Кожен, хто намагається розв´язати гострі політичні проблеми сучасної України, має можливість опертися на здобутки академічно і водночас практично зорієнтованих досліджень українських інтелектуалів з діаспори. Зокрема, тих, творчість яких припадає переважно на другу половину XX ст. (Б. Гаврилишин, Р. Шпорлюк, О. Мотиль та ін.). До них належить також Іван Лисяк-Рудницький (1919—1984).

Провідні теми публікацій ученого — доля України в новітній історії, проблеми формування модерної (політичної) української нації, роль політичних ідеологій у цьому процесі, відносини українців із сусідніми націями і національними меншинами в Україні. Загалом він був прихильником лібералізму з поцінуванням нації і національної свідомості як запоруки ефективної представницької демократії.

І. Лисяк-Рудницький вважав, що професійна політична думка виникла в Україні у другій половині XIX ст., що визначило хронологічну межу його досліджень — другу половину XIX ст. Оскільки в Радянській Україні політична думка була остаточно придушена наприкінці 20-х — на початку 30-х років, а на західноукраїнських землях, що входили до складу Польщі, українську політичну думку було знищено тільки з включенням їх до складу СРСР, дослідження професійної політичної думки, на його погляд, має обмежуватися рубежем 30—40-х років. У післявоєнний період політичну думку в Україні замінила комуністична ідеологія. Поза межами ідеологічного контролю перебувало лише українське дисидентство, ідеологію якого він намагався осмислити й охарактеризувати.

Основними напрямами його досліджень були особливості формування української модерної нації, Україна в історичному і геополітичному контекстах, українці і сусіди (українці і поляки, українці і росіяни, українці та євреї), основні течії української політичної думки, політичні мислителі України.