Органи виконавчої влади посідають особливе місце у системі суб´єктів адміністративного права. По-перше, вони є основними (після Президента України) функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі і статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку; по-друге, є найважливішою складовою органів державного управління і державного апарату в цілому (як відомо, державний апарат, крім органів державного управління, об´єднує управлінські структури законодавчої влади, органи правосуддя, прокуратури та інші державні органи); по-третє, вони об´єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано; по-четверте, кожен з органів даної системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління і реалізації державної виконавчої влади; по-п´яте, система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного і суспільного життя; по-шосте, в рамках своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях; по-сьоме, здійснюється специфічний вид державної діяльності, яка за своїм юридичним змістом є виконавчо-розпорядчою.
   Виходячи з наведеного можна сформулювати визначення органу державної виконавчої влади. Ним буде носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління, і має юридичний (нормативне зафіксований) статус органу державної виконавчої влади.
   Органи виконавчої влади мають достатню кількість ознак, що дозволяють виділити їх з усієї системи органів державного управління. Аналіз сукупності органів державного управління свідчить, що одна їх частина визначена як органи виконавчої влади і даний статус закріплено за ними в нормативному порядку, друга — такого статусу не має. Більше того, визначити чіткі критерії, за якими законодавець одні органи державного управління наділяє статусом органу виконавчої влади, а інші не наділяє, досить складно.
   До органів виконавчої влади віднесено певні структурні частини окремих міністерств. Наприклад, Державна адміністрація залізничного транспорту "Укрзалізниця", яка є складовою Міністерства транспорту, Державний департамент тракторного і сільськогосподарського машинобудування "Украгромаш", підвідомчий Міністерству промислової політики. До них належать міністерства, комітети (Комітет у справах ветеранів війни та воєнних конфліктів в іноземних державах), інспекції різного ієрархічного рівня (Інспекція заготівель та якості сільськогосподарської продукції Севастопольської міської державної адміністрації), агентства (Національне космічне агентство України), міліція. Останню взагалі складно уявити як відособлену організаційну структуру.
   Водночас, деякі органи державного управління, що здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність у загальнодержавному масштабі, до органів виконавчої влади не віднесені. Аналіз їх функцій свідчить, що й ті й другі здійснюють державне управління, і тих і других повноваженнями у цій сфері наділила держава, і тим і другим властиві такі спільні риси, як юридичне владний характер діяльності, її підзаконність, організуюча спрямованість, цілеспрямованість, виконавчість щодо органів законодавчої влади, активність, безперервність тощо.
   Так, відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 p. управління в даній сфері здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка статусу органу виконавчої влади не має. Згідно з Положенням про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (затверджено Указом Президента України від 14 лютого 1997 p.) вона у даній сфері: забезпечує реалізацію єдиної державної політики; координує діяльність державних органів; вживає заходів щодо попередження і припинення правопорушень; встановлює стандарти і порядок реєстрації цінних паперів; видає дозволи на їх обіг; встановлює необхідні обмеження; здійснює комплекс контрольних функцій; здійснює державну реєстрацію фондових бірж; приймає в межах своєї компетенції нормативні акти, обов´язкові для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади. Фінансування Комісії, її апарату та установ, включаючи територіальні органи, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
   Звідси випливає, що до суттєвих ознак органу державної виконавчої влади треба віднести закріплення за ним цього статусу державою у нормативному порядку.
   Отже, можна сформулювати визначення органу державної виконавчої влади. Ним буде носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію у закріпленій сфері державного управління і має юридичний (нормативне зафіксований) статус органу державної виконавчої влади.
   Органи державної виконавчої влади класифікуються за такими критеріями:
   • за масштабом діяльності;
   • за порядком утворення;
   • за обсягом компетенції;
   • за місцем у державно-управлінській ієрархії.
   За масштабом діяльності органи виконавчої влади поділяються на: а) вищі; б) центральні; в) місцеві; г) спеціальні.
   До вищих належать органи, виконавчо-розпорядча діяльність яких поширюється на всю територію України. Таким органом є Уряд України — Кабінет Міністрів.
   Стаття 113 Конституції України фіксує, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції. Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед новообраним Президентом України.
   До його складу входять Прем´єр-міністр України, перший віце-прем´єр-міністр, три віце-прем´єр-міністри, міністри.
   Прем´єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради, а персональний склад Кабінету Міністрів призначається Президентом України за поданням Прем´єр-міністра.
   Роботою Кабінету Міністрів керує Прем´єр-міністр. Він спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, яка схвалюється Верховною Радою України, згідно з п. 11 ст. 85 Конституції. Прем´єр-міністр України входить із поданням до Президента про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання цих органів.
   Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції:
   1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
   2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
   3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
   4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
   5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об´єктами державної власності відповідно до закону;
   6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
   7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
   8) організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
   9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
   10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України;
   11) видає постанови і розпорядження, які є обов´язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів підписує Прем´єр-міністр.
   Прем´єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку. Відставка Прем´єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. Такі ж наслідки має прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінетові Міністрів.
   Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосфор-мованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів. Прем´єр-міністр України зобов´язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Президента України чи у зв´язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри.
   Структурними підрозділами апарату Кабінету Міністрів України є: Служба Прем´єр-міністра України; Служби віце-прем´єр-міністрів України; Служба Міністра Кабінету Міністрів України; Прес-служба Кабінету Міністрів України; Управління кадрового забезпечення; Управління діловодства; Юридичне управління; Управління з питань місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування; Управління взаємодії з комітетами Верховної Ради України та громадськими політичними організаціями; Управління структурних змін у сфері матеріального виробництва; Управління з питань соціальної політики;
   Управління з питань науки та гуманітарного розвитку;
   Управління з питань міжнародного співробітництва та зовнішніх економічних зв´язків; Управління з питань оборонно-мобілізаційної роботи та правоохоронних органів;
   Відділ з питань державної політики в паливно-енер-гетиному комплексі; Управління розвитку міждержавних відносин з Російською Федерацією, країнами СНД і статутними органами Співдружності; Відділ з питань розвитку національної економіки; Відділ з питань власності, підприємництва та конкурентної політики; Відділ з питань державних фінансів та розвитку фінансових ринків; Відділ з питань техногенної, екологічної, ядерної безпеки та природокористування; Відділ інформаційних систем; Господарське управління.
   До центральних органів виконавчої влади (цей термін застосовується Конституцією, див. наприклад, ст. 114) належать ті, що керують відповідними галузями, або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства (наприклад. Міністерство агропромислового комплексу України); комітети (наприклад, Державний комітет зв´язку та інформації України); відомства (наприклад, Служба безпеки України, Національне космічне агентство України, Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України).
   Центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Загальним положенням про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 p.), а також положеннями про конкретний орган.
   Робота центральних органів виконавчої влади спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (п. 9 ст. 116 Конституції України).
   Центральний орган виконавчої влади узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить ´їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
   Центральний орган виконавчої влади, у межах наданої державою компетенції, виконує такі функції:
   • бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;
   • прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;
   • бере участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;
   • готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;
   • розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;
   • реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);
   • вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;
   • готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;
   • бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;
   • розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм ´їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;
   • вживає заходи, спрямовані на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;
   • видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;
   • виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;
   • бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;
   • здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;
   • складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;
   • розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;
   • бере участь у формуванні та реалізації антимонополь-ної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);
   • забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах визначених законодавством повноважень;
   • забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;
   • здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.
   Центральний орган виконавчої влади, у межах наданої державою компетенції, має право:
   • залучати спеціалістів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
   • представляти уряд України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;
   • одержувати в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представницьких органів інформацію, документи і матеріали, а від Державного комітету статистики України — статистичні дані, для виконання покладених на нього завдань (безоплатно);
   • скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;
   • притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів міністерств, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління;
   • самостійно або за участю роботодавців підприємств недержавної форми власності проводити переговори і укладати галузеві угоди з представниками найманих працівників.
   Центральний орган виконавчої влади в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, його рішення є обов´язковими для виконання іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами.
   У разі потреби він може видавати спільні акти разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими, органами.
   Центральний орган державної виконавчої влади очолює керівник (міністр, голова, директор), якого призначає Президент України. Він має заступників, які призначаються відповідно до законодавства. Розподіл обов´язків між заступниками провадить керівник.
   Керівник здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності і несе відповідальність перед Президентом України та урядом України за стан справ у цих сферах, визначає ступінь відповідальності заступників і керівників підрозділів центрального органу виконавчої влади.
   Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції центрального органу виконавчої влади, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі у ньому утворюється колегія у складі керівника, заступників керівника за посадою, а також інших керівних працівників. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя наказами по центральному органу виконавчої влади.
   Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань центральний орган виконавчої влади може утворювати науково-технічну (наукову) раду з учених і висококваліфікованих фахівців. Склад такої ради і положення про неї затверджує керівник.
   У центральному органі виконавчої влади з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися й інші дорадчі та консультаційні структури. Склад цих структур і положення про них затверджує керівник.
   Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників центрального апарату органу виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру центрального апарату затверджує віце-прем´єр-міністр України. Штатний розпис центрального апарату і положення про його структурні підрозділи затверджує керівник.
   Центральний  орган виконавчої влади є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.
   Важливе значення для вдосконалення адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади має Указ Президента України від 13 березня 1999 p. "Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України". Його прийнято з метою:
   • вдосконалення системи державного управління;
   • підвищення ефективності функціонування органів виконавчої влади;
   • посилення провідної ролі міністрів як головних суб´єктів розробки та реалізації державної політики у відповідних галузях і сферах діяльності;
   • поетапного впровадження адміністративної реформи в Україні.
   Цим Указом Президент України вніс цілий ряд змін до системи центральних органів виконавчої влади, а також затвердив схему їх організації та взаємодії. Він містить дві класифікації центральних органів виконавчої влади.
   Відповідно до першої вони поділяються на три види:
   1. Центральні органи виконавчої влади, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України.
   Такими органами на сьогодні є міністерства. Саме вони визначені як головні суб´єкти розробки та реалізації державної політики у відповідних галузях та сферах Діяльності. Передбачено, що в Україні функціонує 18 міністерств.
   2. Державні комітети України.
   Передбачено, що в Україні функціонує 20 таких органів. Усі вони мають у своїй назві слова "Державний комітет". Один комітет у статусі "Державний" (Державний інвестиційно-кліринговий комітет) віднесено до третього виду органів — інших центральних органів виконавчої влади України.
   3. Інші центральні органи виконавчої влади України.
   Таких органів — 50. В їх складі комітетів — 13; адміністрацій — 6; агентств — 6; служб — 5; комісій — 5; головних управлінь — 5; департаментів — 4; фондів — 3; палат — 2; бюро — 1. Термін "Державний" містять у своїй назві 19 органів, термін "Національний" — 7.
   Відповідно до другої класифікації вони поділяються на два види:
   1. Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України безпосередньо.
   До даного виду органів віднесено: всі міністерства; 14 органів з групи "Державні комітети"; 18 органів з групи "Інші центральні органи виконавчої влади України".
   2. Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через інші центральні органи виконавчої влади.
   До таких віднесено: б органів з групи "Державні комітети"; 32 органи з групи "Інші центральні органи виконавчої влади України". Функції "координаторів" покладено на 12 міністерств й 1 державний комітет (з питань розвитку підприємництва).
   Місцеві органи державної виконавчої влади — це насамперед державні адміністрації. Вони утворюються згідно зі ст. 118 Конституції України, а їх безпосередня діяльність регламентується Законом України "Про столицю України — місто-герой Київ" від 15 січня 1999 p. і двома положеннями: Положенням про обласну, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації та Положенням про районну, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації (затверджені Указом Президента України від 21 серпня 1995 p.).
   Державна адміністрація є складовою єдиної системи органів державної виконавчої влади. Вона підпорядковується Президентові України, а також Кабінету Міністрів України.
   Обласній, Київській та Севастопольській міській державній адміністрації підпорядковуються відповідно районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації.
   Державна адміністрація покликана захищати права і законні інтереси громадян та держави, забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток території та реалізацію державної політики у визначених законодавством сферах управління. Вона діє на засадах законності, гласності, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, взаємодії з відповідними представницькими органами та органами місцевого самоврядування.
   Склад місцевих державних адміністрацій формують їх голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
   Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами, а також органам виконавчої влади вищого рівня.
   Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
   Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради. Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.
   Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
   1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
   2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
   3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку;
   4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
   5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
   6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
   7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
   До спеціальних органів державної виконавчої влади належать органи, які не віднесені законодавством ні до вищих, ні до центральних, ні до місцевих, проте наділені статусом органа виконавчої влади.
   Нині міліція має статус "державного озброєного органа виконавчої влади" (ст. 1 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 p.). Такий підхід законодавця дозволяє обгрунтовано розглядати міліцію як спеціальний орган у системі державних органів виконавчої влади. З адміністративно-правової точки зору міліція являє собою системну сукупність спеціальних державних підрозділів, частин, установ, які є носіями виконавчої влади і реалізують свою компетенцію у сфері охорони громадського порядку, громадської безпеки і боротьбі зі злочинністю. Вона є найважливішою складовою органів внутрішніх справ. Міліція належить до системи Міністерства внутрішніх справ України і Міністр внутрішніх справ здійснює керівництво всією міліцією держави.
   Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, Закон України "Про міліцію", нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ України, інших органів виконавчої влади.
   Діяльність міліції будується на принципах законності, гласності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням. Вона інформує органи влади і управління, населення, засоби масової Інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. За узгодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відомості, які являють собою державну або службову таємницю.
   Завдання і обов´язки, покладені державою на міліцію, виконують різні апарати загальної (територіальної), транспортної і спеціальної міліції, які організаційно належать до складу центральних і місцевих органів внутрішніх справ або є самостійними підрозділами. У підрозділах міліції не допускається діяльність партій, рухів та інших громадських об´єднань, які переслідують політичну мету. При виконанні службових обов´язків співробітники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних громадських об´єднань. Державні органи, громадські об´єднання, посадові особи, трудові колективи, громадяни зобов´язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.
   Основними завданнями міліції є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; попередження правопорушень і їх припинення; охорона та забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної, правової допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов´язків.
   Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку співробітники міліції зобов´язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.
   Співробітник міліції повинен поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого становища, расової і національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. У взаємовідносинах з громадянами він повинен виявляти високу культуру і такт, не розголошувати відомостей, які стосуються особистого життя, принижують честь і гідність, якщо виконання обов´язків не вимагає іншого.
   Міліція тимчасово, у межах чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов´язки, й зобов´язана дати їм пояснення з цього приводу.
   Правове положення міліції, форми і методи практичного здійснення завдань щодо охорони правопорядку зумовлені її призначенням: її апарати, служби і підрозділи здійснюють заходи з попередження і припинення протиправних діянь, розкриття злочинів, розшуку і затримання злочинців; її співробітники згідно із законом можуть застосовувати спеціальні засоби фізичного впливу і вогнепальну зброю; дисципліна в міліції і проходження служби встановлені відповідно до військової: особи рядового і начальницького складу міліції приймають Присягу на вірність державі, віддану і бездоганну службу своєму народу. Права і обов´язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України (наприклад, положення про Головне управління охорони громадського порядку. Головне управління Державної автомобільної інспекції МВС України).
   Відповідно до поставлених перед міліцією завдань вона виконує різноманітні за своїм характером і змістом обов´язки, які можуть бути розділені на чотири основні групи: охорона громадського порядку; боротьба із злочинністю; охорона власності і фізичних осіб; попередження правопорушень.
   При охороні громадського порядку міліція здійснює широкий комплекс заходів, спрямованих на попередження і припинення правопорушень на вулицях, площах, у парках, на транспортних магістралях, вокзалах, пристанях, в аеропортах та інших громадських місцях; здійснює адміністративний нагляд за виконанням посадовими особами і громадянами рішень органів державної влади та державного управління з питань охорони громадського порядку, виявляє при цьому правопорушників і забезпечує притягнення винуватців до відповідальності; у межах своїх повноважень сприяє народним депутатам, представникам органів державної влади у виконанні ними своїх обов´язків. Разом з іншими державними органами та громадськими організаціями міліція веде боротьбу проти пияцтва і алкоголізму, вилучає з громадських місць осіб у нетверезому стані, що розпивають спиртні напої у невстановлених для цього місцях, контролює додержання правил торгівлі спиртними напоями, оформляє, а також подає до суду матеріали на осіб, які хворі на алкоголізм і наркоманію, для вирішення питання про їх примусове лікування; веде боротьбу з хуліганством та дрібною спекуляцією; проводить роботу щодо попередження бродяжництва і дитячої безпритульності та боротьби з правопорушеннями неповнолітніх.
   Служби міліції впроваджують у життя правила паспортної і дозвільної систем; забезпечують безпеку дорожнього руху в містах та інших населених пунктах, на автомобільних шляхах; здійснюють нагляд за технічним станом авто-мототранспорту; забезпечують порядок у період надзвичайних обставин (при аваріях і катастрофах, стихійних лихах, епідеміях, епізоотіях), під час проведення різних масових заходів і заходів цивільної оборони.
   Міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції і складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції; міліції охорони, спеціальної міліції.
   До кримінальної міліції належать служби карного розшуку, із боротьби з організованою злочинністю, кримінального пошуку, боротьби з економічною злочинністю, слідчої роботи і дізнання.
   Міліцію громадської безпеки складають служби охорони громадського порядку (патрульно-постової служби міліції, приймальники-розподільники для затриманих за бродяжництво, медичні витверезники, приймальники-розподільники для неповнолітніх, охорони, утримання і конвоювання затриманих та взятих під варту осіб, спецприй-мальники, підрозділи міліції швидкого реагування "Беркут"), паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, дозвільної системи, дільничних інспекторів міліції, забезпечення карантинних і ветеринарно-санітарних заходів при проведенні боротьби з епізоотією.
   До транспортної міліції належать відповідні підрозділи, які забезпечують охорону громадського порядку і боротьбу із злочинністю на залізничному, водному та повітряному транспорті.
   Державна автомобільна інспекція являє собою сукупність підрозділів дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, пропаганди і агітації з безпеки руху.
