Методологічний підхід є одним із головних компонентів парадигми і розглядається як "ансамбль" взаємозалежних наукових методів. Методологічний підхід містить у собі різноманітні взаємозалежні методи, певним чином пов´язані між собою, серед яких один або декілька є головними, а всі інші підпорядковані їм, залежні від них, мають допоміжний характер.

1. Історичний підхід

заснований на вивченні державно-правових явищ у їхньому виникненні і розвитку. Домінуючим, але не єдиним, є історичний метод, в основі якого лежить вивчення реальної історії держави і права як елементів суспільства у їх конкретному різноманітті; виявлення історичних фактів і на цій основі розумове відтворення історичного процесу, що розкривається через логіку, закономірності їх розвитку (історична школа права, історичні науки).

2. Логічний підхід.

При логічному підході об´єктивні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права розкривається шляхом їх вивчення на вищих стадіях існування, у яких концентровано виявляється і відновлюється в структурі і функціонуванні держави і права головні риси їх історичної еволюції, а це не потребує безпосереднього розгляду ходу реальної історії.

3. Герменевтичний підхід

ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації юридичних текстів, а останні можуть мати форму як нормативно-правових, так інших правових документів, а також наукових монографій і інших письмових праць вчених. Цей підхід як домінуючий властивий аналітичній юриспруденції.

4. Порівняльний підхід

спрямований на виявлення подібних і відмінних ознак між правовими і державними системами різних країн, їх елементів (галузей, інститутів і норм права або органів держави, інших державних інститутів), а також загальних і відмінних закономірностей їх виникнення, розвитку, функціонування. Методологія порівняльного підходу ґрунтується на порівняльному методі і взаємопов´язаних із ним інших наукових методів. Порівняльно-правовий метод застосовується при проведенні класифікацій і систематизацій державно-правових явищ, дає можливість досліджувати їх у широкому соціальному контексті, єдності економічних, соціальних, етнічних і інших чинників правового розвитку. За допомогою порівняльного методу виявляється загальне й особливе в історичних явищах, пізнаються різноманітні історичні щаблі розвитку того самого явища або різних співіснуючих явищ, визначаються тенденції розвитку. До форм порівняльного методу відносяться: порівняльно-логічний, порівняльно-історичний, порівняльно-генетичний.

5. Ціннісний (аксіологічний) підхід

- ґрунтується на ряді філософсько-соціологічних концепцій. Згідно з ними людські діяння можуть бути осмислені лише у співвіднесенні з цінностями (благами), якими визначаються норми і цілі поведінки людей. У правознавстві цей підхід використовується при дослідженнях цінності права, правової культури, суспільної значущості (суспільної користі і суспільної небезпеки) діянь у сфері дії права.

6. Системний підхід.

Використання цього підходу припускає розгляд державних і правових явищ як цілісних сукупностей різноманітних елементів (складових частин), що взаємодіють між собою і навколишнім середовищем. До головних положень цього підходу відносяться такі:

•  Державно-правові явища як проекти зовнішнього світу та предмети пізнання мають цілісний характер, це обумовлює наявність у них таких властивостей, які не зводяться до суми властивостей їх частин.
•  Елементи будь-якого державного-правового явища, які є системою, взаємопов´язані між собою, так само як і кожне явище з множиною інших систем, причому інтерпретація (визначення) властивостей елементів чи систем залежить від властивостей системного цілого, частиною якого вони є.
•  Будь-яке державно-правове явище має динамічну природу, тобто йому властиві процеси виникнення, становлення, розвитку, зміни та припинення існування.
•  Функціонування та розвиток цих явищ здійснюється в результаті взаємодії з зовнішнім середовищем при приматі (домінуванні) внутрішніх закономірностей (його саморозвитку) над зовнішніми чинниками та закономірностями.

При використанні методології системного підходу досліджуються статичні, структурні, динамічні компоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, генетичні та функціональні зв´язки, взаємодії з середовищем за допомогою методів аналізу, синтезу, функціонального, структурного та інших. Головними категоріями, які використовуються в системному дослідженні є: елемент, частина, ціле; внутрішнє - зовнішнє; аналіз - синтез; статика - динаміка; склад - структура; зв´язки - відносини; властивості тощо, а відповідно в поняттях юриспруденції: правова система, система органів держави, система права.

7. Синергетичний підхід.

За допомогою методології синергетичного підходу державно-правові явища досліджуються як системи, що самоорганізуються, виникнення і зміна яких ґрунтується на випадкових процесах, особливо в їх кризових, нестабільних станах. Понятійний апарат цього підходу складають поняття не рівноваги, кризи, еволюції, відхилення, імовірності випадку, самоорганізації, непередбачуваності, чинника порядку.

