Після сплати податків, внесення обов´язкових платежів до державного бюджету і позабюджетних фондів та розрахунків за використані кредити із чистого прибутку власникам акцій нараховуються дивіденди.

Дивіденд (від лат. dividendus - те, що слід поділити) - частина прибутку акціонерного товариства, котра щорічно розподіляється між власниками акцій як дохід. Загальна сума щорічних дивідендів визначається загальними зборами акціонерів за результатами господарського року, коли загальний чистий прибуток розподіляється на три частини:

а) відрахування на вдосконалення і розширення виробництва та поповнення резервів з метою піднесення прибутковості акціонерного капіталу у майбутні періоди;

б) формування фондів стимулювання високо ефективної праці членів трудового колективу;

в) визначення розміру тієї частини прибутку, що підлягає розподілу як дивіденд на акції.

Розраховується абсолютна і відносна величина дивіденду.

Абсолютна величина дивідендів (Д_а) на акцію визначається:

 

Відносний розмір дивідендів (Д_в) залежить від абсолютного дивіденду, поділеного на номінальну вартість акцій:

 

Величина абсолютного і відносного розмірів дивідендів є важливим джерелом доходу акціонера, але не єдиним. Загальний дохід акціонера, якщо він володіє акцією впродовж усього фінансового року, включає також і зрослу курсову вартість. Загальна формула відносного розміру доходу містить такі елементи:

 

де Цк - курсова вартість акції на момент розрахунку дивідендів; Цн - номінальна ціна акції.

Якщо акція перебуває у власності акціонера після початку фінансового року, або продається до його завершення, то до вище вказаної формули додається строк володіння акцією у днях, а загальна формула прибутковості акції набуває такого виразу:

 

Тут дохід від володіння акцією включає реальну норму доходу у вигляді дивідендів і віртуальний прибуток, який можна отримати лише за умов продажу акції. Якщо ж акціонер вирішив не продавати акцію, то його загальний капітал зростає від підвищення курсової ціни акції, а розмір загального доходу визначається:

 

Приміром, акціонер володіє пакетом акцій у 100 тис. дол., строк володіння складає 180 днів. Сума дивідендів, що нараховані за 2001 p., - 40 тис. дол. Визначте дохід акціонера у річному обрахуванні.

 

Формою розрахунку, звичайно, є грошова сума. Але за умов високого рівня дивідендів певна їх частина може сплачуватися акціонерам у вигляді додаткового випуску безкоштовних для акціонерів акцій.

Величина дивідендів насамперед залежить від розмірів чистого прибутку і кількості випущених акцій. Загалом, розмір дивідендів за акцією повинен бути вищим від величини банківського відсотку за депозитними вкладами. Лише тоді вкладення капіталу у акції робляться привабливішими, ніж депозити у комерційному банку. При цьому дивіденд від звичайних акцій цілковито залежить від ефективності фінансово-господарської діяльності AT, тому його сума прямо пропорційно залежить від величини річних прибутків. Проте дивіденд від привілейованих акцій наперед зафіксований, не залежить від величини прибутку та сплачується їх власникам у вигляді твердого відсотку від номінальної вартості привілейованих акцій.

При цьому дивідендний дохід відіграє вирішальну роль у формуванні курсу акцій. Від його розміру залежить рівень ліквідності акцій. Наявність достатньо високого розміру дивідендів є чуйним індикатором стану кон´юнктури ринку, а його різкі зміни стають свідченням крутих змін у тенденціях фінансового стану того чи іншого емітента акцій. В сучасних умовах формування ринку цінних паперів і розгортання корпоратизації державних підприємств в Україні дивіденд стає однією з важливих і поширених форм розподілу доходів підприємств і джерелом отримання доходів громадян.

За таких умов акція стає інструментом розподілу частини додаткового продукту за вартістю, а дивіденди нічого спільного не мають з розподілом суспільного продукту за працею, який ще недавно становив основу функціонування економіки радянського типу. Зокрема, Карл Маркс дивіденд тлумачив як певну частину додаткової вартості, яка вироблена живою працею трудящих на капіталістичних виробництвах і несправедливо привласнена капіталістами. Ось чому дивіденд зображувався наслідком експлуатації живої праці, несправедливою формою і джерелом нетрудових доходів, тому з трудовим вкладом членів суспільства нічого спільного не мав. Таке положення підтверджувалося тим фактом, що розмір дивідендів формується пропорційно номінальній вартості акцій, а не величиною трудового вкладу.

