Ідея обмеження й витіснення товарно-грошових відносин в економіці радянського типу вилилась у руйнування системи кредиту та заборону діяльності кредитних інститутів. Виняток склав лише державний банк, тому кредитну систему ототожнювали з банківською. Проте в будь-якій ринковій економіці кредитну систему творять різноманітні кредитні установи. Значну питому вагу в обсязі їх операцій становлять різноманітні небанківські фінансово-кредитні установи. Їх сукупність і взаємодія в мобілізації коштів та кредитуванні учасників господарського життя відображається в категорії «парабанківська система».

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) складають ту частину парабанківських установ, які обслуговують певні групи клієнтів, що вважаються ризиковими для комерційних банків. Зокрема, споживачів кредитних ресурсів із сфер сільського господарства, будівництва, малого підприємництва та ін. Особливий різновид спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів становлять поштово-ощадні банки, які традиційно акумулюють дрібні заощадження і здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування населення, надають кредитні послуги іншим кредитно-фінансовим установам і державі.

Небанківські установи не тільки орієнтуються на задоволення потреб певних типів клієнтів. Вони нерідко надають кредитно-фінансові послуги на пільгових засадах, а свою фінансову діяльність здійснюють, не випускаючи власних боргових зобов´язань. Основним видом їхніх цінних паперів стали власні акції. Тому всі ризики зміни вартості активів і пасивів на фінансовому ринку небанківські установи розподіляють серед своїх акціонерів.

Вивчення функцій спеціалізованих кредитно-фінансових установ небанківського типу передбачає набуття спеціальних знань та з´ясування особливостей технічних прийомів проведення операцій в межах кредитної системи, які з різних причин не обслуговуються комерційними банками.

Студенти мають засвоїти, що спеціалізовані кредитно-фінансові інститути в переважній більшості країн посідають важливе місце у їх кредитних системах, спеціалізуються на виконанні кількох операцій або обслуговуванні обмеженого кола клієнтів, а в останні десятиліття навіть починають діяти як серйозні конкуренти комерційних банків на ринку фінансових послуг. Найважливішою їх ознакою є вузька спеціалізація, обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де потрібні спеціальні знання й особливі технічні прийоми, які з різних причин (наприклад, низька рентабельність чи законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками. Як окрема ланка кредитної системи спеціалізовані кредитно-фінансові інститути почали формуватися в XX ст. Вже в першій половині XX ст. значних обсягів набули операції страхових компаній, а далі акумулюванням грошових доходів, капіталів і заощаджень населення, підприємств і держави поступово почали займатися кредитні спілки та пенсійні фонди. Розгорнули діяльність інші заощаджувально-кредитні інститути.

Загалом, до складу сучасної парабанківської системи входять чисельні спеціалізовані кредитно-фінансові інститути і поштово-ощадні установи типу: інвестиційних компаній і фондів, лізингових компаній, факторингових компаній, брокерських і дилерських фірм, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, ломбардні установи, кредитні товариства й асоціації, трастові компанії тощо.

Студентам слід уяснити, що становлення та розвиток кредитно-фінансових інститутів в Україні зумовлене задоволенням об´єктивних потреб у фінансових послугах у зв´язку з переходом до моделі динамічно зростаючої економіки, зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, оптимізацією структури виробничих витрат підприємств усіх форм власності (на основі новітніх технологій і техніки), прискоренням і полегшенням руху капіталів та забезпеченням довгострокового інвестування коштів. Провідними спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами в сучасних кредитних системах стали страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди, позичково-ощадні асоціації, будівельні товариства (Великобританія), доброчинні фонди та ін. Основними напрямками їх діяльності стали:

а) акумулювання заощаджень населення шляхом їх залучення на вклади, випуск акцій, облігацій, продаж страхових полісів;

б) кредитування певних сфер економіки та видів господарської діяльності і потреб певних груп населення;

в) надання довготермінових іпотечних кредитів;

г) організація пенсійного та соціального забезпечення населення;

д) здійснення операцій кредитної взаємодопомоги.

Здатність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів акумулювати значні обсяги коштів на тривалі строки зробила їх привабливими і для державних органів. В багатьох країнах вони були створені законодавчими актами з метою фінансування інвестицій у провідні галузі економіки, стимулювання споживчого попиту, фінансування програм розвитку порівняно відсталих регіонів тощо. Більше того, держава не лише брала участь у їх заснуванні, а й надавала їм пільги та гарантії і навіть бюджетні субсидії на розвиток інфраструктури і розширення операцій.

Загалом, спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові заклади потрібно розглядати як третю складову частину досконалої кредитно-фінансової системи країни, яка нині набуває значного впливу на економіку і споживання. Зростання масштабів її кредитно-фінансової діяльності та асортименту послуг означає не лише суттєве обмеження операцій банків щодо мобілізацій ресурсів, а головне - усуває монопольне становище комерційних банків на ринку позичкових капіталів.

От чому між комерційними банками і небанківськими кредитно-фінансовими закладами точиться гостра конкурентна боротьба за залучення грошових коштів та у сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція носить неціновий характер.

Нецінова конкуренція - конкуренція за кредитні ресурси та кредитні вкладення між СКФІ, що виконують неоднакові операції, за якими не можна порівняти ціни (страхові тарифи, страхування з інвестуванням у цінні папери).

Приміром, у банках використовується процентна ставка за вкладами і наданими кредитами, а у страховій компанії діє страховий тариф, який визначає розмір страхової премії та страхового відшкодування. У інвестиційних компаніях діє курсова різниця між акціями, що випускаються, і придбаними ними акціями.

Про неспівмірні операції і ціни на них свідчить діяльність інших кредитно-фінансових інститутів. Між ними також точиться неспівставна конкурентна боротьба за залучення грошових коштів і у кредитних операціях. Наявність співставності і цінової конкуренції між операціями кредитно-фінансових інститутів можливі лише за умов інвестування в однорідні, однакові за своєю природою операції. Зокрема, такими є ставки іпотечного і споживацького кредитів.

Внаслідок взаємодії та конкуренції за певні сектори ринку позичкових капіталів в країнах з розвиненою економікою діє закономірність: чим вищим є рівень розвитку грошово-кредитної системи, тим масштабніших розмірів на ринку фінансових послуг набуває діяльність страхування, довірчого управління, застави, інших видів акумулювання тимчасово вільних коштів для їх прибуткового вкладання як кредитних ресурсів спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів.