Назва письмової роботи. Назва письмової роботи має бути, за можливі­стю, короткою, відповідати обраній проблемі (спеціальності чи спеціалізації підготовки) та суті вирішуваного наукового завдання, вказувати на мету дослідження і його завершеність. Також для більшої конкретизації (за необ­хідності) робота має містити невеликий, на 4—6 слів, підзаголовок. Не реко­мендується використовувати у назвах слова та словосполучення, в яких не відображено достатньою мірою сутність проблеми ("Дослідження питання...", "Дослідження деяких шляхів...", "Деякі питання...", "Матеріали до вивчен­ня...", "До питання..." тощо), а також ускладнену термінологію.

При написанні письмової роботи необхідно стисло, логічно й аргументо­вано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, без доказових тверджень, тавтології, обов´язково посилатися на авторів і джере­ла, з яких запозичені матеріали або окремі результати.

Структура письмової роботи. За структурою письмова робота склада­ється з титульного аркуша; змісту; переліку умовних позначень (за необхід­ності); вступу; основної частини; висновків; списку використаних джерел; додатків (за необхідності).

Титульний аркуш письмової роботи має містити:

• найменування вищого навчального закладу, факультету та кафедри, на яких виконана письмова робота;

• прізвище, ім´я, по батькові студента, індекс навчальної групи та но­мер залікової книжки;

• найменування навчальної дисципліни, з якої виконується письмова ро­бота;

• вид та назву письмової роботи (за необхідності — шифр і найменуван­ня спеціальності чи спеціалізації підготовки);

• науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім´я, по батькові науково­го керівника і консультанта;

• місто і рік.

На титульному аркуші також позначають гриф обмеження поширення відомостей (за необхідності).

Після титульного аркуша розташовуються:

• зміст письмової роботи, який містить найменування та номери по­чаткових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів, що мають заголовок, зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, спис­ку використаної літератури та ін.;

• перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхідності), який складається з двох колонок, в яких зліва за абеткою наведено умовні позначення, скорочення тощо, справа — їх детальну розшифровку.

Вступна частина дослідження має відображати теоретичну роботу, яку автор провів згідно з рекомендаціями, наведеними вище. У вступі письмової роботи розкривають сутність і стан розробки наукової проблеми (завдання), її теоретичну і практичну значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, теоретичний аналіз проблеми і попереднього досвіду її вивченості, здійснюють методологічне обґрунтування та логіко-історичний аналіз про­блеми, оцінюють ступінь інноваційної, теоретичної та практичної значущості дослідження обґрунтовують актуальність та необхідність проведення до­слідження.

Зокрема слід розкрити:

• актуальність теми шляхом аналізу та порівняння з відомими дослі­дженнями вибраної проблеми, за допомогою визначення необхідності та до­цільності дослідження для розвитку відповідної галузі юридичної науки чи юридичної практики;

• зв´язок роботи з науковими програмами, планами, темами навчально­го закладу (кафедри), а також з галузевими та державними планами, програ­мами;

• мету і завдання дослідження, причому не рекомендується формулюва­ти мету як "Дослідження...", "Вивчення...", тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету;

• наукову новизну одержаних результатів, тобто дається анотація нових наукових положень (рішень), запропонованих у письмовій роботі, визнача­ється їх відмінність від відомих раніше, описується ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток);

• практичне значення одержаних результатів — подають відомості про наукове та практичне використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, інформацію щодо ступеня готовності до використан­ня або масштабів використання, впровадження результатів досліджень із зазначенням назв організацій, в яких здійснено реалізацію, форм реалізації та реквізитів відповідних документів;

• апробацію результатів дослідження, зокрема вказують, на яких на­уково-практичних конференціях, конкурсах, олімпіадах, симпозіумах, на­радах оприлюднено результати дослідження;

• публікації, тобто вказується у яких монографіях, статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій тощо опубліковані результати дослідження.

