Філософська думка в УСРР у 20—30-ті роки XX ст. була представлена такими основними галузями, як дослідження та пропаганда питань діалектичного та історичного матеріалізму; боротьба за діалектичний матеріалізм у природознавстві; вивчення історії філософії. Особливу увагу зосереджували на розробленні, викладанні у вузах, популяризації марксистсько-ленінського вчення, одним із показових свідчень чого є опублікований у першому числі журналу «Прапор марксизму-ленінізму» за 1932 р. річний «План науково-дослідної роботи Інституту філософії та природознавства». Згідно з ним поділені на «бригади» співробітники філософських секторів інституту (філософії, історичного матеріалізму, антирелігійного) мали займатися розробленням питань діалектичного та історичного матеріалізму за темами:

1) сектор філософії: проблема ленінського етапу; проблема матеріалістичної діалектики як логіки та теорії пізнання у Маркса — Енгельса — Леніна; ленінська теорія відображення; закон єдності протилежностей як ядро матеріалістичної діалектики та відношення до нього інших законів; проблема темпу в Леніна і Сталіна; Сталін як діалектик; методологія сучасного фашизму і соціал-фашизму; філософія фашизму в Україні; філософська генеза Маркса і Енгельса;

2) сектор історичного матеріалізму: закономірність перехідного періоду і будівництво соціалізму; переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну в ленінізмі; К. Каутський як теоретик найбільшої буржуазної партії; критика Г. Плеханова в питаннях історичного матеріалізму; друга п´ятирічка і культурна революція; ленінський етап у історичному матеріалізмі; марксо-ленінська наука про війну, будівництво соціалізму і троцькізм;

3) антирелігійний сектор: Маркс — Енгельс — Ленін про соціальні джерела та соціальну функцію релігії; критика плеханівського атеїзму; Ленін про ставлення пролетаріату до релігії та боротьбу на два фронти в антирелігійній пропаганді; знищення класів і завдання антирелігійної пропаганди; Маркс — Енгельс — Ленін про відмирання релігії; методологічні засади критики релігії в ранніх творах Маркса; проблема походження і розвитку християнства у Маркса й Енгельса.

На висвітлення марксистсько-ленінського вчення було зорієнтовано всі вітчизняні підручники, хрестоматії, інші навчальні видання з питань філософії. Типовими їх зразками є видання: «Конспект лекцій з історичного матеріалізму», «Етюди по філософії марксизму» С. Семковського, впорядкована ним «Марксистська хрестоматія»; «Діалектичний матеріалізм» Г. Єфименка, «Діалектичний матеріалізм» В. Бойка, «Діалектичний матеріалізм для вишів і втишів» за редакцією О. Бервицького, Р. Левіка, Т. Степового, В. Юринця та ін.

На сторінках часописів часто виступали С. Семковський, П. Демчук, М. Логвин, І. Очинський, В. Глухенко та ін. У цих публікаціях йшлося про різноманітні аспекти діалектичного матеріалізму (діалектика Гегеля і матеріалізм Фейербаха як теоретичні передумови виникнення діалектичного матеріалізму; критика метафізичного і механістичного світоглядів у вченні про матерію та основні форми її існування; матеріалістична діалектика, діалектична логіка, критика метафізичної інтерпретації формальної логіки; принципи, закони і категорії марксистської діалектики; марксистська теорія пізнання; проблеми діалектико-матеріалістичного дослідження історії мислення, еволюції мови і мислення, історії науки і техніки). У статтях компартійних діячів М. Скрипника, П. Любченка, О. Шліхтера, філософів Т. Степового, Р. Левіка, Е. Штейнберга, В. Бойка та інших були розглянуті питання історичного матеріалізму: його предмет; вчення про спосіб виробництва, економічний базис і надбудову; теорія політичної та правової надбудови; марксистське вчення про закономірності суспільного розвитку; аналіз моралі, мистецтва, релігії і науки як форм суспільної свідомості.

Історико-філософська галузь охоплювала у 20—30-ті роки XX ст. такі напрями: історію марксистсько-ленінського вчення, у т. ч. дослідження праць його ідейно-теоретичних попередників, послідовників та критику поглядів «реформістів» і «ревізіоністів» марксизму; історію зарубіжної філософії від античності до західноєвропейської і американської філософій початку XX ст.; історію філософської думки в Україні, передусім вітчизняної суспільно-політичної думки XVIII — початку XX ст.