   Міліція охорони складається з підрозділів, які забезпечують на договірних засадах охорону всіх видів власності, об´єктів майна та вантажів, фізичних осіб, коштів (управління, відділи охорони при територіальних органах внутрішніх справ, які мають у своєму складі окремі дивізіони, роти, взводи, спеціальні підрозділи міліції охорони "Титан").
   До спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ на закритих об´єктах (наприклад, підприємства з особливим режимом функціонування).
   Для забезпечення громадського порядку на об´єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерство внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.
   Законодавством України встановлені загальні для усіх працівників міліції обов´язки, згідно з якими співробітник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місця знаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов´язаний вжити заходів щодо попередження і припинення правопорушень, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення та затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події, а також повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.
   У питаннях забезпечення боротьби із злочинністю і громадського порядку на працівників міліції покладений обов´язок виявляти, попереджувати, припиняти та розкривати злочини, використовувати з цією метою оперативно-розшукові і профілактичні заходи; приймати, а також реєструвати заяви і повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати щодо них рішення; розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісті, та інших осіб; охороняти, конвоювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб; забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів комерційного характеру, виконання загальнообов´язкових рішень місцевих Рад народних депутатів, прийнятих ними в межах своєї компетенції, з питань охорони громадського порядку і правил торгівлі у невстановлених для цього місцях.
   Виконуючи адміністративні функції, міліція зобов´язана припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах щодо них; забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил, нормативів у цій сфері, здійснювати реєстрацію, облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на право керування транспортними засобами і видавати відповідні документи; запобігати забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою; давати дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів та речовин, щодо зберігання і використання яких установлені спеціальні правила, а також на відкриття об´єктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил та функціонування згаданих об´єктів; контролювати додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в´їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
   З метою забезпечення громадської безпеки міліція зобов´язана повідомляти відповідні державні органи і громадські об´єднання про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події, вживати невідкладних заходів щодо ліквідації їх наслідків, врятування людей і надання їм допомоги, охорони майна, що залишилось без нагляду; брати участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій; у встановленому порядку виявляти і повідомляти заклади охорони здоров´я про осіб, які становлять групу ризику на СНІД, та здійснювати за поданням закладу охорони здоров´я, з санкції прокурора привід цих осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання та хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні речовини шляхом ін´єкцій, для обов´язкового обстеження і лікування.
   У сфері боротьби із злочинністю міліція забезпечує прийом, реєстрацію, облік і вирішення заяв, повідомлень про скоєні і ті, що готуються, злочини, а також іншої інформації про події і факти, які стосуються боротьби із злочинністю. Вона проводить роботу із попередження злочинів і вживає необхідних заходів щодо їх припинення, а також оперативно-розшукові та інші передбачені законом заходи з метою розкриття злочинів і виявлення осіб, що їх вчинили; порушує кримінальні справи, здійснює невідкладні слідчі дії для установлення і закріплення слідів злочину; провадить у межах своєї компетенції дізнання за кримінальними справами; охороняє та конвоює затриманих і взятих під варту, виконує вироки судів відносно осіб, засуджених до позбавлення волі умовно з відстрочкою, а також до виправних робіт; у передбачених законом випадках здійснює адміністративний нагляд за особами, які відбули покарання.
   У сфері охорони власності міліція попереджує, припиняє і розкриває посягання на власність у промисловості, будівництві, торгівлі, на транспорті, у сфері економіки; виявляє та викриває осіб, які займаються спекуляцією, забороненим промислом тощо. Особлива увага у цій роботі приділяється боротьбі із замаскованим розкраданням власності, порушенням правил заняття підприємницькою діяльністю, незаконними валютними операціями, хабарництвом.
   Охорону найбільш важливих об´єктів різних форм власності (державної, колективної, кооперативної, громадської і особистої), а також фізичних осіб на договірних засадах виконують підрозділи Державної служби охорони при органах внутрішніх справ. Окремі важливі підприємства та споруди (установи Національного банку України, державні архіви, музеї, водосховища з питною водою, гідровузли і водозабірні станції, метрополітен) охороняються спеціальними підрозділами міліції на основі договорів, які укладаються з відповідними відомствами (юридичними особами). Взаємодіючи з іншими службами міліції, підрозділи охорони виконують обов´язки з охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю в місцях охорони об´єктів. Дедалі більшого поширення у діяльності служби охорони набувають пункти централізованої охорони, які забезпечують збереження майна або об´єктів від злочинних посягань за допомогою технічних засобів.
