Центральний банк - це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави. Головне його призначення - управління грошовим оборотом для забезпечення стабільного функціонування національної грошової одиниці та неінфляційного розвитку економіки. В ринковій економіці центральний банк, як правило, своїми операціями не націлений на комерційну діяльність і отримання прибутку, є юридично незалежним від виконавчих органів влади, в практичній діяльності керується лише державними інтересами й чинним законодавством. Він самостійно розробляє конкретні заходи щодо реалізації визначених урядом пріоритетів грошово-кредитної політики, бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, здійснює емісію готівки.

Як емісійний центр банківської системи центральний (національний) банк забезпечує професійний нагляд над усією кредитною системою і є провідним інструментом реалізації кредитно-грошової політики держави. Концентруючи тимчасово вільні чи обов´язкові резерви інших банків, його структури здійснюють емісію готівки так, щоб ефективно реалізувати урядові програми і стимулювати економічну кон´юнктуру в країні. Механізм діяльності національного банку можна відобразити такою схемою:

Емісія банкнот - найдавніша функція центрального банку, його монопольне право на організацію і регулювання готівкового грошового обігу. Хоч готівковий обіг у країнах з ринковою економікою становить лише 5-10% загальної грошової маси, але грошова одиниця посідає особливе місце в грошовій системі як єдиний законний платіжний засіб на території країни. Функцію емісійного центру готівкового обігу в Україні виконує Національний банк України. З 1996 р. він емітує гривні у вигляді банкнот і розмінні монети - копійки.

У функції банку банків центральний банк забезпечує касове, розрахункове й кредитне обслуговування комерційних банків. Якщо у комерційних банків з´являється потреба у поповненні каси готівкою, то вони отримують її в обмін на безготівкові резерви, переважно векселі. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції двома способами: 1) прямого, якщо кредит він надає безпосередньо банкові, який звернувся з кредитною заявкою під фіксований процент; 2) тендерного (аукціонного) методу, коли на основі кредитних заявок комерційних банків організовуються торги. Тендери бувають кількісні, коли банки у заявці вказують лише кількісну суму кредиту, і умовні - у заявках вказується не тільки сума кредиту, а й процентна ставка. Останнім часом значно зросла роль рефінансування комерційних банків на основі операцій з цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Вона означає, що комерційний банк для збільшення свого кредитного потенціалу продає цінні папери центральному банкові і, водночас, бере зобов´язання викупити їх у вказаний термін або на вимогу другої сторони.

Здійснення грошово-кредитного регулювання означає використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, рівень процентної ставки, ухвалу положень нормативних актів, інструкцій і директив, застосування превентивних і протекціоністських заходів для уникнення негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації, затвердження нормативів ліквідності банків, диверсифікації банківських ризиків. З цим пов´язаний нагляд за діяльністю банків. Центральний банк уповноважений регулювати розумний доступ до банківської системи, регулярно отримувати від банків звітність, здійснювати інспекцію, застосовувати заходи примусового впливу, призупиняти діяльність банків, організовувати їх реорганізацію та ліквідацію. Для цього центральний банк використовує політику врахування векселів (дисконтну політику), операції на відкритому ринку, регулювання обов´язкових резервів і селективне регулювання кредиту.

У функції банкіра і фінансового агента уряду центральний банк тісно взаємодіє з фінансовими органами держави у вирішенні загальних проблем монетарної і фіскальної політики. Зокрема, йому належить провідна роль у організації касового виконання державного бюджету, в тому числі у надходженні грошових коштів до бюджету і їх видачі в процесі виконання бюджету. В умовах незбалансованості бюджету уряд може звертатися до фінансування дефіциту трьома методами: 1) податковим фінансуванням; 2) борговим фінансуванням; 3) емісією. Податкове фінансування на грошову базу не впливає. Боргове фінансування не справляє помітного впливу на грошову базу, за виключенням випадків купівлі державних боргових зобов´язань центральним банком. Фінансування емісією грошей означає купівлю державних боргових зобов´язань центральним банком, а, отже, стає емісією неотовареної маси грошей, що спричиняє зростання пропозиції грошей і здатне провокувати інфляційне зростання цін. В сукупності взаємопереплетення і взаємодія функцій центрального банку роблять його провідником монетарної політики країни і ключовим елементом всієї грошової системи. В Україні провідником монетарної політики є Національний банк України.