Значну увагу приділяли перекладу, перевиданню, популяризації і масовій пропаганді праць К. Маркса, Ф. Енгельса і В. Леніна. Активно друкували праці, збірники статей, що містили історико-філософський аналіз їх учень: «За марксо-ленінську теорію» (1931), «До 50-річчя смерті К. Маркса. Філософський збірник за ред. P. Левіка, Т. Степового і В. Юринця» (1933), «Критика фетишизму в творчості Маркса» (1931) А. Марка, «Критика Леніним філософських основ опортунізму під час профспілкової дискусії» (1935) В. Богданова та ін.

Багато праць було присвячено молодогегельянству, передусім Л.-А. Фейербаху: матеріали збірника «Пам´яті Л. Фейербаха» (1922), монографії С. Семковського і В. Рожіцина «Людвиг Фейербах», статті «Філософська генеза Маркса» В. Юринця, «Фейербах і Карл Маркс» Г. Рохкіна, «Фейербах як філософський попередник Маркса» Ф. Гофмана та ін.; російському філософу-марксисту Г. Плеханову: статті «Значення Плеханова для марксівської соціології мистецтва» В. Юринця, «Нотатки про Плеханова» О. Бервицького, «Теорія діалектики у Плеханова» В. Глухенка та ін.; праці Плеханова перекладали українською мовою. У 1930 р. побачили світ українською мовою «Етюди на літературно-естетичні теми» німецького філософа, публіциста, теоретика марксизму Ф. Мерінга.

Важливу роль в обґрунтуванні тогочасної офіційної радянської версії марксистсько-ленінської філософії її українськими дослідниками відіграла критика поглядів «реформістів» і «ревізіоністів» марксизму — теоретиків німецької соціал-демократії і II Інтернаціоналу Е. Бернштейна, К. Каутського; ідеологів «австромарксизму» — австрійських соціал-демократів О. Бауера, М. Адлера, зокрема, в статтях М. Юшманова («Каутський в боротьбі з діалектичним матеріалізмом» )і В. Юринця ( «Останнє слово ревізіонізму Каутського» і «Танок тіней (До історії ідеологічного розкладу II Інтернаціоналу )» ).

Вітчизняні науковці вивчали і популяризували історію зарубіжної філософії від античності до західноєвропейської та американської філософій XX ст., наслідком чого були публікації про мислителів, провідні течії і школи: античної філософської думки, західноєвропейської філософії Нового часу, епохи Просвітництва, німецької класичної філософії, дослідження західноєвропейської і американської філософських думок XIX — початку XX ст. У 20—30-ті роки цей напрям розвивався на основі методологічних засад марксистсько-ленінського вчення, мав на меті реконструювання основних етапів становлення матеріалістичної думки, розвінчання ідеалізму в усіх формах його прояву.

Суттєвий внесок у вивчення філософської думки античності зробив своїми монографічними дослідженнями М. Динник («Діалектика Геракліта Ефеського», «Нарис історії філософії класичної Греції», «Філософія рабовласницького суспільства», стаття «Атомістичний матеріалізм Демокріта», переклади уривків праць Гєракліта, Парменіда). Розвитку античного матеріалізму і діалектики присвячені праця Б. Рудаєва «На шляхах до матеріалізму XX ст.», публікації «Демокріт у світлі новітніх наукових досліджень» В. Юринця, «Реалізм у естетиці Арістотеля» В. Асмуса, «Античне вчення про право і державу» В. Божка.

Основними об´єктами наукового інтересу тогочасних вітчизняних істориків філософії — дослідників західноєвропейських філософської і суспільно-політичної думок Нового часу — були концепції представників переважно англійської і французької філософських традицій XVII ст.: Ф. Бекона, Р. Декарта, П. Гассенді, Т. Гоббса, Дж. Локка, Г.-В. Лейбніца, Б. Спінози та ін. Широкомасштабну панораму провідних тенденцій у розвитку західноєвропейських матеріалістичної і частково ідеалістичної філософій тієї доби представлено в монографічних дослідженнях «Матеріалізм XVII—XVIII ст.» Е. Спиридович-Єфімова, «Англійські матеріалісти» В. Медзінського. Аналізу поглядів Р. Декарта присвятив свої статті «Космогонія та космологія Декарта», «Діалектика в системі Декарта» В.Асмус. На вивченні філософії Б. Спінози зосередилися у своїй монографії «Атеїзм Спінози» В. Чучмарьов, а також автори статей: «Діалектика необхідності й свободи у етиці Спінози» (В. Асмус), «До 300-річчя народження Спінози» (В. Юринець, Ф. Гофман).

