Право і демократія не тотожні. Демократія — це влада народу, що як фор­ма організації і здійснення державної влади, політичної влади взагалі, про­тистоїть різним видам одноособової влади (тиранії, монархізму, деспотизму тощо) чи режимам диктатури (фашизму, тоталітаризму, авторитаризму).

Демократичність держави, політичної системи відображає належність влади народу, який є джерелом і носієм цієї влади через державні органи, державну політику та безпосередньо приймає найбільш важливі рішення. Разом з тим, оскільки демократія — це форма влади, то постає питання: щодо кого і як здійснюється ця влада, як і ким вона обмежується? Тому, крім ха­рактеристики демократії як влади народу, її визначення має відображати ще й відношення до цієї влади підвладних суб´єктів об´єктів влади, їх соціаль­ний стан, межі втручання влади в приватне життя.

Право — інститут суспільства, який, з одного боку, обмежує владу, ви­значає форми її здійснення, межі підвладності кожного члена суспільства, а з іншого — є сферою незалежності від неї. Право, на відміну від демократії та будь-яких інших форм влади, якраз і є насамперед сферою незалежності чле­на суспільства від влади, в тому числі демократичної, сферою його вільного волевиявлення, самостійності, саморегулювання. Тобто право, визначаючи межі непідвладності соціальних суб´єктів, окреслюючи сферу їх свободи і незалежності, є тією межею особистого і суспільного життя, що є саморегу-лятивною і не повинна упорядковуватися за допомогою зовнішнього втру­чання. Це сфера природного права, що притаманне члену суспільства як лю­дині, представнику людства, і є її невід´ємним правом незалежно від волі та режимів здійснення будь-якої влади.

Якщо право непідвладності відбиває сферу невтручання влади в особисте життя, то право влади є, навпаки, сферою підпорядкованості особи суспіль­ству в цілому чи його окремим інститутам, угрупованням (державі, громад­ським об´єднанням, системі місцевого самоврядування тощо). Право влади є не тільки правом застосування сили, а здебільшого — правом консенсусу, правом суспільної злагоди, правом передбачення і запобігання соціальним колізіям і конфліктам, що виникають внаслідок суперечностей індивідуаль­них інтересів, де силу застосовують тільки у випадках антагоністичного ха­рактеру таких інтересів.

Право демократії — це сфера підпорядкування особистого інтересу су­спільному, межі й порядок спільного вирішення важливих питань суспіль­ного розвитку, забезпечення нормального функціонування суспільства, що детерміновані його рівнем розвитку, культурою. Тому й демократія як влада народу може мати правовий і неправовий характер, що зумовлено наявністю в суспільстві "соціального простору" незалежності, свободи, непідвладності члена суспільства, а також правового порядку виявлення та узгодження за­гальносуспільних та індивідуальних інтересів на основі консенсусу, злаго­ди, додержання прав людини.