Зваживши на масову приватизацію й корпоратизацію колишньої державної власності в Україні, потрібно відкинути догмати минулого, які не підтвердились реаліями життя, і оволодіти науковими основами розуміння реальної ролі дивідендів. Насамперед, політика радянських часів орієнтувалася на розробку і втілення у життя версії «споживацького соціалізму», в якому основними засобами виробництва володіла держава та її органи управління. В тих умовах функцію нагромаджень виробничого призначення могли виконувати виключно органи держави. У особисте споживання населення надавалася лише мінімальна частка споживацьких коштів і їх слід було витрачати лише на споживання. А будь-яке володіння засобами виробництва нібито здатне було народжувати нетрудові доходи й експлуатацію чужої праці, тому заборонялось законодавчо.

Конституція України відновила право кожного громадянина володіти засобами виробництва і надала право вільно розпорядитися своїм доходом, в тому числі й інвестувати у виробниче нагромадження, що стимулює технічний і технологічний прогрес суспільного виробництва. Додатково отримані доходи громадян як дивіденди здатні за цих умов стати одним з найважливіших джерел внутрішніх інвестицій у прискорення НТП корпоратизованих підприємств. Творення нових робочих місць, піднесення продуктивності суспільної праці та вдосконалення якості продукції принесуть більше суспільної користі, ніж побоювання про те, що отримання дивідендів створить додаткове джерело сімейних доходів і прискорить диференціацію суспільства. Навпаки, власники акцій, вклавши свої кошти у розвиток колективної форми власності, яка вдосконалюється і зростає не лише в інтересах інвесторів, а й виробничих колективів і суспільства в цілому, стимулюють науково-технічне вдосконалення виробництва. Безпідставні також побоювання, що власники акцій стануть класичними рантьє і «житимуть не працюючи». Можливі проблеми тут легко знімаються на основі цивілізованої податкової політики та декларування доходів.

Важливо визнати, що дивіденд не є безпосереднім наслідком живої праці власника акції. Тому він не може привласнюватися носієм живої праці, тобто найманими працівниками. Адже від впровадження новітньої техніки і технології за кошти акціонерів працівники не збільшили затрат своєї праці. Навпаки, зросла продуктивність праці, а в кінцевому результаті і прибутковість даного AT. Тому цілковито справедливим стає перетворення додаткового прибутку у джерело дивідендів власників акцій.

Більше того, підвищення оплати праці найманих працівників фактично за рахунок інвестицій акціонерів було б вкрай несправедливим, означало б спосіб отримання дармової доплати і здатне привести до прямого «паралічу» матеріальної зацікавленості працівників у інтенсифікації та раціоналізації праці.

За умов вільного продажу акцій і справедливого розподілу дивідендів стає неможливою гіпертрофія економічної влади у акціонерному товаристві. Для цього можна використати законодавче регулювання розміру індивідуального пакету акцій одного емітента, придбання певного пакету акцій трудовим колективом, державою та ряд інших заходів. Водночас реалізація власності як дивідендів за акції створює довготривалу базу матеріальної зацікавленості акціонерів, робить кожного з них співвласником і господарем, який дбає про стабільну і прибуткову діяльність свого AT на далеку перспективу.

Якщо ж трудовий колектив діє як один із засновників AT, то він бере безпосередню участь в управлінні, в тому числі і в прийнятті рішень про загальну кількість емісії акцій, а також у вирішенні проблем визначення: кому і скільки акцій продати та як запобігти захопленню контрольного пакету.

Світовий досвід підтверджує, що акціонерні товариства мають незаперечні переваги над державними підприємствами. Адже власники акцій, навіть не працюючи на підприємстві, зацікавлені у підвищенні його прибутковості. Якщо, приміром, постає проблема перерозподілу дивідендів AT на придбання досконалішого обладнання, то й тоді акціонери підтримають таке рішення. Скажімо, AT зі статутним фондом у 10 млн. грн. отримало 1 млн. грн. чистого прибутку, що дозволяло сплатити по 10% дивідендів. Але воно вирішило додатково закупити новітнє обладнання і докорінно реконструювати основні виробничі фонди.

Внаслідок додаткової інвестиції все майно AT коштуватиме вже 11 млн. грн., а вартість однієї акції на ринку вже становитиме не 1000 грн., а 1100 грн. Враховуючи додатково створені цією інвестицією умови для зниження затрат матеріалів і праці у перспективі, ринкова вартість акцій за цих умов зросте ще на 50-100 грн. Тобто акціонерам вигідніше вкладати кошти у техніко-технологічне вдосконалення виробництва, ніж збільшувати поточні сплати дивідендів.