Українські дослідники філософської і суспільно-політичної думок епохи Просвітництва вивчали ідейні позиції видатних французьких мислителів XVIII ст. Ж.-О. де Ламетрі, Д. Дідро, К.-А. Гельвеція, діячів англійського, російського, німецького Просвітництва: Г.-Е. Лессінга, О. Радищева. Загальну характеристику французького і англійського матеріалізму XVIII ст. дали Е. Спиридович-Єфімов і В. Медзінський. У монографії В. Чучмарьова «Матеріалізм Дідро», статтях М. Динника «К.-А. Гельвецій, філософ-поет», В. Юринця «Вчення Ламетрі про матерію» і «Г. Е. Лесінг» розкрито різноманітні аспекти філософських надбань цих мислителів. Побачив світ і переклад українською мовою трактату К.-А. Гельвеція «Про людину, їі розумові здібності та її виховання» з передмовою В. Бона «Кльод Адрієн Гельвецій».

Українська історико-філософська думка у 20—30-ті роки XX ст. збагатилася численними ґрунтовними дослідженнями німецької класичної філософії, передусім ідейних позицій І. Канта, Г.-В.-Ф. Гегеля і Л.-А. Фейербаха. Розвиток діалектики у концепціях творців німецької класичної філософії було докладно розглянуто у працях В. Асмуса «Діалектичний матеріалізм і логіка» та «Нариси з історії діалектики у новій філософії». Він написав фундаментальне монографічне дослідження «Діалектика Канта». Філософські погляди Канта було проаналізовано у таких публікаціях, як «Естетика Канта у марксівському освітленні» В. Юринця, «До критики основних проблем філософії Канта» О. Мілославіна. На вивченні ідейної позиції Гегеля зосереджувався І. Очинський (монографія «Філософія Гегеля»), на значенні його філософії як одного з теоретичних джерел марксизму — М. Динник («Вчення Гегеля про випадковість»), Т. Степовий («Гегель і Ленін»), С. Семковський («Гегелівська та марксистсько-ленінська діалектика природи»), О. Бервицький («Гегелівська критика раціоналізму, емпіризму та критицизму»).

Однією з найменш відомих і водночас найцікавіших сторінок у розвитку вітчизняної історико-філософської думки перших пореволюційних десятиліть є дослідження українськими науковцями ідеалістичних концепцій західноєвропейської та американської філософських думок XIX — початку XX ст. Історії утопічного соціалізму присвячені монографії «Шарль Фур´є. Його особа, вчення і соціальна система» А.-Н. Арка, «Роберт Оуен» М. Кульжинського. Зацікавлення сучасних фахівців викликають здійснені українськими істориками філософії у 20-ті — на початку 30-х років XX ст. дослідження основних течій сучасної зарубіжної філософської думки: неокантіанства, емпіріокритицизму, «філософії життя», неогегельянства, прагматизму, фройдизму, феноменології й екзистенціалізму. Ці дослідження зазвичай супроводжувалися ідеологічно упередженою гострою критикою течій у західній філософії з позицій марксистсько-ленінського вчення, хоч процес їх аналізу був достатньо інформаційно насиченим, супроводжувався коментуванням першоджерел.

У своїй публікації «Фальшування діялектики в сучасній філософській буржуазній літературі» В. Юринець панорамно охарактеризував значення гегелівської діалектики для розвитку концепцій таких представників Марбурзької та Фрейбурзької шкіл неокантіанства, як Г. Коген, П. Наторп, Е. Кассірер, М. Гартман, В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, Б. Баух, Р. Кронер, Й. Кон, А. Ліберт. У статті «Танок тіней (До історії ідеологічного розкладу II Інтернаціоналу)» та інших публікаціях він дослідив вплив неокантіанської філософії на формування ідейних позицій ідеологів «австромарксизму» О. Бауера і М. Адлера; у публікації «"Німецька ідеологія" Маркса й Енгельса у зв´язку з деякими питаннями діалектичного й історичного матеріалізму» — погляди засновників емпіріокритицизму Р. Авенаріуса і Е. Маха.

Багато розвідок українських істориків філософії було присвячено дослідженню «філософії життя» в Німеччині та Франції, передусім аналізу концепцій і головних праць Ф. Ніцше, В. Дільтея, Г. Зіммеля, Л. Циглера, О. Шпенглера, А. Бергсона та ін. Загальну оцінку «філософії життя» подано в «Нарисах про сучасний стан німецької філософії» П. Демчука, який у статті «До філософії фашизму (З приводу «Філософії життя» Леопольда Циглера)» зупинився на розгорнутій оцінці ніцшеанства та його витоків. У публікації «"Німецька ідеологія" Маркса й Енгельса у зв´язку з деякими питаннями діалектичного й історичного матеріалізму» В. Юринець виклав основні ідеї праці А. Бергсона «Матерія і пам´ять». Ґрунтовний аналіз концепції А. Бергсона подано в статті В. Берковича «Соціяльне коріння інтуїтивної філософії Бергсона». Коментуючи його праці «Сприйняття змінності», «Вступ до метафізики» і «Творча еволюція», В. Беркович проаналізував постулати концепції інтуїтивізму, визнав його «реакційною буржуазною філософією», в якій дійшла кульмінації критика діалектики, матеріалізму і закону причинності.

