3.4. Державні службовці
Якщо виконавча влада знаходить вияв у державному управлінні, а державне управління реалізується через функціонування у кожній з його сфер спеціально з цією метою утворених державних органів, то діяльність кожного окремо взятого органу державного управління об´єктивується, проявляється в реальних умовах і конкретних життєвих обставинах, у діях його повноважних представників — державних службовців.
Особи-службовці є кадровим складом (або особовим складом, чи персоналом) органів державного управління. Будучи співробітниками державного органу, вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та функції. Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення. Від того, як вони розуміють і виконують свою роботу, наскільки точно і правильно діють, залежить ефективність функціонування органу управління і всієї системи виконавчої влади.
Отже, держава набуває реальності та сили завдяки персоналу, кадровому складу своїх органів, а завдання і функції держави стають за умови практичної реалізації завданнями і функціями контингенту державних службовців. Інститут державної служби продовжує і завершує організаційне оформлення державного механізму, а найголовніше — робить цей механізм здатним практично вирішувати будь-які питання галузі державного управління.
Організуючи й формуючи свою державну службу, держава насамперед використовує правовий інструментарій. За допомогою юридичних норм здійснюється як організація державної служби, так і регламентація практичної діяльності державних службовців щодо реалізації наданих їм повноважень. Це, зокрема, встановлення посадових найменувань, визначення повноважень відповідно до посади, вироблення правил вступу на державну службу, проходження служби та просування по ній, укладання документів і порядок роботи з ними, прийом громадян і розгляд їх звернень, застосування заходів заохочення і відповідальності, припинення службових відносин тощо.
Основним нормативним документом, що регламентує питання державної служби в Україні, є Закон "Про державну службу" від 16 грудня 1993 p. Стаття 1 Закону "Державна служба і державні службовці" визначає, що державна служба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави, за що їм виплачується заробітна платня із державного бюджету. Закон визначив поняття "посади" і "посадові особи".
Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є: організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу.
Усього встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Отже, державному службовцю присвоюється один із трьох рангів, що відповідає категорії, під яку підпадає та чи інша посада.
Встановлені такі категорії та ранги.
Перша категорія (3, 2, 1 ранги):
• посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України;
• голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України;
• Постійного Представника Президента України в Республіці Крим;
• голів держадміністрацій в областях, містах Києві та Севастополі;
• перших заступників міністрів, перших заступників голів державних комітетів, що входять до складу Уряду;
• керівників Адміністрації Президента України;
• Секретаріату Верховної Ради України та інші, прирівняні до них посади.
Друга категорія (5, 4, 3 ранги):
• посади заступників керівника Адміністрації Президента України;
• заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України;
• заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України;
• керівників структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради України;
• секретаріатів постійних комісій Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів України;
• радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем´єр-міністра України;
• заступників міністрів, заступників голів державних комітетів, які входять до складу Уряду;
• перших заступників, заступників голів комітетів та інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України;
• першого заступника Постійного Представника Президента України в Республіці Крим;
• перших заступників глав обласних Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.
Третя категорія (7, 6, 5 ранги):
• посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України;
• заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим;
• заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
• глав держадміністрацій в районах, районах міст Києва та Севастополя;
• начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та інші, прирівняні до них посади Четверта категорія (9, 8, 7 ранги):
• посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України;
• заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади;
• керівників управлінь, відділів, служб обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші, прирівняні до них посади.
П´ята категорія (11, 10, 9 ранги):
• посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади;
• заступників голів держадміністрацій у районах, районах міст Києва та Севастополя;
• заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
• спеціалісти апарату цих адміністрацій та інші, прирівняні до них посади.
Шоста категорія (13, 12, 11 ранги):
• посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій;
• спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.
Сьома категорія (15, 14, 13 ранги):
• посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади.
Ранг службовцю присвоюється відповідно до очолюваної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, які відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України. Ранги, які відповідають посадам третьої — сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.
При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.
Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад.
За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду. Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг.
Народним депутатам України, які до обрання перебували на державній службі, час виконання цих обов´язків зараховується до стажу державної служби.
У трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння, зміну і позбавлення відповідного рангу.
Тут необхідно зазначити, що в світовій практиці інститут державної служби розвивається у двох напрямах. Перший з них умовно називають кар´єрним, інший — посадовим.
При кар´єрній системі чиновник вступає на державну службу на весь період своєї професійної діяльності. В процесі служби він послідовно отримує посадове підвищення, тобто "робить" кар´єру, просувається службовими "сходами".
При посадовій схемі — укладає контракт щодо виконання певних функцій на відповідній посаді в державному апараті протягом певного часу. В даному разі просування по службі відсутнє.
Кар´єрна державна служба характерна для континентальної системи права, посадова — для англосаксонської.
Еволюційний розвиток державного управління породив змішані системи. Для них характерні ознаки як кар´єрної, так і посадової державної служби.
Державна служба в Україні є кар´єрною, з окремими інститутами посадової державної служби.
Вона грунтується на таких принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму та соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов´язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об´єднань громадян.
Право на державну службу мають тільки громадяни України незалежно від походження, соціального стану, матеріального становища, расової та національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.
При цьому вони наділяються спеціальним адміністративно-правовим статусом, який визначається Конституцією України, Законом "Про державну службу", іншими законами України.
Згідно із Законом "Про державну службу" державний службовець має право: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов´язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.
Відповідно до прав, державний службовець має обов´язки. Основні обов´язки державних службовців: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов´язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов´язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов´язків, ініціатива і творчість у роботі.
Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов´язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.
Конкретні обов´язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.
Окрім цього, для державних службовців передбачені особливі умови декларування доходів. Так, особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої — сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов´язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім´ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім´ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.
До правового статусу державного службовця органічно входять норми, які встановлюють певні обмеження для службовця у зв´язку з державною службою. Передбачено два види обмежень.
По-перше, це обмеження, пов´язані з прийняттям на державну службу. Відповідно до них, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.
Окрім перерахованих, законами України можуть бути встановлені інші обмеження щодо прийняття на державну службу.
По-друге, обмеження, пов´язані з проходженням служби. До них належать: обмеження загального порядку; заборона на здійснення дій, що є корупційними; спеціальні, з метою попередження корупції, обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених виконувати функції держави.
Обмеження загального порядку полягають в тому, що державні службовці не можуть брати участь у страйках та чинити інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.
Корупційними (передбачені ст. 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 p.) діяння є:
а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв´язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;
б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
У порядку спеціальних обмежень (передбачені ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 p.) державний службовець чи інша особа, уповноважена виконувати функції держави, не має права:
а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);
в) входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об´єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;
Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права:
а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;
в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;
г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.
Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження. Інші обмеження, пов´язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.
Державні службовці зобов´язані неухильно дотримуватись усіх норм і правил, якими регламентується їх діяльність. їх порушення спричиняє притягнення службовця до відповідальності. Залежно від характеру і тяжкості скоєного може наступати відповідальність цивільна, дисциплінарна, адміністративна, кримінальна.
Порівняно з іншими особами, державні службовці підлягають особливій дисциплінарній відповідальності.
Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов´язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов´язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (ст.147 КЗпП: догана і звільнення), можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як: а) попередження про неповну службову відповідність; б) затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
За невиконання службових обов´язків державний службовець може бути усунений від виконання посадових повноважень із збереженням заробітної плати. Проте усунення припускається лише в тих випадках, коли невиконання службових обов´язків призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об´єднанню громадян.
Рішення про усунення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець. Тривалість усунення від виконання посадових повноважень не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Якщо правомірність рішення про усунення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, це рішення скасовується.
Заключним етапом правового статусу державного службовця є припинення державно-службових відносин. Ці відносини можуть припинятися у випадку:
1. Виникнення підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.
2. Порушення умов реалізації права на державну службу (право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України).
3. Недотримання обмежень, пов´язаних із проходженням державної служби.
4. Досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок). У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п´ять років. У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.
5. Відставки державних службовців (відставкою є припинення службовцем державної служби за його письмовою заявою), які займають посади першої або другої категорії.
Підставами для відставки є:
- принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі;
- примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об´єднанням громадян, громадянину;
- стан здоров´я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).
Відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. .У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов´язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.
У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку, але має достатній для призначення пенсії стаж (для чоловіків —25, для жінок — 20 років) і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не менш як п ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку. При досягненні пенсійного віку державним службовцем, який перебуває у відставці, йому призначається пенсія як державному службовцю.
6. Виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; а) визнання у встановленому порядку недієздатним; б) наявність судимості, що є несумісною із зайняттям посади; в) у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; г) інші випадки, що передбачені законодавством України).
7. Відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої ст. 17 Закону "Про державну службу".
8. Неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.
Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців пат-ронатної служби.
За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше трьох років і звільнені у зв´язку із зміною складу органу, де вони працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу, зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але не більше одного року.
|
:
Адміністративне право України: тенденції трансформації в умовах реформування
Конкурентне право України
Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Аграрне право України
Історія держави і права України - Ч.1
Юридична деонтологія
Історія вчень про державу і право
Адміністративне право України
Аграрне право України
Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності)
Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади
Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів
Цивільне право України. Загальна частина
Історія вчень про право і державу
Податкове право