Отже, студенти мають з´ясувати суттєву відмінність у тлумаченні дивідендів у ринковій економіці і вміти відкинути догмати недалекого минулого. Нині, коли встановлено право кожного громадянина вільно розпоряджатися своїм доходом, у тому числі й інвестувати його у привабливі пакети акцій, це означає, що власник цінного паперу через купівлю акцій інвестує свої кошти у виробниче нагромадження, що забезпечує технічне й технологічне вдосконалення виробництва. А дивіденд і є частиною того економічного ефекту інвестицій. Тому дивіденд не є лише виразом живої праці і не може розглядатися як нетрудовий дохід. Власники акцій, навіть не працюючи на підприємстві, зацікавлені у підвищенні його прибутковості. За цих умов прибуток не «проїдається», а стає підставою для додаткового нагромадження з метою подальшого технічного вдосконалення виробництва AT, що відображається у зростанні курсової вартості акцій і складає потенційне зростання доходу власників акцій.

Власники привілейованих акцій регулярно отримують гарантований дохід у вигляді дивідендів, що складає певний фіксований процент від номінальної вартості акції. Привілейовані акції не мають визначеного терміну погашення, тому сплата дивідендів за ними фактично означає довічну ренту. Ціна привілейованої акції обчислюється за такою формулою:

 

де Ц_а - ціна привілейованої акції; Д - сума постійного дивіденду; К - дисконтна ставка продажу привілейованої акції.

Приміром, якщо AT здійснило емісію і розміщення привілейованих акцій номінальною вартістю 100 грн. з гарантованими дивідендними виплатами 20% від номінальної вартості в рік, з дисконтною ставкою 12%, то ціна такої привілейованої акції становитиме:

Ц_а = 100 • 20/100 : 12/100 = 167 грн.

Ціна простих акцій, що не гарантують виплати дивідендів, оцінюється значно складніше, тому що базується лише на певних прогнозних показниках. Обчислити ціну простої акції можна за формулою:

 

де Д - сума постійного дивіденду; К - очікувана ставка доходу на звичайну акцію.

Ціна акції із постійним зростанням дивідендів обчислюється за формулою моделі М.Гордона:

 

де Д₀ - дивіденди, сплачені за акції в останньому році; Д - очікувані дивіденди в наступному році; g - темпи приросту дивідендів.

Наприклад, дивіденди на просту акцію в останній рік підприємство сплатило в сумі 40 грн. на акцію. В майбутньому передбачається щорічний приріст дивідендів на 10%. Якою буде ціна акції за очікуваної ставки доходу 20%?

Використавши формулу М.Гордона обчислимо ціну акції:

Ц_а = 40 (1 + 0,1) /0,2-0,1 = 440,0 грн.

Дохідність акцій в залежності від дивідендних виплат та доходу від зміни вартості акції визначається так:

 

де Д_а – дохідність акції; Д – отримані за період дивіденди; Ц₁ – поточна ринкова ціна акції; Ц₀ – ціна, за якою акція була придбана.

Рішення про виплату акціонерам дивідендів приймаються загальними зборами АТ з урахуванням формування з чистого прибутку таких фондів;

ПДР= РФ + ФРВ + ФД+ ФСП + ІФ,

де ПДР - прибуток до розподілу; РФ - резервний фонд; ФВР - фонд розвитку виробництва; ФД - фонд дивідендів; ФСП - фонд соціальних потреб; ІФ - інші фонди.

Рекомендована література

1. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу».

2. Закон України «Про господарські товариства» з внесеними доповненнями від 23 грудня 1997 р. - № 763/97-ВР.

3. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

4. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

5. Положення про допуск (лістинг) цінних паперів і вилучення їх з обороту та котирування на Українській фондовій біржі. - Фондовий ринок України: Навч. пос. - К.: Скарбниця, 1994. -С 319-353, 392-402.

6. Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 8 квітня 1998 р. - № 44.

7. Положення про порядок реєстрації випуску акцій закритими акціонерними товариствами // Бізнес. - 1999. - № 14.

8. Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію // Бізнес. - 1999. - № 14.

9. Волик І.М. Фінансові чинники акціонування // Фінанси України. -2000. -№ 9.- С. 32.

10.Гольцберг М.А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. - К., 1992.

11.Енджел П., Бойд Б. Как покупать акции. - М., 1990.

12.Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства // Фінанси України. - 2000. - № 2. - С 58-63.

13.Красько М.А. и др. Акции и векселя в экономическом обороте Украины: Учебно-справочное пособие. - Харьков: Эскада. -1999. - Раздел 1.

14.Марахов К.С. Уніфікація моделі лістингу корпоративних цінних паперів // Фнанси України. - 2001. - № 3.

15.Луців Б.Л. Формування портфеля корпоративних цінних паперів // Фінанси України. - 2001. - № 10.