Філософське осмислення соціально-політичних проблем українським правознавцем, теоретиком правової держави і філософії права, соціологом, публіцистом Богданом Кістяківським (1868—1920) та його ідеї значною мірою стосуються сьогоденних реалій.

За жодних умов Б. Кістяківський не сприймав політики великодержавної Росії, що позбавляла український народ права на мову, культуру, історію, виступав за широку культурну автономію України, правову державу, ідеал якої вбачав у соціалістичній державі. Був прихильником марксизму. Пізніше Б. Кістяківський змінив своє ставлення до нього, внаслідок чого наблизився до західноєвропейського соціал-демократизму. Поштовхом до цього був висновок про те, що марксизм цінний не як система матеріалістичної метафізики, світогляд і теорія історії, а як набір методологічних засад для соціальних наук, встановлених не завжди чітко, але таких, що заслуговують на увагу.

Обстоюючи гносеологічний плюралізм, Б. Кістяківський зосереджувався на розгляді духовних установок людини у сфері суспільно-політичного життя і права, на цій основі сформував теорію закону і правової держави, концепцію демократичного соціалізму. Обґрунтовано критикуючи правовий нігілізм, «антилогалізм» російської думки, він довів, що, на відміну від Заходу, де існують традиції в теоретичних дослідженнях правосвідомості, в російської інтелігенції з об´єктивних причин ця свідомість притуплена ігноруванням законності і правопорядку, негативним ставленням до державності. Такі умонастрої стосовно права, закріпившись у слов´янофільстві, прижилися в народництві, російському соціал-демократичному русі, особливо в марксизмі. Визнаючи тільки політичну боротьбу, панування сили і захоплення влади замість панування принципів права, марксизм не бачив або не хотів бачити того, що робітничий клас потребує передусім недоторканності особи і політичних свобод. Конституційні держави, попри панування в них буржуазії, надають робітничому класові значного простору для боротьби за свої інтереси. Встановлення соціалістичного ладу як ідеалу можливе за умови, що всі його заклади отримають правовий статус, будуть забезпечені спеціальні соціалістичні права особи, закріплені народовладним законодавством і гарантовані виконавчою владою.

В обґрунтуванні теорії законності і правової держави Б. Кістяківський виступав за панування закону над всіма приватними, особистими і груповими інтересами, вважав неправомірним його пояснення на основі теорії позитивного (історичного) права, вважав справедливою концепцію природного права, яка обстоює довічні права людини, їх незалежність від держави. На його думку, права людини природні, оскільки вони дополітичні, довічно властиві людям, а не членам певної соціально-політичної системи. Їх потрібно обороняти за допомогою приватного і суспільного прав, закон є вищим за політичну і державну влади, а його завданням — підпорядкування економіки і політики ліберальним цінностям, які понад усе ставлять значущість людської особистості.

Невід´ємною частиною теорії прав людини Б. Кістяківського є концепція правової держави, згідно з якою держава є правовою організацією, наділеною всією повнотою власної, самостійної влади. Усе цивілізоване людство живе у державних спільнотах, де людина і держава взаємодоповнюються, внаслідок чого цивілізована людина не мислить себе поза державою. Він не сприймав поглядів на державу як безжалісного деспота, який придушує і нищить людей, як на організацію економічно сильних і багатих для експлуатації економічно слабких і небагатих. Справжнє завдання держави та її істинну мету вбачав у здійсненні солідарних інтересів людей. Держава, сприяючи солідарності, звеличує людину, робить її благородною, допомагає розвивати кращі якості людської природи, досягати ідеальних цілей, цінних усім людям. У цьому полягають її роль, призначення, дійова сутність та ідеальна природа. В історії держави, на його погляд, були періоди, коли здавалося, що вся її діяльність спрямовувалася негативним ставленням до своїх громадян. Однак жодна держава ніколи не могла продовжувати своє існування тільки насильством і гнобленням. Наступала епоха реформ, і держава знову починала виконувати свої основні завдання та досягати істинних цілей.

Вищою формою державного побуту, яку виробило людство, є правова держава, основні принципи якої — обмеження влади і недоторканність особи. У правовій державі обмеження влади досягається визнанням невід´ємних, непорушних і недоторканних прав, які утворюють сферу самовизначення і самовияву особи, в які держава не має права втручатись. Ці права не створюються державою, а привнесені самою особою. Такими правами є свобода совісті, свобода слова (усного і друкованого), свобода спілкування, свобода пересування та ін. Усі вони становлять зміст політичних свобод, без яких не можуть обійтися жодна держава, цивілізоване суспільство. Регламентовані законом, вони пропонують не тільки обмеженість, а і підзвітність державної влади, суворий контроль, певну свободу критики всієї її діяльності.

В аналізі сутності правової держави, Б. Кістяківський вимагав розрізняти вимогу суверенітету (верховенства) народу і «самодержавства народу», чіткого формулювання змісту цих категорій, оскільки «самодержавство народу» часто уявляється як цілковита необмеженість його верховної влади, що рівнозначно автократії (необмежене повновладдя однієї особи в державі). Він застерігав, що деспотизм народу може бути страшнішим за деспотизм окремої особи. Ідеї необмеженості народовладдя Кістяківський протиставляв принцип народності, суверенітету, згідно з яким державна влада у правовій державі пов´язана з народом, який бере участь в організації державної влади і створенні державних закладів, головним у яких є представництво народу як співучасника державної влади шляхом виборів на основі всезагального і рівного виборчого права. Тільки за підтримки та участі народу, опори на нього державна влада в правовій державі зберігає своє власне і самостійне значення, створює певну єдність себе і народу. Єдність держави з народом завжди є метою і основним прагненням будь-якої народної влади, правової держави. Принцип єдності державної мети, що виростає з неї, не може бути повалений класовою боротьбою, оскільки завдяки народному представництву соціально пригноблені елементи завжди мають змогу впливати на державне життя. Тому відчуження людини від правової держави не таке велике, як відчуження народу від уряду в абсолютно монархічній і поліцейській державах, які знищують особистість, суспільну ініціативу, самодіяльність регламентаціями, контролем влади над потребами та інтересами громадян.

Завдяки народному представництву права людини і громадянина гарантують самостійність осіб і суспільних груп, а вся організація правової держави має суспільний характер, правильне і нормальне виконання державних функцій залежить від самодіяльності суспільства і народних мас. Без активного ставлення до правової держави і державних інтересів, які залежать від потреб народу, правова держава не існуватиме, у ній відповідальність за нормальне функціонування правового порядку, державних закладів покладена на народ, завдяки чому вона набуває необхідної впорядкованості. На цій основі Б. Кістяківський закликав до підвищення рівня правосвідомості народу, виховання в ньому почуття відповідальності, поваги до закону, своїх і чужих прав, посилення суспільної та національної солідарності, визнання важливості загальнодержавних і загальнолюдських інтересів, що було особливо актуально для Нового часу.

Пов´язуючи становлення правової держави з класовою боротьбою, можливістю бідних верств брати участь у державному житті, впливати на нього, Б. Кістяківський зазначав, що наявність у суспільстві, правовій державі панівних і підпорядкованих (пригноблених) соціальних елементів унеможливлює досягнення цілковитої єдності державної влади з народом. Така єдність (цільна соціальна організація) втілиться в державі майбутнього, в народній (соціалістичній) державі, яка є ідеалом, до якого потрібно прагнути. Головне завдання такої держави Б. Кістяківський вбачав у заміні анархії капіталістичного виробництва організованим виробництвом, не виключав, що більшість закладів соціалістичної держави будуть створені за аналогією із закладами правової держави або із збереженням їх. Подібним чином відбуватиметься і перехід від анархії виробництва до його організації з використанням засобів, завдяки яким вона досягається в правовому державотворенні. До таких засобів Б. Кістяківський зараховував послідовний розвиток і розширення суб´єктивного публічного права; участь народу в законодавстві та управлінні країною, завдяки чому до суб´єктивного публічного права приєднується загальне право, забезпечуючи гідність людського існування, демократичний розвиток закладів, покликаних організовувати побут соціалістичної держави. Соціалістична держава як ідеал, за переконанням Б. Кістяківського, може виникнути на основі правової держави.