Державно-управлінська діяльність завжди була і є необхідною. Головне полягає з обов´язкових змінах форм і методів цієї діяльності, що диктуються умовами суспільного розвитку.
   Потреби в таких змінах найбільш голосно заявляють про себе у кризові періоди, коли системи державного управління не можуть забезпечити ефективності управлінського впливу, не встигаючи адекватно реагувати на трансформацію соціально-економічних відносин.
   У близькому до цього стані перебуває нині система державного управління України. Однією з її слабких моментів є те, що вона еклектично поєднала в собі, по-перше, інститути, які дісталися у спадок від радянської доби; по-друге, нові інститути, що вже сформувались у період становлення незалежності України. "Конфліктуючи" між собою, вони роблять управлінську систему внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою та важкодоступною. Таким чином, існуюча система державного управління у багатьох випадках стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ.
   Реагуванням на таке становище є низка нормативних документів щодо реформування системи державного управління. Так, постанова Верховної Ради України від 13 червня 1995 p. "Про розробку проекту Закону України щодо структури виконавчої влади", у п. 2 містить доручення Комісії Верховної Ради України з питань правової політики і судово-правової реформи розробити проект Концепції адміністративної реформи.
   Указ Президента України від 7 липня 1997 p. "Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи" і "Положення про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи", затверджене Указом Президента України від 2 жовтня 1997 p. зазначають, що комплексна адміністративна реформа має радикально змінити систему державного управління всіма сферами суспільного життя, перетворити її в один з визначних чинників економічних та соціальних реформ.
   Указ Президента України від 22 липня 1998 p. "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні", постановляє покласти в основу здійснення реформування системи державного управління основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні, розробленої Державною комісією з проведення в Україні адміністративної реформи.
   "Положення про робочу групу з проведення реформи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і державної служби", затверджене Указом Президента України від 10 вересня 1998 p., визначає, що група створена для організації реалізації положень Концепції адміністративної реформи в Україні в частині проведення реформи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та державної служби.
   Отже, важливим інструментом подолання трансформаційної кризи в Україні є створення сучасної, ефективної системи державного управління. В свою чергу нова система державного управління має бути створена шляхом проведення адміністративної реформи.
   Зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, в комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. З другого, у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.
   Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Їі метою є також формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей. Головним же пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам. Ця система державного управління буде підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах, ефективною. Витрати на утримання управлінського персоналу будуть адекватними фінансово-економічному становищу держави.
   Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв´язано ряд завдань:
   - формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;
   - формування сучасної системи місцевого самоврядування;
   - запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;
   - організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
   - створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;
   - запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою.
   Концепція адміністративної реформи передбачає, що вона має здійснюватись у п´яти напрямах за три етапи. Ці напрями мають включати:
   - створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні;
   - формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління;
   - кадрове забезпечення нової системи державного управління;
   - зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління;
   - наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.
   Етапи:
   - розробка та офіційне схвалення Концепції адміністративної реформи та Програми здійснення адміністративної реформи. На цьому етапі розв´язуються першочергові питання, пов´язані з поточним удосконаленням елементів існуючої системи державного управління;
   - запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління;
   - поглиблюються трансформаційні процеси, формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти державного управління.
   На всіх етапах реформи вживаються заходи щодо її законодавчого, кадрового, наукового та інформаційного забезпечення, зміцнення та оновлення нових фінансово-економічних основ державного управління.
   У створенні нової правової бази державного управління важливе місце посідає законодавче регулювання управлінських відносин. Насамперед, це стосується встановлення і регламентації таких взаємовідносин у суспільстві, за яких кожній людині буде гарантовано реальне додержання і охорона належних їй прав і свобод у сфері виконавчої влади, а також ефективний захист у випадках їхнього порушення.
   До пріоритетних завдань Концепція віднесла покращання регулювання позасудового захисту прав і свобод громадян, які порушуються органами виконавчої влади та їх посадовими особами. Передбачається, що право на такий захист повинно реалізовуватися шляхом подання адміністративної скарги до вищого у порядку підлеглості органу виконавчої влади (посадової особи).
   Особлива увага звертається на процедурні питання розгляду скарг. Мається на увазі, що процедура такого розгляду повинна бути упорядкована в окремому Адміністративно-процедурному (процедуральному) кодексі України. Оскільки найбільша кількість скарг громадян належить до сфер охорони здоров´я, соціального захисту, управління державним майном, охорони навколишнього середовища, податкової та митної служби тощо, доцільно в порядку державно-правового експерименту створити у системах органів виконавчої влади цих сфер спеціальні підрозділи щодо розгляду скарг громадян, які мають розглядати та вирішувати такі справи у порядку, наближеному до судового провадження (тобто так званої адміністративної "квазіюстиції").
   Особливого значення Концепція надає створенню правової бази для повноцінного запровадження такої форми судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади, як адміністративна юстиція. Тому передбачене поетапне формування Вищого адміністративного суду України та апеляційних і місцевих адміністративних судів. Процедури розгляду справ у цих судах мають бути врегульовані окремим Адміністративно-процесуальним кодексом України.
   Велика увага у Концепції приділяється подальшій систематизації адміністративного законодавства шляхом його кодифікації. Оскільки здійснити таку кодифікацію одночасно та в одному акті об´єктивно неможливо, пропонується поетапна кодифікація за окремими сферами та інститутами адміністративно-правового регулювання. Кожний етап цього процесу має завершуватися підготовкою окремих частин майбутнього узагальнюючого Адміністративного кодексу України у вигляді відповідних томів (або "книг"), які повинні мати кодифікований характер і можуть називатися відповідними "Кодексами".