Філософію неогегельянства аналізував у публікації «Неогегельянство як зброя фашизму» П. Демчук, який у збірці «Розклад сучасної буржуазної філософії» значну увагу приділив дослідженню поглядів представників цієї течії у Німеччині та Італії. У своїх статтях М. Динник («Неогегельянське обґрунтування фашизму Р. Кронером»), В. Юринець («Фальшування діялектики в сучасній філософській буржуазній літературі») зосередилися на розгляді доробків таких мислителів-неогегельянців, як Г. Лассон, Г. Шольц, З. Марк та ін. Філософію прагматизму піддали науковому розгляду у своїх публікаціях Н. Білярчик («Філософія прагматизму») та В. Державін («Нові течії в американській філософії»). Критикуючи постулати центральної філософської праці В. Джемса «Прагматизм», висвітлюючи ідейні позиції Дж. Дьюї та Ф. Шиллера, Н. Білярчик зауважив доведення в прагматизмі до абсурду принципів номіналізму і психологізму в теорії пізнання, проголосив це вчення «філософським благословенням» повсякденної ділової практики буржуазних бізнесменів, знаряддям боротьби віри проти науки для утвердження будь-яких, навіть найабсурдніших, суб´єктивних вигадок. Загальний критичний аналіз екзистенціалізму, зокрема поглядів М. Гайдеггера, зробив у збірці статей «Розклад сучасної буржуазної філософії» П. Демчук.

На основі власного аналізу праць Е. Гуссерля «Філософія арифметики», «Логічні дослідження», «Філософія як строга наука», «Ідеї до чистої феноменології та феноменологічної філософії», спираючись на їх дослідження в розвідках П. Наторпа, В. Моога, інших зарубіжних науковців, В. Юринець запропонував у публікації «Едмунд Гуссерль» найґрунтовнішу в тогочасній українській історико-філософській думці характеристику еволюції його поглядів та визнав німецького філософа «найчистішим еклектиком», філософія якого сформувалась під впливом психологічного вчення Ф. Брентано, логічного вчення Б. Больцано, арістотелізму за посередництвом схоластики, «теорії множин» Г. Кантора, західноєвропейської математичної логіки, шеллінгіанства, емпіріокритицизму і неокантіанства. У дослідженні «Фройдизм і марксизм», на основі розгляду таких праць З. Фройда, як «Несвідоме: наука про неврози», «По той бік принципу насолоди», «Тотем і табу», «Я та Воно», а також праць його учнів (зокрема, «Психоаналіз і соціологія, причинки до психології мас і суспільства» А. Кольная), В. Юринець охарактеризував головні етапи розвитку психоаналітичного знання. Фройдизм він оцінив як ідеалістичну концепцію, що еволюціонувала від останнього слова психіатрії до конгломерату з різних течій буржуазної філософії: арістотелізму в «сучаснім неовіталістичнім одязі», фіхтеанства, вчення А. Шопенгауера, «філософії життя» Ф. Ніцше, інтуїтивізму А. Бергсона. Цієї проблематики стосувалися статті «Фройдизм і марксизм» М. Перліна, «Фройдизм у літературознавстві» С. Гаєвського.

Фахівці з історії філософії в Україні разом із представниками інших галузей гуманітарного знання спільно аналізували життєві шляхи, ідейні засади та головні етапи творчості, наукової і громадської діяльності Г. Сковороди, учасників Кирило-Мефодіївського товариства, активних діячів громадівського руху та ідеологів української революційної демократії. У рамках широкомасштабної офіційної кампанії з критики ідеології т. зв. українського буржуазного націоналізму було піддано осуду ідейні позиції Д. Донцова, Є. Маланюка, В. Винниченка, М. Шаповала, Д. Чижевського та багатьох інших учених, громадських і культурних діячів, які на той час перебували в еміграції.