   Попередження правопорушень (профілактична діяльність) — важливий напрям роботи міліції, пов´язаний з попередженням злочинів та інших правопорушень, виявленням причин і умов, що сприяють їх скоєнню. На цій основі здійснюються заходи профілактичного характеру відносно осіб, які займаються пияцтвом, схильні до наркоманії, ведуть антигромадський спосіб життя, відносно безпритульних підлітків та неповнолітніх правопорушників.
   Міліція проводить серед населення правову пропаганду, використовуючи засоби масової інформації (радіо, телебачення, пресу, кіно). Багато в чому успіх профілактичної роботи міліцейських служб залежить від зв´язку з громадськістю, взаємодії з правоохоронними та іншими державними органами, глибокого аналізу причин правопорушень, цілеспрямованої роботи і правильного використання сил і засобів. Значна частка у загальному обсязі виконуваних міліцією обов´язків належить патрульно-постовій службі, наряди якої попереджають і припиняють злочини та інші правопорушення, охороняють державне майно і особисту власність. Важливу роль в охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю відіграють спеціальні установи міліції (медичні витверезники, спеціальні приймальники для заарештованих в адміністративному порядку, приймальники-розподільники для осіб, затриманих за бродяжництво, ізолятори тимчасового утримання затриманих і взятих під варту осіб).
   Великий обсяг робіт виконують дільничні інспектори міліції. Вони безпосередньо попереджують правопорушення, ведуть боротьбу із злочинністю, здійснюють нагляд за додержанням актів, які регулюють громадський порядок, вживають заходів щодо охорони державної та особистої власності, забезпечують паспортний режим і виконання правил дозвільної системи, здійснюють нагляд за безпекою дорожнього руху. Це визначає першорядну роль дільничних інспекторів у практичному вирішенні покладених на міліцію завдань.
   Реалізуючи профілактичні функції, міліція зобов´язана виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення; проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до скоєння злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами щодо яких його встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов´язаних з позбавленням волі.
   Для забезпечення виконавчої функції міліція зобов´язана виконувати в межах своєї компетенції кримінальні покарання та адміністративні стягнення, а також прийняті в установленому законом порядку рішення прокурора, слідчого, суду.
   Забезпечуючи кримінально-процесуальні функції, міліція зобов´язана здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання, а також слідство у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством; проводити криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечувати у встановленому порядку участь спеціалістів криміналістичної служби у слідчих діях.
   Обов´язки міліції при виконанні охоронної функції полягають у тому, що вона має охороняти на договірних засадах майно громадян, колективне і державне майно, а також майно іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства; забезпечувати захист фізичних осіб, охорону свідків, потерпілих та інших осіб за їх зверненням, якщо їх життя, здоров´я і майно перебувають у небезпеці у зв´язку з поданням ними допомоги правоохоронним органам у запобіганні та розкритті злочинів.
   Інші обов´язки міліції полягають у сприянні забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану в разі їх оголошення на всій території України або в окремій місцевості; здійсненні приводу до відповідних державних органів або установ згідно з чинним законодавством та з санкції прокурора громадян, які ухиляються від призову на військову службу; поданні у межах наданих прав допомоги народним депутатам, представникам державних органів і громадських об´єднань у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників; поданні у межах наявних можливостей невідкладної, у тому числі медичної, допомоги особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у небезпечному для життя і здоров´я стані, а також неповнолітній, які залишилися без опікування; забезпеченні збереження знайдених, вилучених у затриманих і заарештованих осіб і зданих до міліції документів, речей, цінностей та іншого майна, вжитті заходів щодо повернення їх законним власникам. Міліція несе відповідальність за збереження зданих цінностей і майна. Для виконання обов´язків із боротьби зі злочинністю міліції надане право викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв´язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні, а в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу.
   Для виконання покладених на міліцію обов´язків їй надані необхідні державно-владні повноваження, згідно з якими працівники міліції мають право вимагати від громадян і посадових осіб припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, вживати заходів щодо припинення порушень у разі невиконання цих вимог, складати у передбачених законодавством випадках протоколи про адміністративні правопорушення; застосовувати в межах своєї компетенції заходи адміністративного примусу (адміністративно-попереджувальні заходи, заходи припинення і стягнення); перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень особисті та інші документи; затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях: осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання кримінального покарання; взятих під варту осіб, осіб, що вчинили правопорушення, за які передбачене стягнення у вигляді адміністративного арешту; неповнолітніх, які залишилися без опікування або вчинили су-спільно небезпечні діяння; осіб, які перебували в громадських місцях у нетверезому вигляді; осіб, яких запідозрено у занятті бродяжництвом; осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії; осіб з вираженим психічним розладом; військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення.
