Сталість грошей означає тривалу постійність величини їх мінової вартості, що визначається у певній кількості товарів і послуг, які приходяться на грошову одиницю. Чим довший період, протягом якого можна купити за одну і ту ж суму грошей однакову масу товарів чи послуг, тим вища сталість грошей і тим краще вони виконують свої функції.

Основними чинниками сталості грошей:

а) з боку товарів є затрати на їх виробництво, якість та асортимент товарів;

б) з боку грошей - їх внутрішня вартість, маса грошей в обігу та швидкість обертання.

В минулому, коли в обігу перебували повноцінні гроші, їх внутрішня вартість була вирішальним фактором сталості купівельної сили не тільки для повноцінних грошей, а й розмінних на грошовий метал банкнот. З переходом до неповноцінних грошей на краще місце у забезпеченні сталості грошей висунулися фактори кількості грошей в обігу й швидкості їх обертання. В Україні до цих факторів додалися такі негативні чинники, як структурна незбалансованість суспільного відтворення, монопольне становище окремих галузей і підприємств, колосальний зовнішньоекономічний і ціновий тиск щодо енергоносіїв і матеріальних ресурсів. Це ще раз наголошує, що грошова система є лише структурним елементом і частиною загальноекономічної системи.

Водночас грошова система має свої, лише їй притаманні властивості та закони. Теоретично можна стверджувати, що грошовий ринок може поглинути будь-яку кількість паперових грошей. Але чи доцільно це робити, якщо паперові гроші внаслідок цього втрачають свою купівельну сипу? Економіці, навпаки, потрібні стабільні гроші, здоровий і стійкий грошовий обіг. Лише за таких умов гроші здатні найкраще виконувати функцію міри вартості та давати об´єктивну суспільну оцінку затрат і результатів праці товаровиробників, здійснювати еквівалентний розподіл суспільного продукту між споживачами і підтримувати сталість зв´язків між виробниками і споживачами.

Провідними методами подолання наслідків інфляційної нестабільності грошової системи стали методи нуліфікації, ревалоризації і реставрації. Найпоширенішим із них є метод нуліфікації знецінених грошей.

Нуліфікація означає деномінацію знеціненої грошової маси й заміну її новою укрупненою грошовою одиницею з одночасним перерахуванням у встановленому порядку доцільним співвідношенням як грошових знаків, так і усіх цін, тарифів і заробітної плати. Тобто в процесі використання методу нуліфікації проводиться зміна масштабу цін, розрахунковим способом визначається купівельна сила нової грошової одиниці з урахуванням збалансованості емітованої кількості нових грошей з товарною масою. В минулому, коли в обігу оберталися повноцінні гроші та розмінні банкноти, знецінені паперові гроші законодавчо визначалися недійсними і проголошувалося повернення до повноцінних металевих грошей. Тому нуліфікацію було успішно проведено в кінці XVIII ст. у Франції. В 1996 р. в Україні було проведено нуліфікацію купоно-карбованця і впроваджено гривню за співвідношенням 1 гривня замість 100 тис. купоно-карбованців.

Протилежними за механізмом дії є методи ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає реалізацію комплексу економічних перетворень для поступового відновлення доінфляційної вартості паперових грошей. Однак метод ревалоризації успішно діє тоді, коли інфляція лише підважила купівельну силу грошей, коли знецінення грошей охопило 40-60% їх вартості. Тоді політика ревалоризації стає сильним важелем усунення інфляційних чинників, започаткуванням динамічного зростання виробництва й підвищення його ефективності за одночасного проведення заходів систематичного вилучення з обігу знецінених грошей.

У ревалоризації провідною метою стає забезпечення товарно-грошової рівноваги, яка фактично означає досягнення реставрації на основі відновлення доінфляційної купівельної сили грошової одиниці. В умовах золотомонетного обігу реставрація означає відновлення обміну банкнот на золото за їх номінальною вартістю. Приміром, знецінення паперового долара США в період громадянської війни 1861-1865 pp. сягнуло 40%. Після завершення війни, відновлення й оздоровлення економіки та часткового вилучення паперових знаків вартості з грошового обігу паперовий долар у своїй вартості до золота в 1870 р. піднявся до 81%, а в 1879 р. паперовий долар обмінювався на золотий за курсом 1:1.

