Загальновизнаною відмітною рисою кваліфікованої практичної діяльності юриста є його спроможність за допомогою особливих правил і прийомів по­вно, точно й швидко тлумачити нормативні та інші правові акти та договори, тобто пізнати, виявити, достовірно встановити зміст і обсяг правових пра­вил, сформульованих у правових приписах. Іншими словами, юридичне про­фесійне тлумачення (інтерпретація) правових актів і договорів — це ді­яльність юриста щодо встановлення змісту нормативних і індивідуальних приписів, яка спрямована на забезпечення їх практичної реалізації і скла­дається зі з´ясування змісту правових правил для себе і роз´яснення їх для інших суб´єктів.

На відміну від тлумачення, що використовується у філософії, літерату­рознавстві, наукознавстві, історії та інших науках, що досліджують різно­манітні форми письмової мови, тлумачення в юридичній практиці має спеці­ально-юридичні особливості, пов´язані з використанням засобів і прийомів юридичної техніки — особливої термінології, юридичних конструкцій, за­собів формулювання правових правил, тому адекватне виявлення і роз´яс­нення змісту правових текстів потребують відповідних юридичних знань і навиків.

Інколи в юридичній літературі тлумачення правових актів розглядають тільки як стадію правозастосовної діяльності (судової, прокурорської, слідчої), що не зовсім коректно, бо тлумачення як з´ясування і роз´яснення обсягу і змісту правових правил є компонентом будь-якої юридичної діяль­ності та правової поведінки, пов´язаних з виданням правових актів або укла­денням правових договорів, їх реалізацією, тобто це правотворча і правозастосовна діяльність, правореалізація як здійснення прав і обов´язків будь-якими суб´єктами права у формі їх правомірної поведінки, а також юридич­на наукова і юридична навчальна діяльність. Інша справа, що правове зна­чення актів тлумачення може бути різноманітним — внутрішнім і зовнішнім, офіційним і неофіційним, професійним і непрофесійним і т. ін.

Необхідність вивчення тлумачення правових актів як особливого виду юридичної діяльності та компонента будь-якої юридичної діяльності зумов­лена такими чинниками:

• основною зовнішньою формою існування права, правових правил є нор­мативні й правозастосовні правові акти, а також договори, що в словесно-документальний спосіб викладені в правових текстах (правових документах);

• нормативні правові акти і договори діють тривалий час, за який мо­жуть змінюватися умови й обставини соціальних ситуацій, що регулюються ними, а це є причиною необхідності додаткових уточнень змісту правових приписів;

• є певні недоліки в правотворчій діяльності, застосуванні юридичної техніки — недоліки нормативно-правового стиля, невизначеність або дво­значність словесного викладення правових правил, суперечності між припи­сами різноманітних нормативно-правових актів тощо, а тлумачення є одним із засобів їх усунення.

Тлумачення за загальним змістом — це один із видів пізнання як процесу почуттєвого сприйняття і діяльності мислення, одна з форм наукового пізнан­ня права, приватнонауковий прийом, що входить до складу формально-юридичного методу пізнання права, а за спеціально-юридичними особливо­стями — специфічна форма пізнання правових правил через вивчення при­писів правових актів і договорів, викладених у правових текстах.

Тлумачення правових правил здійснюють за допомогою певних понять, правил і прийомів (філології, логіки, спеціальних юридичних знань, історії та ін.), що дає можливість розкрити їх обсяг і зміст на рівнях:

• словесного тексту правового акта або договору;

• словесно висловленого зв´язку правового припису з іншими подібни­ми приписами;

• мови "права" як спеціальної термінології, юридичних конструкцій;

• логічної структури правового припису (логічного зв´язку елементів — гіпотези, диспозиції, санкції);

• соціального змісту правових приписів.

Тому при тлумаченні пізнання йде від почуттєвого сприймання тексту правового документа і його елементів, їх лінгвістичного і спеціально-юри­дичного аналізу, до логічного осмислення структури правового припису, його соціального контексту і конкретно-соціального значення, тобто в напрямку, зворотному спрямованості правотворчої діяльності.

У процесі тлумачення можна виділити три основні рівні:

• аналіз словесного тексту або словесного викладення правових правил;

• догматичний аналіз — аналіз юридичних особливостей приписів, відбитих у специфічному правовому, формально-юридичному змісті правових правил;

• соціально-історичний аналіз — аналіз соціально-історичного змісту правових правил.

До основних способів тлумачення відносять: граматичний (лінгвістичний, філологічний), логічний, спеціально-юридичний (формально-юридичний, техніко-юридичний), систематичний, соціально-історичний (функціональний).

Слід зазначити, що виділення рівнів і послідовності застосування способів тлумачення має умовне значення і в практичній юридичній діяльності їх ви­користовують водночас або в різній послідовності, однак першим і безумовно обов´язковим є словесний аналіз тексту, якого, як правило, достатньо для адекватного виявлення обсягу і змісту правового правила.

Оскільки тлумачення має на меті розкриття й уточнення змісту правово­го припису, то його результатом є повна визначеність змісту й обсягу остан­нього, тобто адекватність, точність, повнота, безсуперечність, безпрогальність, достовірність.

Результати тлумачення в низці випадків можуть набувати відображення і закріплення в особливих актах-документах, актах-роз´ясненнях або інтерпретаційних актах (наприклад, роз´яснення Верховної Ради України або Конституційного Суду України, Верховного Суду України), що мають офі­ційний і обов´язковий характер для відповідних суб´єктів права.