформаційну, які природно з різним ступенем доско­налості наповнюють зміст професійної культури представників різних про­фесій. Але для представника певної професії кожний з названих компонентів буде або відігравати вирішальну роль, або мати другорядне значення. Якщо для працівника дипломатичного відомства або члена парламенту політична культура буде домінуючим фактором, то для бухгалтера таким фактором має стати економічна культура. А стосовно представника юридичної професії не­обхідно визнати як головний компонент культуру правову.

Під правовою культурою особи розуміють глибоке знання і розуміння права, високосвідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності. В правовій культурі особи розрізняють окремі структурні елементи, серед яких виділяють правову свідомість, що форму­ється на ґрунті правової ідеології та правової психології, елементи поведін­ки та безпосередньо правомірну поведінку, яка є формою зовнішнього про­яву правової культури особи. Слід підкреслити, що таке структурування фе­номену правової культури особи — результат глибокого науково-теоретич­ного мислення, хоча в реальному житті всі названі компоненти одночасно співіснують у просторі та часі. Лише завдяки їх гармонійному розвитку та "співпраці" культурний рівень особи може виявитися на належному рівні.

Говорячи про соціальне значення правової культури та необхідність її розвитку і підтримання в суспільстві, слід розкрити також питання її функцій, серед яких виділяють:

•      пізнавальну (формування у населення уявлень про державно-правову дійсність, окремі сторони правового життя суспільства);

•      регулятивну (сприяння упорядкуванню суспільних відносин, вироб­ленню загальновизнаних стандартів суспільно корисної поведінки);

•      функцію правової соціалізації (виявляється у здатності забезпечувати передання новим поколінням набутого досвіду щодо ефективного викори­стання суб´єктивних права та виконання юридичних обов´язків);

•      оцінну (полягає у виробленні ставлення індивіда до правових явищ на підставі сформованих уявлень, ідеалів, принципів);

•      прогностичну (виражається у здатності передбачати напрями розвит­ку правової системи, законодавства, юридичної практики, визначати засоби для досягнення актуальних правових цілей).

Враховуючи те, що представники юридичної професії є носіями культур­них цінностей у сфері права, можна з певністю сказати, що водночас вони є і суб´єктами реалізації зазначених функцій. Своїми діями, рішеннями, мане­рою поведінки в цілому юристи впроваджують у площину реального життя не просто культуру, а цілу низку правових цінностей, що перебувають під охоро­ною права: життя людини, її честь, гідність, недоторканність, свободу, спра­ведливість тощо. Таким чином, для представників правничої професії наявність високого рівня правової культури є обов´язковим моментом та необхідною умовою якісного виконання професійного обов´язку. Щодо таких понять, як професійна та правова культура, то вони за обсягом співвідносяться як ціле та частка, але така частка, яка відіграє провідну роль стосовно інших (моральна, політична, психологічна культура тощо).

Підвищена вимогливість до рівня правової культури та свідомості юристів завжди спостерігалась у поглядах науковців, державних діячів, представ­ників громадських об´єднань, набуваючи своє обґрунтування у складності тих завдань, які постають перед працівниками юридичної сфери та від ефектив­ного вирішення яких зрештою залежать перспективи розвитку суспільства. У зв´язку з цим серед вимог, які ставлять до кандидатів на зайняття посади за однією з юридичних спеціальностей, визначають такі: глибоке знання, розуміння та повага до права як міри добра, свободи та справедливості, що набула відображення у законі; наявність системи базових юридичних знань, що закладають основи правового світогляду та правового мислення (філо­софські, історико-теоретичні, методологічні); наявність ґрунтовних знань з окремих галузей права, правової науки, які дають можливість орієнтувати­ся в межах тієї чи іншої сфери здійснення юридичної практики; наявність юридичних спеціалізованих знань, що дають змогу виконувати ті чи інші процедури, дії, процесуальні провадження тощо, розумітися у функціональному призначенні того чи іншого учасника юридичного процесу; наявність навичок організаторської роботи у забезпеченні діяльності трудового колек­тиву правової установи, навичок особистої підготовки документів юридич­ного змісту, надання їм оцінки з погляду істинності та значення у вирішенні юридичної справи; володіння навичками юридичного діалогу в спілкуванні з іншими суб´єктами юридичної діяльності або особами, що мають до неї опо­середковане (непрофесійне) відношення.

Однією з важливих вимог до правової культури юриста є вимога точного та неухильного, свідомого виконання вимог чинного законодавства. У куль­турно-правовому аспекті представник юридичної професії у свідомості гро­мадян своєї країни уявляється як еталон правової поведінки і багато в чому оцінюється саме за цим критерієм. Однак відповідність професійної поведін­ки певним нормативам полягає не тільки у виконанні правових приписів. У сфері юридичної діяльності функціонують й інші нормативи, породжені по­требами духовного, економічного, політичного розвитку суспільства. Тому, характеризуючи професійну культуру юриста, необхідно брати до уваги нор­ми моралі, етики, релігії, традицій, корпоративні норми, що також станов­лять нормативну базу діяльності юристів.