У адміністративному праві під суб´єктом розуміють носія (власника) прав і обов´язків у сфері державного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов´язки виконувати.
   З даного визначення випливає, що "претендент" на статус суб´єкта адміністративного права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб´єктивних прав і обов´язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють надати йому суб´єктивні права і обов´язки.
   До таких особливостей (соціальних передумов) належать: а) зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системоутворюючих ознак; б) персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи — персони; в) здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у відносинах з державою, або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. "Претендент", який має названі особливості, набуває статусу суб´єкта тільки в тому випадку, якщо держава, використовуючи адміністративно-правові норми, робить його носієм (власником) прав і обов´язків, які реалізуються останнім у сфері державного управління.
   Таким чином, соціальні особливості спричинюють комплекс передумов, які свідчать про потенційну можливість бути суб´єктом, а адміністративно-правові норми, використовуючи ці передумови, по-перше, перетворюють "претендента" на суб´єкта, по-друге, визначають його місце і роль у сфері державного управління. До перших належать норми загальні для усіх суб´єктів адміністративного права (наприклад, норми про право звернення до органів влади з пропозиціями), до других — норми, які реалізуються тільки даним суб´єктом (приміром, норми, що визначають права податкової міліції).
   Потенційна здатність мати права і обов´язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права і обов´язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), наявність суб´єктивних прав і обов´язків у сфері державного управління формує адміністративно-правовий статус суб´єкта, є складовими адміністративної правосуб´єктності. Стислі характеристики кожної з них такі.
   Адміністративна правоздатність — це здатність суб´єкта мати права і обов´язки у сфері державного управління. Правоздатність з´являється з моменту виникнення суб´єкта. Якщо йдеться про фізичну особу, — то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну — з моменту державної реєстрації підприємства, закладу, організації. Припиняється — з моменту зникнення суб´єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, закладу, організації, а якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту смерті.
   Адміністративна дієздатність — це здатність суб´єкта самостійно, осмисленими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов´язки у сфері державного управління. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб´єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність.
   Адміністративне законодавство України донині не передбачає адміністративної відповідальності юридичних осіб, хоча вказівка щодо її можливості вже має місце. Так, у ст. 25 Закону України "Про насіння" від 15 грудня 1993 p. наголошується, що юридичні і фізичні особи, винні у порушенні законодавства з питань насінництва, притягуються до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності, згідно із законодавством України.
   Не визнаючи за юридичними особами адміністративної відповідальності, законодавець встановлює для них матеріальну та іншу відповідальність (наприклад, накладення на об´єднання громадян таких стягнень, як попередження, тимчасове призупинення діяльності, примусовий розпуск тощо), яка кваліфікується як "заходи адміністративного характеру" (див.: Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 23 вересня 1997 p.). Таку відповідальність доцільніше було б визначити терміном "відповідальність в адміністративному порядку".
   Отже, адміністративна деліктоздатність полягає у здатності фізичних осіб нести адміністративну відповідальність, а юридичних осіб — відповідальність в адміністративному порядку, включаючи матеріальну.
   Суб´єктивні права у сфері державного управління — це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов´язком іншого суб´єкта правовідносин.
   Таким чином, суб´єктивні права у сфері державного управління такі:
   а) можливість певної поведінки;
   б) можливість, надана особі, яка володіє адміністративною правоздатністю і адміністративною дієздатністю;
   в) можливість, надана з метою задоволення його інтересів у сфері державного управління і вирішення завдань, що стоять перед ним;
   г) поведінка, що реалізується у правовідносинах;
   д) поведінка у певних рамках, межах. Порушення цих меж (міри можливої поведінки) є зловживання правом;
   е) існують тільки у зв´язку з відповідним юридичним обов´язком з боку іншого суб´єкта правовідносин і без виконання цього обов´язку не можуть бути реалізовані;
   ж) реалізація прав гарантується державним примусом щодо носія кореспондуючого обов´язку;
   з) мають юридичну природу, оскільки надаються адміністративно-правовими нормами і гарантуються державою.
   Діалектичною протилежністю суб´єктивних прав у сфері державного управління є суб´єктивні юридичні обов´язки. Вони нерозривно пов´язані і не можуть існувати один без одного, оскільки право одного суб´єкта не може бути реалізоване поза виконанням обов´язку другим суб´єктом. Таким чином, у державному управлінні існування обов´язків поза правами і навпаки — прав поза обов´язками позбавлено будь-якого сенсу.