Сучасними найпоширенішими методами проведення стабілізаційних заходів стали методи: девальвації, ревальвації та проведення політики дефляції. Зокрема, причиною застосування методу девальвації може бути виконання платіжного балансу з хронічним пасивним сальдо і означає офіційне пониження вартості грошової одиниці або зниження курсу національних грошей відносно іноземних валют або до золота.

Девальвація здатна принести позитивний результат лише тоді, коли вона здійснюється одночасно з реалізацією комплексу заходів щодо оздоровлення економіки і фінансів, нарощення експортного потенціалу країни, підвищення конкурентноспроможності її товарів на світовому ринку. Без проведення цих заходів і піднесення ефективності виробництва девальвація лише стимулює зростання цін на товари і послуги, що імпортуються до країн, відносно валют яких було знижено курс національної валюти. Світова практика використовує два методи девальвації:

1)    відкритої девальвації, коли обмін паперових грошей здійснюється на металеві монети за курсом, що є нижчим від номіналу;

2)    прихованої девальвації, якщо обмін паперових грошей здійснюється за номіналом, але з одночасним пониженням вагової кількості металу у грошовій одиниці.

Протилежним за своєю дією є метод ревальвації. В минулому він передбачав збільшення золотого вмісту національної грошової одиниці за умов дії золотовалютного стандарту, а нині - підвищення вартості грошової одиниці щодо курсів інших валют. Ревальвація означає зростання цін експортних товарів у іноземній валюті і зниження їх конкурентноспроможності на світовому ринку. Ревальвація проводиться за умов хронічного активного сальдо платіжного балансу. В останні роки успішні ревальвації своїх національних валют проводили ФРН, Японія, Нідерланди і Швейцарія.

Стабілізацію національної валюти можна розпочати з традиційної для багатьох країн політики дефляції. Дефляція означає процес вилучення з обігу певної частини надлишкової маси грошей аж до відновлення товарно-грошової рівноваги.

Сталість купівельної спроможності грошей та грошового обігу і забезпечення фінансової стабільності досягається різними шляхами. Приміром, у Аргентині гіперінфляцію 1989-1990 pp. було подолано шляхом жорсткого прив´язування національної грошової одиниці до курсу долара США. Це, звичайно, обмежило функції грошово-кредитної системи країни, але стабілізувало ціни і тарифи, забезпечило стабільність платоспроможності попиту на товари і послуги, створило сприятливі умови для накопичень і заощаджень. Загальне оздоровлення економіки і грошово-кредитної сфери сприяло піднесенню ринкової кон´юнктури в Аргентині та традиційним темпам зростання суспільного виробництва.

Іншу форму стабілізації впровадила Бразилія. Здійснений механізм індексації доходів дозволив тут забезпечити стабільність функціонування господарського механізму навіть в умовах інфляції понад 40% щомісячно. Зміцненню фінансової системи Бразилії сприяв також валютний коридор, у межах якого періодично здійснювалися мінідевальвації з метою коригування валютного курсу.

Зміцнити фінансову систему і піднести ефективність суспільного виробництва та прискорити економічне зростання нині здатна й Україна. Ефективними заходами стабілізації могли б стати укрупнення кредитно-фінансових інститутів, стимулювання припливу іноземних інвестицій та збільшення частки іноземного капіталу в національній банківській системі, зміцнення банківського нагляду. Свою позитивну роль в Україні здатний відіграти комплекс заходів з метою подолання структурної кризи, створення сприятливих передумов для розвитку внутрішнього ринку капіталів і припинення відтоку капіталів за кордон. Вагомий вклад у досягнення стабільності фінансової системи України здатне внести формування сильної і незалежної від корумпованих сил виконавчої та законодавчої влади країни.