Особливості сучасного механізму кредитної системи грошей полягають в тому, що банкнотна емісія грошей базується на загальних принципах кредитування. Вона в усьому світі монополізована державою, яка бере на себе зобов´язання забезпечувати сталість національних грошових знаків.

В ході вивчення сучасної грошової системи особливу увагу потрібно звернути на методи регулювання грошового обігу. Зокрема, які недоліки і переваги надає пряме регулювання, що застосовувалося в економіці радянського типу, які директивні рішення були властиві урядові щодо розмірів емісії грошової маси, надання кредитів, організації прямого контролю за грошовими операціями, інші форми зовнішнього активного втручання у грошову сферу і всіляке обмеження прав економічних суб´єктів.

Протилежне спостерігається в умовах застосування опосередкованого (непрямого) регулювання грошового обігу. Студенти мають засвоїти, що в ринковій економіці банкам та іншим суб´єктам грошової сфери надається достатній оперативний простір у операціях кредитування та у розрахунково-касовому обслуговуванні, активно діють інші стимули підтримки рівноваги товарно-грошової маси.

Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці означає сукупність заходів, що проводяться державою в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу. Ключова роль у здійсненні державних заходів належить центральному (національному) банку, який здатний застосувати методи прямого регулювання та опосередкованого впливу на обсяги і структуру грошового обігу. Загальні уявлення про них подає наступний малюнок.

В системі опосередкованих заходів впливу на систему грошового обігу операції ЦБ на відкритому ринку є гнучким валютно-платіжним інструментом. Його застосування полягає у купівлі-продажу цінних паперів у комерційних банків з метою нарощування експансії грошей в обігу (купівля цінних паперів) чи рестрикції - вилучення грошової маси шляхом продажу цінних паперів. Політика мінімальних резервів є найжорсткішим інструментом грошово-кредитного регулювання. Вона стосується впровадження нормативів зберігання касової готівки у комерційних банках та їх депозитів у центральному банку і використовується з метою захисту інтересів клієнтів та надійної роботи комерційних банків й підтримання їх ліквідності. Для швидкого стиснення чи розширення кредитної маси ЦБ вдається до маніпулювання нормою обов´язкових резервів, які комерційні банки зобов´язані зберігати на безпроцентних рахунках у центральному банку.

Регулюванням облікової ставки ЦБ (НБ) визначає вартість його кредитів для комерційних банків. Якщо облікова ставка знижується, то зростає прагнення комерційних банків до збільшення запозичення коштів у ЦБ для наступних своїх активних операцій, що стимулює зростання пропозиції грошей на грошовому ринку.

Залежно від застосування того або іншого комплексу інструментів і важелів державного регулювання обсягів і структури грошового обігу, загалом, розрізняють два види грошово-кредитної політики.

В умовах політики «дорогих грошей» весь інструментарій грошово-кредитної політики зосереджується на забезпеченні внутрішньої сталості грошей і досягненні оптимальної рівноваги у співвідношенні їх пропозиції та попиту, на стисненні обсягів грошової й кредитної емісії та приведенні грошової маси у відповідність з реальною динамікою економічного циклу. Досягнення ж оптимальної рівноваги на принципах політики «дешевих грошей» відбувається на основі досягнення ширшої доступності грошових і кредитних ресурсів для потреб суб´єктів економічної діяльності.

Провідними завданнями грошово-кредитної політики ЦБ стають: а) стратегічні цілі, в основу яких кладуться кінцеві віхи загальноекономічної політики держави; б) проміжні цілі - досягнення таких економічних показників, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей; в) тактичні цілі - досягнення короткострокових етапів, що носять оперативний характер і потрібні для досягнення проміжних цілей. Їх взаємодія передбачає: 

Класифікація цілей грошово-кредитної політики ЦБ

Всі три групи заходів грошово-кредитної політики знаходяться в ієрархічній взаємодії та взаємозв´язку. Найвищий умовний щабель в ієрархії цілей належить комплексу стратегічних цілей. Для досягнення стратегічних показників реалізуються проміжні, а їх виконання, в свою чергу, вимагає реалізації важелів тактичних цілей.

Досягнення поставлених цілей тісно пов´язане з фіскально-бюджетною політикою держави, за допомогою якої забезпечується необхідний вплив на стан господарської кон´юнктури, перерозподіл національного доходу, нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм тощо. Дана політика може бути двох типів:

а)    дискреційною, якщо фіскально-бюджетна політика спрямована на свідоме маніпулювання податками й державними видатками для зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, посилення контролю за інфляцією і прискорення економічного зростання. Основними інструментами її реалізації стають: зміни програм суспільних робіт й інших програм, що пов´язані з витратами; зміна програм «трансферного типу»; циклічності зміни рівня податкових ставок;

б)    недискреційна. Вона означає проведення державою політики перевищення видатків бюджету над його доходами. Для держави і соціально-економічної стабільності недискреційна політика здатна приносити різні наслідки. Приміром, якщо дефіцит державного бюджету у 2-3% ВВП не є небезпечним, то більші розміри дефіциту державного бюджету стають загрозливими для нормального функціонування грошової системи, кредиту і всієї економічної системи.

Звичайно, елементи методу прямого регулювання достатньо обґрунтовано можуть використовуватися і в ринковій економіці. В даній системі парламент визначає основні напрями грошово-кредитної політики. Уряд не втручається у діяльність комерційних банків, а грошово-кредитна сфера регулюється ставкою облікового процента, нормою обов´язкового резервування коштів на кореспондентських рахунках комерційних банків у центральному (національному) банку та іншими важелями грошово-кредитної політики.