В юридичній літературі викладено різноманітні підходи до дослідження юридичної практичної діяльності, визначення її поняття, ознак, структур­них елементів, призначення, функцій і т. ін.

В одному випадку:

• юридична практична діяльність пов´язується з постійною роботою над юридичними текстами (законами, судовими рішеннями, літературою), по­доланням юристами особистих установок, надпартійністю та об´єктивністю юристів у професійній діяльності, використанням під час її здійснення та­ких професійних категорій, як винність, причинність, відповідальність, дав­нина, компетентність, правова сила та ін.;

• зазначається, що такій діяльності мають бути притаманні: правовий захист безпеки і суспільного порядку, повага до договорів, самоконтроль за критеріями законності, рівності, справедливості й практичності, дотриман­ня принципу добрих звичаїв і поваги;

• підкреслюється, що діяльність юристів має проходити в межах і на основі упорядкованих процедур і методично коректної поведінки, а їх рі­шення — ґрунтуватися на вільній від суперечностей і логічно точній аргу­ментації.

В інших — акцентується увага на взаємозв´язку юридичної практичної діяльності і права, підкреслюється, що:

• в основі лежить право, створене цивілізацією для встановлення відпо­відних меж поведінки членів суспільства, держави;

• вона здійснюється як у формі правової врегульованості, так і поза пра­вовою регламентацією, причому правова форма діяльності пов´язана з роз­глядом і вирішенням по суті юридичної справи — правопорушення, спору про право, скарги і т. ін., а не врегульована правом юридична діяльність ба­зується на таких соціальних нормах, як норми моралі, звичаї, традиції, ка­нонічні, церковні норми, норми громадських організацій;

• вона забезпечує досягнення в суспільстві і державі правової й загаль­ної культури, що сприяє створенню цивілізованого правопорядку¹.

Основа методології пізнання юридичної практичної діяльності — діяль­ний підхід, який має статус загальнонаукового і використовується багатьма гуманітарними науками — філософією, соціологією, психологією та ін. Це дає підстави вивчати юридичну практичну діяльності як вид або форму со­ціальної діяльності взагалі, а серед характеристик виділяти ознаки, прита­манні усім видам соціальної діяльності, та ознаки, специфічні та унікальні для юридичної практичної діяльності. У вивченні особливостей юридичної практичної діяльності можна використовувати не тільки діяльний підхід, а й контент-аналіз правових документів національного та іноземного права, міжнародних вимог, їх порівняльно-правовий (порівняльно-логічний і по­рівняльно-історичний) аналіз, а також думки практикуючих юристів, які безпосередньо здійснюють цю діяльність, а не тільки правові наукові понят­тя, конструкції та формально-логічні правила виведення їх.

У загальнонауковому аспекті соціальну практичну діяльність розгляда­ють як форму свідомого та активного відношення людини, соціуму до навко­лишнього світу, що є домінантою та фактором розвитку суспільства, умовою його існування, складовою його культури, зміст якої становить доцільна зміна та перетворення суспільства в інтересах людей і яка охоплює мету, засоби, результат і власне самий процес діяльності. Всі ці характеристики тією чи іншою мірою притаманні й правовій практичній діяльності (правовій по­ведінці), становлять її загальносоціальні властивості. Проте правова прак­тична діяльність має властивості, які відрізняють її від інших видів соціаль­ної та правової духовної (наукової, освітянської) діяльності. Основною відмінністю від інших видів соціальної практичної діяльності є те, що право­ва практична діяльність так або інакше пов´язана з правом, загалом її сутні­стю є втілення норм права в соціальній взаємодії. Найчастіше правова діяльність може розглядатись як правова форма соціальної діяльності, тому що основні дії та зв´язки останньої, так би мовити її "каркас" чи структура, визначено в нормах права. Значні відмінності є в тих видах соціальної діяль­ності, в яких право виступає не тільки як форма (засіб), а і як об´єкт та ре­зультат діяльності. Зокрема, це стосується правотворчості та правозастосування, у процесі здійснення яких видаються нові нормативно-правові та інди­відуально-правові акти, що містять нормативні або індивідуальні правила поведінки інших суб´єктів, невиконання яких тягне за собою застосування заходів юридичної відповідальності.

Діяльність у правовій сфері суспільства існує і як методологічний, пояс­нювальний принцип, засіб, підхід, за допомогою яких вивчають правові яви­ща і результатом використання яких є поняття та теоретичні конструкції, зо­крема правової діяльності, правопорушення, правомірної поведінки, і як про­цес правового життя, реально здійснювані наукова юридична діяльність, на­вчальна діяльність у юридичних закладах, практична діяльність суддів, про­курорів, слідчих, адвокатів та інших юристів або правотворча, правозастосовна діяльність, реалізація суб´єктивних прав та юридичних обов´язків тощо.

