Розглядаючи націоналізм як особливу політичну філософію та ідеологію, І. Лисяк-Рудницькийй звертав увагу на значення цього терміна. Зокрема, у статті «Націоналізм» він зауважував: «В англо-американській термінології розуміння націоналізму дуже широке: воно охоплює національну свідомість, принципи національної державності і національно-визвольний рух. В англомовній літературі про Україну до "націоналізму" зараховують не тільки націоналістів у партійному значенні, але й українських патріотів інших політичних напрямів». Лисяк-Рудницький не брав до уваги тлумачення націоналізму у широкому значенні слова, застерігаючи, що під назвою «український націоналізм» розглядатиме лише український інтегральний націоналізм. Це звужує кут зору, оскільки націоналізм як певний світогляд, а також розрізнення його типів залишається поза дослідженням. Західні дослідники націоналізму пропонують різні його типології: крім поділу на агресивні і захисні його види, найвідомішою типологією є виокремлення ліберального (рисорджименто), інтегрального, реформаторського націоналізму. Неврахування видів націоналізму негативно позначилося на вивченні Лисяком-Рудницьким українського інтегрального націоналізму, оскільки поза увагою опинилися дослідження націоналізму західними вченими, опубліковані в 60—70-ті роки XX ст. (праця Е. Сміта «Теорії націоналізму» та ін.).

Появу українського інтегрального націоналізму, на думку І. Лисяка-Рудницького, не можна пояснити без урахування історичних обставин його виникнення: «Існує кілька причин того, чому українські інтегральні націоналісти заперечували демократію: переконання, що демократія передусім відповідальна за повалення української державності в 1917—1921 pp.; обурення супроти західних демократичних держав, які відмовилися визнати й підтримати український народ; необхідність конкурувати з успіхом російських більшовиків і диктаторським режимом Пілсудського в Польщі й свідомість того, що жорстокості й цинізму цих іноземних гнобителів можна протистояти тільки з допомогою таких же безжальних методів» («Напрями української політичної думки»). Те, що саме інтегральний, а не ліберальний, націоналізм став впливовою ідеологією в Західній Україні 20—40-х років XX ст., зумовлено історично. Український інтегральний націоналізм І. Лисяк-Рудницький зараховував до тоталітарних рухів: ОУН, зауважував він, розуміла майбутню незалежну Україну як «диктаторську, однопартійну державу». Свою ідеологію націоналізм розумів як обов´язкову і загальну. Націоналістичний рух «не обмежувався суто політичними завданнями, а намагався керувати й культурним процесом...».

Менш чіткою порівняно з політичною доктриною була, на думку Лисяка-Рудницького, соціально-економічна концепція націоналізму. Український інтегральний націонаізм не приймав безоглядно капіталізму, але не розробив виразної альтернативи йому. Деякі його представники надавали перевагу корпоративному устрою («націократія» М. Сциборського), «національному солідаризму», але ці ідеї не були достатньо конкретизовані. Під час наростання своєї популярності інтегральний націоналізм «моделював себе на зразок тогочасних фашистських рухів і режимів на Заході».

Основним рушієм українського інтегрального націоналізму був пафос національно-визвольної боротьби. У статті «Націоналізм» І. Лисяк-Рудницький зауважував, що явища, близькі до українського інтегрального націоналізму, потрібно шукати не стільки в німецькому чи італійському фашизмі, скільки в тогочасних націоналістичних рухах Хорватії, Румунії, Польщі тощо. Фашизм та антисемітизм не були істотно притаманні українському інтегральному націоналізмові, хоча, за його спостереженнями, деякі автори, ідейно споріднені з інтегральним націоналізмом, не були позбавлені антисемітських мотивів і розробляли тему «української раси».

Проблема співвідношення інтегрального націоналізму і фашизму сьогодні дискутується. Наприклад, український дисидент Л. Плющ у книзі «Екзод Тараса Шевченка» називає Д. Донцова «ідеологом українського фашизму». Неточність Л. Плюща ґрунтується на ототожненні тоталітарних ідеологій з фашизмом: в такому разі і російський комунізм (націонал-більшовизм) має бути зарахований до фашизму. Західні дослідники ідеологій такого ототожнення не роблять і розглядають інтегральний націоналізм як різновид ідеології націоналізму, а не фашизму. Об´єднання всіх тоталітарних ідеологій під однією назвою «фашизм» не сприяє дослідженню їх специфічних особливостей, зокрема специфічних особливостей певних видів фашизму, комунізму та інтегрального націоналізму. Український націоналізм був реакцією на диктаторські режими в сусідніх країнах. Його захисний характер очевидний, хоча зазначене І. Лисяком-Рудницьким «моделювання» певних елементів фашизму в ритуалі і риториці справді було.