8. Поведінковий (біхевіористський) підхід

акцентує увагу на дослідженні й інтерпретації державних і правових явищ з позицій домінуючого значення їх поведінкових характеристик, тобто процесів взаємодії з навколишнім середовищем, зокрема, зміни своїх станів в залежності від зовнішнього впливу і, навпаки, зміни зовнішнього середовища відповідно до закономірностей свого розвитку. Результатом і предметом юридичних досліджень в межах даного підходу є правомірна і протиправна поведінка, правова активність, правова діяльність, судова діяльність, юридична діяльність, правове спілкування.

9. Гуманістичний підхід

передбачає дослідження державно-правових явищ на основі визнання людини найвищою соціальною цінністю, вільний розвиток якої є метою, а не засобом соціального розвитку. Використовуються теорії і. поняття природних прав людини, суб´єктивних прав, свобод і законних інтересів громадян.

10. Кібернетичний підхід.

Розгляд правової реальності з позицій соціального управління забезпечується в межах кібернетичного підходу з використанням відповідних методів кібернетики, у яких важливу роль відіграють закони необхідного розмаїття, співвідношення стимулів і антистимулів, сполучення зовнішнього регулювання і саморегулювання та ін. Предмет досліджень у межах кібернетичного підходу окреслюється проблемами механізму дії права, поняттями правового регулювання, ефективності дії права, дії правової норми, механізму правотворчості і правозастосування.

11. Інституціональний підхід

орієнтований на вивчення сталих форм організації і регулювання життя суспільства. Соціальна поведінка людей вивчається в тісному зв´язку з існуючою системою соціальних нормативів і інститутів, що забезпечують свідоме регулювання й організацію діяльності соціальних суб´єктів, відтворення повторюваних і найбільш стійких зразків поведінки, навичок, традицій, що передаються з покоління в покоління. Кожний соціальний інститут входить у певну соціальну структуру, організується для виконання тих або інших суспільно вагомих цілей і функцій. Тобто юридичне дослідження припускає вивчення правових і державних інститутів: державних органів, форм правління, державного устрою, державних режимів, правових режимів, форм права, інститутів права і т.д.

12. Структурний підхід

властивий різноманітним теоріям і дослідженням, головним об´єктом яких є структура соціальних, правових і державних систем, а також їх елементів. За допомогою структурного і взаємозалежних із ним методів досліджуються залежність поведінки суб´єктів, виходячи з їх становища, місця і ролі в державно-правових структурах. Зокрема, проблеми правового статусу і правового становища, структури державного апарата, структури правової системи, компетенції посадових осіб.

13. Функціональний підхід

— один із головних у юриспруденції. Його сутність складається у виділенні елементів взаємодій різноманітних суб´єктів або елементів, і визначенні їх місця і значення (функції). У тому або іншому вигляді функціональний метод був присутній у всіх концепціях, де суспільство розглядалося системно. Мертон сформулював основи функціонального підходу, у якому виділяється три головних постулати:

1) функціональної єдності цілого (узгоджене функціонування всіх його частин);

2) універсального функціоналізму (функціональність відбиває корисність усіх соціальних явищ):

3) постулат функціональної необхідності.

14. Комплексний підхід.

Методологічні підходи не ізольовані один від одного і можуть мати взаємообумовлений (інтегративний) характер, що викликає появу похідних (повторних, синтезованих) підходів. До таких відносяться комплексний підхід, а також структурно-функціональний, системно-структурний, системно-функціональний і т.д. При вивченні правової реальності принципове методологічне значення має комплексний підхід. Це пояснюється тим, що будь-яке соціальне явище багатогранне, тому важливе дослідження його властивостей як цілого і його різноманітних конкретних складових, а також умов, що визначають таке явище. Зокрема:

¨ відповідність і узгодженість динаміки (зміни) державно-правового явища з загальною перспективою розвитку суспільства;

¨ роль і місце даного явища в існуючій системі;

¨ зв´язок даного явища з конкретною сферою громадського життя, видом соціальної діяльності, а також регіоном, визначеними територіально-економічними умовами, їх взаємозалежність та обумовленість;

¨ соціальна характеристика державно-правового явища, вплив на нього етнічного і національного чинників;

¨ політичний характер і політична форма даного явища;

¨ особливості конкретно-історичних умов існування явища (сформовані норми, ціннісні орієнтації, думки, традиції і т.п.);

¨ структура, рівень організації, ступінь усталеності, розвиненості суб´єктів, пов´язаних із даним явищем.

Комплексний підхід у юриспруденції забезпечує дослідження всіх умов і взаємодій державного або правового явища, взаємодія (інтегрованість) яких обумовлює конкретний стан даного явища.

14. Системно-функціональний підхід

поєднує в собі системний та функціональний методи; орієнтований він на дослідження державно-правових явищ як певних систем, а також на визначення функціональних зв´язків (функцій) елементів та підсистем певної системи, між системами, оточуючим їх середовищем.

15. Функціонально-структурний підхід

випливає із розгляду державно-правових явищ як неподільних систем, що мають складну структуру і складові частини яких функціонально пов´язані між собою.