   Відзначається також актуальність законодавчого унормування порядку надання органами виконавчої влади державних (управлінських) послуг. Відповідні питання мають знайти своє закріплення у спеціальному кодифікованому Законі України "Про управлінські послуги громадянам". У ньому треба визначити повноваження органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо надання управлінських послуг громадянам у сфері публічної влади, обов´язки посадових осіб щодо етичного і професійного спілкування з громадянами.
   Реформування організаційних структур виконавчої влади є найбільш складною проблемою адміністративної реформи в Україні. Визначені у Концепції заходи щодо цього напряму грунтуються на вироблених світовою практикою принципових засадах функціонування виконавчої влади у демократичній, соціальній, правовій державі:
   - пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку діяльності органів виконавчої влади;
   - незалежність здійснення функцій та повноважень виконавчої влади від органів законодавчої та судової влади у межах, визначених Конституцією і законами України;
   - здійснення внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади, їх посадових осіб, насамперед, з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;
   - відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені;
   - запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської і прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових органах виконавчої влади є політичними посадами;
   - принципи ефективності, відкритості та доброчесності в роботі уряду, інших органів виконавчої влади.
   Діяльність держави, функціонування її управлінського апарату здійснюються через державну службу, що є особливим інститутом сучасної держави. Державна служба — це спеціально організована професійна діяльність громадян з реалізації конституційних цілей і функцій держави. Система державної служби складається з інституційних (правових, організаційних) і процесуальних структур, а також державних службовців — осіб, які спеціально підготовлені і професійно зайняті у системі державних органів.
   Розбудова державності України має супроводжуватися відповідним розвитком та удосконаленням державної служби. Метою реформування цього інституту є становлення справді професійної, високоефективної, стабільної і авторитетної державної служби.
   Основними цілями і завданнями державної служби як інституту української держави є:
   1. Охорона конституційного устрою, створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства, захист прав і свобод людини та громадянина;
   2. Забезпечення ефективної діяльності державних органів відповідно до їх повноважень і компетенції шляхом надання професійних управлінських послуг політичному керівництву цих органів і громадськості.
   Реформування державної служби в Україні покликано забезпечити добір і розстановку високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованих кадрів апарату управління. Таким чином, здійснення адміністративної реформи неможливе без її кадрового забезпечення.
   Концепція наголошує, що для реформування адміністративної системи потрібні будуть підготовлені й компетентні кадри. Для цього має бути організований добір працівників з подальшою їх підготовкою до впровадження адміністративної реформи та роботи в нових умовах. Поряд з необхідним теоретичним навчанням вони мають пройти ґрунтовне цілеспрямоване практичне стажування в управлінських структурах розвинутих країн.
   Для здійснення адміністративної реформи, проведення моніторингу, розробки проектів запровадження окремих її складових, підготовки законодавчих і нормативно-правових актів та узагальнення міжнародного досвіду мають бути залучені на договірній основі провідні фахівці державного та приватного секторів економіки, наукові та науково-педагогічні кадри. Треба забезпечити підвищення кваліфікації цієї категорії фахівців щодо питань державного управління та адміністративної реформи в Україні.
   Щодо формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління, Концепція передбачає вжиття заходів з оптимізації видатків на державне управління за рахунок Державного бюджету, державних цільових позабюджетних фондів і місцевих бюджетів з урахуванням існуючого зарубіжного та вітчизняного досвіду. Планується докорінно змінити політику в галузі оплати праці, систему та умови оплати праці державних службовців і службовців в органах місцевого самоврядування з метою підвищення рівня їх матеріального забезпечення та створення умов для залучення до органів державної влади та місцевого самоврядування найбільш кваліфікованих фахівців.
   Вважається за доцільне припинити практику фінансування органів виконавчої влади за рахунок так званих додатково мобілізованих та госпрозрахункових коштів.
   Наукове забезпечення адміністративної реформи, передбачене Концепцією, складається з проведення науково-теоретичних і прикладних досліджень з проблематики державного управління, адміністративного і муніципального права; видання фундаментальних, науково-довідкових, навчально-методичних та інших праць і матеріалів.
   Особливої уваги Концепція надає організації територіального устрою та системи місцевого самоврядування. Проблеми, що охоплюють сферу цих питань, повинні розв´язуватися на засадах:
   - дотримання встановлених Конституцією України вимог щодо територіальної організації влади на місцях, які передбачають поєднання прямого державного управління на регіональному рівні з місцевим самоврядуванням;
   - вирішення питань адміністративної реформи щодо організації управління на регіональному та місцевому рівнях у поєднанні з формуванням ефективного механізму надання населенню повноцінних державних і громадських послуг, а також у зв´язку з іншими політичними, правовими та соціально-економічними перетвореннями — судовоправовою та муніципальною реформами;
   - утвердження територіальних громад як первинних суб´єктів місцевого самоврядування; належне політико-правове, фінансово-економічне та організаційне забезпечення здійснення функцій та повноважень — делегованих і самоврядних — у системі місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією та законами України;
   - законодавче розмежування сфер компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування і основних (які не можуть бути перерозподілені на договірних засадах) самоврядних повноважень між органами місцевого самоврядування різного територіального рівня;
   - законодавче закріплення інституту служби в органах місцевого самоврядування та встановлення гарантій діяльності службовця;
   - запровадження "механізмів" державної підтримки розвитку місцевого самоврядування та проведення муніципальної реформи;
   - визначення механізму судового захисту прав територіальних громад, конституційних засад самостійності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.