Валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу. Розрізняють три форми валютних систем: національна, світова і регіональна (міжнаціональна). Як правило, їх межі збігаються з певним економічним простором і валютними ринками, що забезпечує двосторонню внутрішню єдність валютної системи і валютного ринку.

Національна валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин країни, яка регламентована національним законодавством і становить частину грошово-кредитної системи держави, що обслуговує переважно зовнішньоекономічний оборот товарів, послуг і капіталів. Загальну схему структури і призначення національної валютної системи можна відобразити схемою (див. далі).

Основними системоутворюючими елементами національної валютної системи є:

1. Національна валюта - грошова одиниця країни, склад її купюр та характер емісії. В Україні національною валютою з 1996 р. стала гривня.

2. Ступінь конвертованості національної валюти.

Розрізняють вільно конвертовані валюти, частково конвертовані і неконвертовані валюти. Українська гривня належить до числа частково конвертованих валют. Ратифікацією угоди про приєднання України до статті VIII статуту МВФ Верховна Рада узаконила вільну конвертованість гривні в іноземні валюти в операціях за поточними платежами.

3. Режим курсу національної валюти. Законодавче право визначати режим валютного курсу гривні покладено на НБУ та Кабінет Міністрів України. За роки незалежності режим валютного курсу поступово змінювався від жорстко зафіксованого показника до регульованого коливання в межах валютного коридору і, нарешті, до нинішнього вільного плавання з 2000 р. під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальноекономічному обороті. Цей режим, як правило, стосується запровадження певних обмежень і заборони окремих видів платежів. Заборона на використання чужоземної валюти у внутрішніх платежах в Україні введена лише у 1995 р. Водночас за деякими платежами її використання дозволене ще й зараз, в тому числі надання інвалютних позичок комерційним банкам, оплата послуг міжнародних авіакомпаній, митниці та інших зовнішньоекономічних розрахунків.

5. Режим формування та використання державних золотовалютних резервів. Він встановлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися у двох аспектах:

а) як форма жорсткої прив´язки вартості національної валюти до певної іноземної валюти чи кошика валют. Тоді іноземна валюта на 100% стає забезпеченням наявної в обороті маси національних грошей. Емісія національних грошей за такого режиму здійснюється тільки шляхом купівлі цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення - через її продаж. Курс національної валюти коливається разом із курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає певні свої функції як органу національної монетарної політики. Не випадково такий режим у світовий практиці відомий під назвою валютного бюро, органом якого стає центральний банк;

б) форма використання валютних запасів для підтримки рівноваги на національному валютному ринку і стабільності зовнішньої і внутрішньої вартості грошей. За такого режиму центральний банк країни зберігає функцію незалежного органу проведення національної монетарної політики та інші свої функції. Наприклад, Україна ввела таку форму використання валютних резервів, що дозволило їй у 2001 р. розпочати процес переходу до ревальвації відносно чужоземних валют, а у 2002 р. зберегти стабільність вартості гривні. Оптимальними для безпеки країни пропорціями співвідношення між складовими частинами валютних резервів мають бути валютні резерви у формі: доларів - 4 частини, євро - 2, золото - 1 частина. Найменша питома вага золота у валютних резервах пояснюється його найнижчою дохідністю, що досягає лише 1,75% річних. Водночас ці пропорції ще не досягнуто. За зовнішні борги Україна розраховується такими валютними засобами: доларом - 80%, євро - 5%, інші валюти - 15%. Тобто долар в міжнародних платежах ще тривалий період часу залишиться головним валютним резервом.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Наприклад, якщо економіка розбалансована, а національні гроші нестабільні, то в країні доцільно вводити певні заборони, обмеження, лімітування тощо. Зокрема, в Україні загострення економічної і фінансової кризи 90-х років супроводжувалося обмеженням на відкриття рахунків у іноземних банках для юридичних осіб і забороною переказування інвалюти на них: експортери зобов´язані були повністю чи частково продавати свою валютну виручку на валютній біржі. Діяли інші обмеження, але як тільки ситуація покращується, обмеження слабшають або й зовсім скасовуються. Зокрема, розвинені країни організації ОЕСР взагалі скасували валютні обмеження і встановили вільне «плавання» курсів своїх національних валют.

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку коштовних металів. Скажімо, нормативно-законодавчими актами України визначається:

а) порядок функціонування біржового і позабіржового (міжбанківського) валютного ринку;

б) НБУ здійснює ліцензування діяльності комерційних банків на право ведення валютних операцій, видає дозволи резидентам - юридичним особам на відкриття рахунків у іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну та визначає порядок її продажу на міжбанківському валютному ринку;

в) в 1998 р. в Україні не дозволялися операції з коштовними металами на ринку, регламентувався режим поточних і строкових вкладів у чужоземній валюті. Але оздоровлення економіки і фінансів, перехід до економічного зростання створюють достатні умови і в Україні для усунення більшості обмежень і формування ліберального валютного ринку.

8. Регламентація міжнародних розрахунків і міжнародних кредитних відносин. Усі параметри визначаються, нормативними актами України. Вони чітко визначають:

а) порядок, строки відкриття в банках України кореспондентських рахунків іноземних банків і навпаки;

б) порядок платежів за окремими видами комерційних угод та форм розрахунків;

в) порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

9. Визначення національних органів, на які покладено обов´язки розробки і реалізації валютної політики. Українським законодавством до числа таких органів віднесено:

- Кабінет Міністрів України, який за участі Адміністрації Президента, Верховної Ради і НБУ визначає цілі та завдання валютної політики;

- Національний банк України здійснює валютне регулювання, має право частину цих функцій за допомогою ліцензій делегувати уповноваженим комерційним банкам;

- Державна податкова адміністрація здійснює контроль за дотриманням правил валютних операцій на території України резидентами і нерезидентами;

- Державний митний комітет контролює дотримання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон;

- Міністерство зв´язку та його органи контролюють дотримання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон.

Загалом, ці органи творять інфраструктуру валютної системи, центром якої є НБУ - орган регулювання й координації грошово-кредитної діяльності усіх учасників господарського життя.