Центральною у багатьох тогочасних розвідках з історії філософії в Україні була постать Г. Сковороди, вивченню життєвого шляху, літературної спадщини і філософських поглядів якого присвячено фундаментальні монографії «Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода» Д. Багалія, «Особа Сковороди» В. Петрова. Побачили світ також праці: «Гр. Сав. Сковорода (Укр. філософ). Короткий його життєпис і вибрані місця з творів та листів і портрет» Г. Хоткевича, «Гр. Сковорода» Г. Коваленка, «Народний філософ-учитель Г. С. Сковорода, його життя та діла, 1722—1794» Г. Тисяченка, а також збірка статей «Пам´яті Г. С. Сковороди (1722—1922)», численні публікації.

Багато розвідок стосувалося діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, ідейних позицій його учасників (Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова). Висвітленню філософських і суспільно-політичних поглядів Т. Шевченка присвячено монографії «Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївці», «Т. Шевченко — поет пригноблених мас» Д. Багалія, «Шевченко в світлі епохи» А. Річицького, статтю «Шевченко і його вчителі філософії» П. Демчука, наукові збірники «Шевченко та його доба» та ін. Ідейну позицію П. Куліша було проаналізовано у фундаментальному дослідженні «Пантелеймон Куліш у п´ятдесяті роки. Життя. Ідеологія. Творчість» В. Петрова, а також у науковому збірнику ВУАН «Пантелеймон Куліш» та в інших публікаціях.

Ідейні засади, наукову і громадську діяльність М. Драгоманова як одного з чільних діячів громадівського руху досліджували Д. Заславський у монографії «М. П. Драгоманов», автори збірника статей «Пам´яті Михайла Драгоманова». Значну увагу приділяли науковці теоретичній спадщині іншого «громадівця» — мовознавця О. Потебні, засади філософсько-лінгвістичної концепції якого були висвітлені у нарисі «Мова та поезія» Б. Навроцъкого, статті «До характеристики філософічних поглядів О. О. Потебні» О. Розенберга, публікаціях Д. Багалія, О. Синявського, М. Сумцова та ін. Ґрунтовний аналіз біографій, творчих шляхів та ідейних позицій ідеологів української революційної демократії зробив у своїх фундаментальних дослідженнях A. Музичка («Шляхи поетичної творчости І. Франка» і «Леся Українка, її життя, громадська діяльність і поетична творчість»).

У 30-ті роки XX ст. було розгорнуто ідеологічний наступ на позиції українства. У націонал-більшовизмі, а згодом — у буржуазному націоналізмі і фашизмі було звинувачено В. Винниченка, докладний аналіз творчості, ідейної позиції якого перед цим у своїй монографії «Письменницька творчість В. Винниченка (Спроба соціологічної аналізи)» зробив П. Христюк. У збірці статей «Розклад сучасної буржуазної філософії» П. Демчука гостро засуджено як націоналістичні літературознавчі, історичні та філософські погляди Д. Чижевського, І. Мірчука, Д. Олянчина, С. Яреми та ін. Головним об´єктом тотальної критики був редактор львівського часопису «Літературно-науковий вісник» Д. Донцов. Неодноразово засуджувались його публіцистичні виступи, розвідки, а також публікації Є. Маланюка та інших авторів «ЛНВ». Про це, наприклад, свідчить гостра критика праці Д. Донцова «Націоналізм» у публікації B. Юринця «Новий ідеологічний маніфест українського фашизму» і критика «Послання» Є. Маланюка в огляді «З літературного життя (за грудень 1926р.)» В. Коряка.

Незважаючи на офіційне визнання партійним і державним керівництвом СРСР марксистсько-ленінського вчення ідеологічно визначальною, пріоритетною науково-дослідною галуззю філософської думки у країні, в т. ч. в УСРР, на адміністративне утвердження провідної ролі тематики діалектичного й історичного матеріалізму в науково-дослідних планах радянських філософських наукових установ, у центрі уваги яких, як правило, була творча спадщина засновників марксизму, а також В. Леніна і Й. Сталіна, надзвичайно важливе місце в розвитку українських філософських освіти, творчості та культури двох перших пореволюційних десятиліть займала історико-філософська галузь. Позбавлені реального права на непідзвітну повноцінну наукову і викладацьку діяльність, змушені тенденційно наповнювати дослідження й лекційні курси популістською політичною риторикою, інсценувати замовні, упереджені самокритику, звинувачення, славослів´я із арсеналу радянської загальновживаної лексичної атрибутики 20—30-х років XX ст., представники філософської думки в УСРР спромоглись актуалізувати рідною мовою, опрацювати засобами української філософської термінології та ввести у науковий обіг широке коло тем, питань і проблем з історії вітчизняної і світової філософських думок.