Основні складові та характеристики правової практичної діяльності містять:

• зміст, який включає її суб´єктів, учасників, правових дій, засобів, зав­дань, цілей, мотивів, результатів тощо;

• внутрішня організація (форма, структура), яка розкривається через поняття правових процесів, режимів, процедур, стадій, процесуальних про­ваджень тощо;

• зовнішня форма, що виявляється і визначається у поняттях правотворчих та правозастосовних актів, судових рішень, подань прокурорів, угод, актів тлумачення чи інтерпретації нормативно-правових актів, промов адво­катів у судах, скарг, заяв і т. ін.;

• види правової діяльності, зокрема правотворчої, правозастосовної, правореалізуючої, контрольної, наглядової, установчої або слідчої, адвокатської, суддівської, прокурорської, арбітражної, нотаріальної або нормативної, конкретизаційної, інтерпретаційної, інтерпретаційної правової діяльності;

• зовнішні зв´язки з навколишнім середовищем, тобто її функції, соці­альна цінність, призначення, результативність, ефективність.

Проте не будь-яка правова практична діяльність є юридичною, так само як і не будь-яка юридична діяльність є практичною. Юридичну практичну діяльність необхідно відрізняти як від юридичної наукової та освітянської діяльності, так і від правової практичної діяльності, правової поведінки, пра­вовідносин, реалізації суб´єктивних прав та обов´язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо.

Унікальною та універсальною властивістю, притаманною лише юри­дичній діяльності, є її юридичність.

Юридичність як якісна особливість професійної діяльності юриста на сутнісному рівні відображає її природу, місце, роль і призначення в правовій сфері, відрізняє її від інших видів соціальної, професійної, правової діяль­ності та правової поведінки або правових форм соціальної діяльності.

Невизначеність характеристик юридичності зумовлює виникнення низ­ки практичних проблем і питань, зокрема, які посади повинні заміщатися тільки юристами, які види робіт є юридичними, що означає визнання роботи юридичної, які сподівання з цим пов´язані, які вимоги до неї ставляться і є основою для підготовки юристів, які професійні знання, уміння і навики треба формувати в процесі навчання юристів.

Юридичність доцільно розглядати як особливий прояв правової форми соціальної діяльності, в якій правова форма стає об´єктом діяльності, проте й сама ця діяльність має правову форму, іншими словами, юридичність — це властивість особливої соціальної діяльності:

• для якої право є основним об´єктом діяльності;

• суб´єкти якої володіють правовими знаннями, вміннями і навиками;

• у процесі якої вплив на об´єкт здійснюється переважно з використан­ням правових засобів;

• яка особливо суворо регламентується правовими нормами;

• здійснюється тільки для досягнення правової мети;

• результати якої мають правове значення.

Юридичність як властивість соціальної діяльності у викладеній вище інтерпретації притаманна тільки професійній діяльності юриста, а всі інші, хоч і близькі за характеристиками види соціальної або правової діяльності, володіють окремими проявами юридичності, а не всім комплексом її ознак, і тому не можуть бути віднесені до юридичної практичної діяльності. Як, на­приклад, не можна віднести до неї діяльність народних депутатів, більшість видів службової діяльності працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки, керівників і посадових осіб міністерств, відомств, установ та органі­зацій, для яких право, правові засоби, правові наслідки результатів діяль­ності — тільки засіб для досягнення інших цілей — політичних, економіч­них, управлінських тощо.

Отже, основні ознаки, властивості, характеристики, особливості юридич­ної практичної діяльності такі:

• вона може розглядатись як соціальна діяльність, як вид соціальної діяль­ності — правова діяльність, поряд з іншими формами нормативно регламен­тованої діяльності — моральною, релігійною, корпоративною, традиційною або звичаєвою, а також як один із видів правової діяльності чи правової форми соціальної діяльності — юридична діяльність, і, зрештою, — як вид юридич­ної діяльності — юридична практична діяльність. Тому необхідно виділяти її загальні риси та відрізняти від інших видів соціальної і правової діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб´єктивних прав та обов´язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо;

• як вид соціальної, правової та юридичної діяльності юридична прак­тична діяльність характеризується:

— загальними ознаками, притаманними усім видам відповідно соціаль­ної, правової та юридичної діяльності;

— особливими ознаками, які відображають своєрідність трансформуван­ня загальних ознак у властивості юридичної практичної діяльності;

— унікальними ознаками, притаманними лише юридичній практичній діяльності;

• як і будь-які інші види соціальної діяльності, юридична практична діяльність включає мотив, мету, планування дій, опрацювання поточної інформації, створення моделі діяльності, прийняття рішення, безпосередні діяння, перевірку результатів, коригування результатів та подальших діянь або окремі рухи, операції, діяння, діяльність у цілому;

• юридична практична діяльність здійснюється у прямій або опосеред­кованій взаємодії, спілкуванні з іншими суб´єктами права, здійснюється для і в законних інтересах інших суб´єктів права, спрямована на їх правову поведінку;

• особливість її визначається зв´язком з правом, врегульованістю ним, спрямованістю на правові явища, використанням правових засобів;

• унікальною властивістю, тобто притаманною лише юридичній діяль­ності, є її юридичність.