Ведення юридичної справи:

• включає пошук, аналіз, узагальнення й оцінювання юридичних фактів;

• тягне за собою правові наслідки;

• має офіційний характер;

• здійснюється уповноваженими на те органами й посадовими особами держави, а також приватними юристами, які мають відповідну компетенцію, діяльність яких суворо регламентується законом, здійснюється у певних про­цедурах.

Серед різноманітних дій, здійснюваних у процесі ведення юридичної спра­ви, юридичною природою виділяється низка логічно взаємопов´язаних дій, зокрема такі:

• щодо встановлення фактичних обставин справи;

• що виражають вибір і аналіз юридичних норм;

• з яких складається вирішення юридичної справи.

Встановлення фактичних обставин. Встановлення фактичних обставин справи є підготовчою стадією в процесі провадження справи, основу якої становить аналіз основної, фактичної бази, що потім використовується в її вирішенні.

Соціальна ситуація відбивається в безлічі різноманітних фактів (умов, чинників, обставин) дійсності, але до фактичних обставин належать лише обставини юридичної справи, тобто факти самого випадку, події, фрагменту соціальної ситуації, щодо яких використовуються правові норми або докази. Під останніми розуміють фактичні дані (відомості), що використовуються для встановлення обставин справи відповідно до принципу об´єктивної істини.

Доказування. Частині доказів (зокрема судових) притаманна особлива форма їх використання у веденні юридичної справи — "доказування", що є діяльністю, спрямованою на встановлення за допомогою доказів обставин юридичної справи.

Під доказуванням нерідко мають на увазі діяльність, що полягає в поданні доказів, участі в їх дослідженні та оцінюванні, іншими словами, діяльність близьку до аргументування, сутністю якого є обґрунтування доказів і запе­речень, що висуваються, а також переконання у їх істинності.

Доказування — це дослідницька діяльність, зміст юридичного пізнання, результатом якої є відтворення того або іншого фрагмента дійсності, рекон­струкція (відтворення) всіх обставин справи, необхідних для вирішення юри­дичної справи.

Доказування — складна юридична діяльність, що включає:

• визначення кола фактів, що підлягають встановленню;

• збирання і процесуальне закріплення доказів;

• дослідження доказів, у тому числі їх перевірку;

• оцінювання доказів.

Суб´єктами доказування в цивільному процесі є сторони, треті особи, їхні представники, органи державного управління, представники громадськості, прокурор. У кримінальному процесі поряд із суб´єктами, на яких лежить обо­в´язок встановлення фактичних обставин справ, виділяють суб´єктів, зобо­в´язаних лише брати участь у доказуванні (адвокати, представник обвинува­чення, потерпілий та ін.), та суб´єктів, які можуть брати участь у доказу­ванні, але не зобов´язані робити це (обвинувачений, підозрюваний, громад­ський позивач, відповідач).

Вибір і аналіз правових норм. Дії щодо вибору й аналізу правових норм можна поділити на чотири основні групи:

• вибір правової норми, що підлягає застосуванню;

• перевірка чинності норми, тобто перевірка її справжності, право­мірності акта або договору, що містять цю норму, чинність норми в аспектах часу, простору, поширення на тих або інших осіб;

• перевірка правильності тексту акта або договору, в яких виражена нор­ма, або перевірка словесно-документального викладення його змісту;

• з´ясування змісту та обсягу нормативного припису.

Правова кваліфікація — юридична оцінка всієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення конкретного випадку до певних юридич­них норм. Правова кваліфікація має наскрізне значення у веденні юридич­ної справи, втілюється в її вирішенні.

Якщо на перших стадіях ведення юридичної справи здійснюється попе­редня кваліфікація, в результаті якої визначають коло обставин (предмет доказування) і загалом потрібну правову норму, то при вирішенні справи остаточно вибирають юридичну норму, що є його основою.

Правова кваліфікація виражається в таких діях:

• визначення галузі права, норми якої регламентують цей випадок;

• визначення загальної юридичної конструкції правовідносин, яка при­водить до встановлення виду галузевого інституту, що охоплює цей випадок;

• встановлення точної норми, що поширюється на цей випадок.

За іншим критерієм правову кваліфікацію вбачають в таких діях¹:

• упорядкування встановлених фактичних даних і виокремлення в них юридично значущих ознак;

• виявлення всіх можливих правових конструкцій, що відповідають фактичному матеріалу;

• визначення суміжних складів;

• вибір одного складу, ознаки якого відповідають діянню.

Вирішення юридичної справи. Вирішення юридичної справи займає цен­тральне місце в процесі її ведення. Всі інші дії (наприклад, встановлення об­ставин справи, вибір і аналіз юридичних норм) щодо неї мають допоміжний характер.

Процес ведення юридичної справи завершується рішенням, в якому містяться конкретні приписи або встановлюються права і обов´язки суб´єктів соціальної ситуації.

Рішення юридичної справи можна охарактеризувати:

• як формально-логічний процес;

• творчий процес;

• владну діяльність компетентних органів чи службових осіб держави або добровільну взаємодію суб´єктів права.

Рішення з юридичної справи формально закріплюється, як правило, у письмовій формі в особливому документі — акті застосування або договорі.

Виконання рішення з юридичної справи. Виконання рішення з юридичної справи передбачає добровільні дії щодо втілення прав і обов´язків, конкрети­зованих у ньому. Проте в окремих випадках необхідні додаткові дії примусо­вого характеру, спрямовані на виконання цього рішення, кожна з яких є само­стійним процесом застосування правових норм, що містить встановлення фак­тичних обставин, вибір і аналіз юридичних норм, винесення рішення.