   Суб´єктивні адміністративно-правові обов´язки — це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах, їх реалізація забезпечена можливістю державного примусу. Суб´єктивні адміністративно-правові обов´язки у сфері державного управління такі:
   а) необхідна, належна поведінка;
   б) можуть покладатися тільки на праводієздатну особу;
   в) покладаються в інтересах інших осіб;
   г) існують у правовідносинах;
   д) не можуть існувати поза зв´язком із суб´єктивними правами у сфері державного управління;
   е) реалізація забезпечується державним примусом;
   ж) мають свої межі, міру;
   з) мають юридичну природу, оскільки закріплені адміністративно-правовими нормами і забезпечуються застосуванням державного примусу.
   У сфері державного управління суб´єктивні права і обов´язки мають як загальні ознаки, так й ознаки, що дозволяють їх розмежовувати.
   Об´єднує їх спільна адміністративно-правова природа, існування в адміністративних правовідносинах, наявність меж у поведінці (і те, і друге є мірою), належність особам, які мають адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність, наявність державних гарантій.
   Відмінності полягають у тому, що: а) права реалізуються в інтересах їх власника, а обов´язки в інтересах інших осіб; б) права — це міра можливої поведінки, а обов´язки — міра належної поведінки.
   Необхідно розмежувати поняття "суб´єкт адміністративного права" і "суб´єкт адміністративних правовідносин". Суб´єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником правовідносин. Якщо громадянин не чинить адміністративних правопорушень, то він не є суб´єктом адміністративно-деліктних відносин. Громадянин України, що перебуває за її межами, може теоретично ні в яких адміністративно-правових відносинах не брати участі, тобто не бути їх суб´єктом, однак, суб´єктом адміністративного права він є, оскільки його як громадянина адміністративно-правові норми наділили комплексом прав і обов´язків.
   Суб´єкт адміністративних правовідносин — це фактичний учасник правових зв´язків у сфері управління, тобто він обов´язково в них бере участь.
   Важливо зазначити, що суб´єкт адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у вигляді єдиної особи, здатний відповідно до своїх прав і обов´язків виробляти, виражати й здійснювати певну волю як учасник конкретних управлінських відносин. Так, орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає виключно як єдина особа.
   Адміністративне право наділяє правосуб´єктністю велике коло учасників соціальних зв´язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві, а система суб´єктів адміністративного права складніша, ніж системи суб´єктів будь-якої іншої галузі права.
   Суб´єктами адміністративного права є й органи державної виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату, і органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, і адміністрація підприємств, установ, організацій, і виконавчо-розпорядчі структури органів місцевого самоврядування. Суб´єктами адміністративного права треба визнати і структурні частини підприємств, установ, організацій, такі, як, наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні тощо. Суб´єктами адміністративного права є громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни. Причому, правове становище суб´єктів одного рівня неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб´єктність громадян, то виявиться, що вона має різницю залежно від статі, віку, стану здоров´я (не всі можуть призиватися на військову службу, вступати у навчальні заклади тощо). Серед іноземних громадян особливим адміністративно-правовим статусом наділяються біженці згідно із Законом "Про біженців" від 24 грудня 1993 p.
   Суб´єктами адміністративного права є також суди і органи прокуратури. На них, як і на всі інші організації, покладається обов´язок додержуватися пожежних, санітарних та інших загальнообов´язкових норм і правил (витрата електричної енергії, сплата оренди).
   Таким чином, для адміністративного права характерна наявність великої кількості суб´єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими властивостями. Цим зумовлене й існування кількох варіантів їх класифікації. Суб´єктів адміністративного права можна поділити залежно від належності до державних структур (державні організації та їх представники і недержавні організації та їх представники); на суб´єктів колективних та індивідуальних; фізичних та юридичних осіб тощо.
   Разом з тим, адміністративно-правова теорія нині має такі юридичні конструкції у даній сфері, які дають змогу здійснити класифікацію суб´єктів адміністративного права з урахуванням інтересів як науки і практики, так і навчального процесу в юридичних вузах. Враховуючи значущість і роль у системі управлінських зв´язків, а також місце в державно-правовій ієрархічній структурі, до основних носіїв суб´єктивних прав і обов´язків у сфері державного управління взагалі і виконавчої влади зокрема треба віднести: 1) Президента України; 2) органи державної виконавчої влади; 3) державних службовців, як суб´єктів, у діяльності яких об´єктивізуються повноваження державних органів управління; 4) громадян України, іноземців, осіб без громадянства; 5) органи місцевого самоврядування; 6) об´єднання громадян; 7) суб´єктів підприємницької діяльності.