   У своїй адміністративній діяльності щодо забезпечення охорони громадського порядку і громадської безпеки міліція має право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати заходи примусу; перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з´ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію; складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, громадських об´єднань або трудових колективів; проводити кіно- і фотозйомку, звукозапис як допоміжні засоби попередження протиправних дій та розкриття правопорушень; проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину або бродяжництво, взяті під варту, звинувачуються у вчиненні злочину, а також осіб, підданих адміністративному арешту. З метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони життя і здоров´я людей працівники міліції також мають право тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об´єкти; у випадках затримання злочинців, при аваріях, інших яад-звичайних обставинах обмежувати або забороняти рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць та автомобільних шляхів.
   Працівники міліції можуть здійснювати в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства; здійснювати на підставах і в порядку, встановленому законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослухо-вування телефонних розмов з метою розкриття злочинів; проводити кіно-, фотозйомку і звукозапис як допоміжні засоби попередження протиправних дій та розкриття правопорушень (наприклад, у випадках проведення несанкціонованих зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій); проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових суден.
   Здійснюючи нагляд за виконанням правил дозвільної системи, міліція має право анулювати виданий підприємству, установі й організації дозвіл на придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів та речовин при невиконанні ними встановленого порядку користування і поводження з ними або недоцільності їх дальшого зберігання, вилучати при необхідності зазначені предмети, опечатувати склади, бази й сховища, закривати стрілецькі тири, стенди, збройно-ремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил; анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі засоби, мають психічні захворювання; оглядати за участю адміністрації підприємств, установ, організацій приміщення, де знаходяться зброя, боєприпаси, вибухові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та радіоактивні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил поводження з ними; оглядати зброю та боєприпаси, що знаходяться у громадян, а також місця їх зберігання.
   У будь-який час працівники міліції мають право входити в житлові приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки; перебувати на земельних ділянках, у жилих та інших приміщеннях громадян за їхньою згодою, а також на території і в приміщеннях підприємств, установ і організацій з метою забезпечення безпеки громадян, громадської безпеки, запобігання злочину, виявлення і затримання осіб, які його вчинили.
   Виконуючи охоронні функції та функції боротьби з економічною злочинністю, міліція має право проводити за участю адміністрації підприємств, установ і організацій огляд виробничих, складських та інших службових приміщень і територій з метою перевірки охорони державного і колективного майна, додержання правил продажу товарів і надання послуг населенню; вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб підприємств, установ організацій відомості та пояснення з фактів порушення законодавства, проведення документальних і натуральних перевірок, інвентаризацій та ревізій виробничої та фінансово-господарської діяльності; вимагати і при необхідності вилучати документи, зразки сировини і продукції, опечатувати каси, приміщення і місця зберігання документів, грошей та товарно-матеріальних цінностей.
   Виконуючи функції щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, міліція має право зупиняти транспортні засоби в разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення навколишнього середовища, а також при наявності даних про те, що він використовується з протиправною метою: оглядати транспортні засоби і перевіряти у водіїв документи на право користування й керування ними, дорожні листи і відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам; проводити технічний огляд автомототранспорту; організувати при необхідності медичний огляд водіїв, затримувати, відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп´яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами, позбавляти водіїв у передбачених законодавством випадках права керування транспортними засобами; використовувати передбачені нормативними актами технічні засоби для виявлення та фіксації порушень правил дорожнього руху, забороняти експлуатацію транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці дорожнього руху чи навколишнього середовища або номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах; затримувати і доставляти у встановленому порядку транспортні засоби для тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках; відвідувати підприємства, установи й організації для виконання контрольних і профілактичних функцій щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; вимагати від відповідних організацій усунення порушень правил утримання шляхів, обмежувати або забороняти проведення ремонтно-будівельних та інших робіт, інших заходів на вулицях і автомобільних шляхах.
   З метою здійснення профілактичних заходів міліція має право виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу, на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки; вести профілактичний облік правопорушників, криміналістичний та оперативний обліки в обсязі, структурі й порядку, що визначаються завданнями, покладеними на міліцію; повідомляти з метою профілактичного впливу державним органам, громадським об´єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання особи про факти вчинення нею адміністративного правопорушення; вносити відповідним державним органам, громадським об´єднанням або службовим особам, підприємствам, організаціям обов´язкові для розгляду подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.