Остаточно вступну частину роботи доцільно редагувати на завершальній стадії дослідження, коли досліджувана проблема постає перед автором у пов­ному обсязі.

Основна частина письмової роботи. Основна частина письмової роботи, як правило, складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Розді­ли (глави, параграфи) роботи за назвою, структурою, змістом мають відповідати завданням дослідження поставленої проблеми. Кожний розділ почи­нається з нової сторінки його назвою. У розділах основної частини описують:

• огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень — окреслюють основні етапи розвитку наукової думки за проблемою дослідження, висвіт­люють нормативні, наукові та навчальні джерела, визначають невирішені питання, обґрунтовують необхідність проведення досліджень у цій галузі;

• обґрунтування вибору напряму дослідження, методи розв´язання за­дач і їх порівняльні оцінки, загальну методику проведення дослідження, методи побудови гіпотез;

• результати досліджень, оцінки повноти вирішення поставлених зав­дань та достовірності одержаних результатів, їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних досліджень тощо.

Доцільно викладення матеріалу окремого розділу підпорядковувати певній провідній ідеї (положенню, принципу). Кожен розділ роботи завер­шується формулюванням висновків, в яких узагальнено та стисло виклада­ють наведені в розділі наукові й практичні результати. Працюючи над руко­писом, необхідно звернути увагу і на розбиття тексту на абзаци. Кожен абзац має містити певну думку, виражену однією чи кількома фразами або речен­нями. При написанні письмової роботи мають даватися посилання на джере­ла, матеріали або окремі результати з яких наводяться в роботі, чи на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, завдання, питання. Такі посилан­ня дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допома­гають з´ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише тоді, коли в них міститься матеріал, який не включено до останнього видання. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, то в посиланні необхідно точно зазначити номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі. Узагальнені числові дані, які можуть концентрува­тися в таблицях, діаграмах, графіках, схемах, необхідно наводити точно та аргументовано, з посиланням на відповідні джерела чи власні обчислення.

Висновки письмової роботи. У висновках письмової роботи описують найбільш важливі наукові та практичні результати дослідження, зокрема формулювання наукової проблеми (завдання), методи її дослідження, зна­чення для юридичної науки і практики, рекомендації щодо наукового та прак­тичного використання результатів для вдосконалення організації наукового знання та юридичної практики, обґрунтування їх достовірності тощо.

Список використаних джерел. Список використаних джерел розміщують у порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією. Список літе­ратури розміщують після основного тексту роботи, його обсяг не перевищує 5 % обсягу рукопису. До цього списку рекомендується включати основну та спе­ціальну літературу з теми, що досліджується, на яку в роботі є посилання або з якою автор ознайомився, хоча на неї і немає посилань. Розміщувати матеріали бібліографічного опису в списку літератури рекомендуємо в такій послідовності:

1. Державні документи і матеріали:

• Конституція України;

• законодавчі акти Верховної Ради;

• укази Президента України;

• постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

• тематичні збірники державних документів України.

2. Документи і матеріали міністерств та відомств, місцевих органів дер­жавного управління та самоврядування.

3. Джерела: неопубліковані (групуються за архівами) та опубліковані (до­кументи, літописи, спогади, листи, щоденники, статистика).

4. Література: вітчизняні видання (книги, статті), в тому числі перекладені, в алфавітному порядку; зарубіжні видання (книги, статті іноземними мовами).

5. Використані періодичні видання.

6. Використані бібліографічні довідники.

Список літератури в науковій роботі свідчить про обсяг використаних ав­тором джерел, про рівень вивчення стану досліджуваної проблеми і навичок роботи з науковою літературою.

Додатки. У додатках розміщують допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття дослідження: статистичні дані, результати аналізу юри­дичних справ, проекти нормативно-правових актів, описання приватних ме­тодик та результатів дослідження, опис алгоритмів і програм розв´язання задач на ПЕОМ, ілюстрації допоміжного характеру.