   Окрім зазначених, працівники міліції мають й інші права: одержувати безперешкодно і безкоштовно від підприємств, установ та організацій, громадських об´єднань відомості, необхідні у справах про злочини та у зв´язку з матеріалами про правопорушення, що знаходяться у проваджені міліції; користуватися безплатно всіма видами громадського транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі), а також попутним транспортом. Працівники підрозділів на транспорті у межах обслуговуваних дільниць, крім цього, мають право на безплатний проїзд у поїздах, на річкових і морських суднах. Під час службових відряджень працівники міліції мають право на позачергове придбання квитків на всі види транспорту і розміщення в готелях при пред´явленні службового посвідчення та посвідчення про відрядження. У разі невідкладних службових поїздок вони забезпечуються квитками на проїзд незалежно від наявності місць; можуть використовувати безпосередньо транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію; користуватися у невідкладних випадках безперешкодно і безкоштовно засобами зв´язку, що належать підприємствам, установам і організаціям, а засоби зв´язку, що належать громадянам —-за їх згодою; користуватися безплатно засобами масової інформації з метою встановлення обставин вчинення злочинів та осіб, які їх скоїли, свідків, потерпілих, розшуку злочинців, які втекли, осіб, які пропали безвісті, та з іншою метою, що пов´язана з необхідністю подання допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям у зв´язку з виконанням міліцією покладених на неї обов´язків.
   Здійснюючи охорону громадського порядку і боротьбу із злочинністю, міліція, керуючись нормами кримінально-процесуального законодавства, виконує функції дізнання; порушує кримінальні справи, провадить невідкладні слідчі дії щодо встановлення та закріплення слідів злочину — огляди, обшуки, виїмки, затримання і допит підозрюваних, допит потерпілих, свідків. Це регулює відносини міліції з іншими органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, адже у таких випадках міліція виступає як орган дізнання і в межах своєї компетенції бере участь у розслідуванні злочинів.
   Розглянуті напрями роботи міліції складають окремі сторони єдиної діяльності міліції щодо охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю, охорони власності, профілактики правопорушень, які тісно взаємопов´язані.
   Законодавством установлені загальні для усіх працівників міліції обов´язки, які вони повинні виконувати незалежно від службового становища і займаної посади: попереджувати і припиняти злочини та інші правопорушення, забезпечувати захист особи, прав і свобод громадян від протиправних посягань. Крім цього, кожний працівник міліції виконує регламентовані правовими актами конкретні службові функції, пов´язані з зайняттям відповідної посади у міліцейському апараті, підрозділі, стройовій частині. Деякими обов´язками і правами законодавство наділяє лише посадових осіб. Наприклад, застосовувати адміністративні стягнення за дрібне хуліганство, появу у громадських місцях у нетверезому вигляді, розлиття спиртних напоїв у громадських місцях правомочні тільки начальники міліції та їх заступники, приймати рішення про виїзд за кордон і в´їзд в Україну можуть лише працівники підрозділів паспортної, реєстраційної роботи і керівники органів внутрішніх справ (міліції). Ці повноваження не можуть бути делеговані іншим посадовим особам.
   Особовий склад міліції — це працівники, які проходять державну службу в підрозділах міліції, відповідно до чинного законодавства їм присвоюються спеціальні звання міліції.
   Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Їм видається службове посвідчення.
   Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, і його законні вимоги обов´язкові для виконання громадянами і службовими особами.
   Другий критерій, за яким класифікуються органи державної виконавчої влади, — порядок їх утворення.
   По-перше, це конкретні органи, які утворюються внаслідок прямої дії конституційних норм. Ними є Кабінет Міністрів і місцеві державні адміністрації. Якщо, наприклад, у будь-якій області України буде утворено новий район, то відповідно до ст. 118 Конституції для здійснення на його території виконавчої влади буде утворена місцева державна адміністрація. Ліквідація району спричинить і ліквідацію відповідної місцевої державної адміністрації. Утворення та ліквідація районів, встановлення та зміна їх меж, а також найменування і перейменування належать до повноважень Верховної ради України (ст. 85 Конституції).
   По-друге, це органи, які утворюються Президентом України. Згідно з п. 15 ст. 106 Конституції України Президент України утворює, реорганізує і ліквідує за поданням Прем´єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
   Третій критерій — це обсяг компетенції. На його основі виділяють:
   а) органи загальної компетенції, які здійснюють державне управління соціально-громадським комплексом на підвідомчій території у повному обсязі. Це Кабінет Міністрів та місцеві державні адміністрації;
   б) органи галузевої компетенції, які здійснюють управління окремими галузями, наприклад, Міністерство вугільної промисловості, Міністерство охорони здоров´я;
   в) функціональні органи або органи міжгалузевої компетенції, які здійснюють управління в межах однієї або кількох державних функцій, що передані в їх відання. Це, приміром, Міністерство фінансів, Державний комітет статистики, Міністерство праці та соціальної політики та ін.
   Четвертий критерій — становище державно-управлінської ієрархії. Відповідно до нього виділяються вищестоящі та нижчестоящі органи.